Читати книгу - "Скорочено Майстер і Маргарита"

не те, чого хотіла, заради чого вирішила піти на цей бал. Вона попросила, щоб Фріді більше не давали хусточки. Всі, здавалося, були розчаровані її проханням, а Воланд сказав дивні слова, що, напевно, треба запхати ганчірки у всі щілини. Кіт підтримав його. Маргарита не розуміла, про що вони говорять, і Воланд пояснив: милосердя іноді з'являється там, де його ніхто не очікує, воно пролазить у найвузенькі шпаринки. Він запитав Маргариту, що ж це виходить: вона людина виняткової доброти, високоморальна? Маргарита змушена була визнати, що вона просто легковажна людина, мала необережність дати надію Фріді, й та сподівається на її допомогу, а якщо вона, Маргарита, її обмане, то не матиме спокою усе життя. Потім запитала, чи виконає Воланд її прохання, але той твердо відповів, що ні, але це може зробити й сама королева балу. Маргарита гукнула Фріду і сказала, що тій не будуть більше давати хусточки. Потім Маргарита вдруге почала прощатися з Воландом, але той, звертаючись до кота, сказав, що у святкову ніч не варто наживатися на вчинках непрактичної людини, і дозволив Маргариті висловити ще одне побажання. На цей раз Маргарита не роздумуючи сказала, що хоче, щоб їй у цю ж мить повернули її коханця, майстра.

У кімнату ввірвалися вітер і місячне сяйво, в якому і постав майстер у своєму лікарняному одязі. Маргарита відразу пізнала його і кинулася до нього. Майстер сказав, щоб вона не мучила його, бо він хворий і у нього вже, здається, почалися галюцинації. Воланд подивився на майстра й зауважив, що тому добряче-таки завдали чосу, й велів Коров'єву дати йому випити. Тільки після другого стакану коров'євських "ліків" майстер міг говорити і розуміти, що відбувається. Воланд запитав, чи розуміє майстер, хто перед ним, і той відповів ствердно, й додав, що в клініці мав розмову з Іваном Бездомним, хоча дійсно було б спокійніше вважати Воланда галюцинацією. Кіт втрутився у розмову, сів у сяйві місячного променя і сказав, що він більше схожий на галюцинацію. Його попросили помовчати, він не образився, а сказав, що тоді буде мовчазною галюцинацією. Довідавшись, що майстер написав роман, Воланд виказав велике здивування, що твір цей про Понтія Пілата, і попросив дати йому роман. Майстер сказав, що не може цього зробити, бо спалив рукопис. "Рукописи не горять",— зауважив Воланд, і вмить Бегемот скочив зі стільця, і все побачили, що він сидів на рукописах. Кіт подав екземпляр Воланду, той мить потримав його у руках і відклав у бік, потім задумливо подивився на майстра. А майстру невідомо від чого стало тоскно, він дивився на місяць у повні, шепотів, звертаючись до богів, щоб дали спокій. Волаид постукав довгим пальцем по рукопису й сказав, що йому тепер все ясно, він запитав Маргариту, що ж їм потрібно. Маргарита тихенько порадилася з майстром і попросила повернути їх у підвальні кімнати, щоб все було, як раніше. Майстер засміявся і сказав, щоб Воланд не слухав бідної жінки, що не буває так, як раніше, що тепер у його кімнаті живе інший чоловік. Воланд велів Азазелло спробувати повернути так, як було.

У ту ж мить зі стелі впав переляканий громадянин в одній білизні, але чомусь у кашкеті і з чемоданом у руках. Азазелло грізно запитав, чи це він, Алоізій Могарич, прочитавши статтю Латунського, повідомив про те, що майстер переховує нелегальну літературу, тому що сам Алоїзій хотів переїхати у його кімнати на Арбаті. У кімнаті почулося шипіння, і Маргарита вчепилася в обличчя Могарича. Майстер кричав у відчаї, щоб Маргарита не ганьбила себе, але кіт кричав ще голосніше, що це не ганьба. Коров'єв насилу відтягнув Маргариту від Алоїзія, той з переляку почав верзти казна-що: про ремонт, про ванну, про купорос. Азазелло схвально сказав Могаричу, що ванна — це добре, майстру треба приймати ванни, а потім крикнув — "геть", і Алоїзій Могарич вилетів у вікно. Коров'єв віддав майстру його документи, знищив історію хвороби, щоб майстра не хватилися ("нема документу, нема й людини"), подув на сторінку домової книги, де був прописаний Алоїзій, і запис цей зник. Кіт тим часом пакував рукопис.

Незабаром все було готово, Маргарита і майстер почали прощатися. Але Воланд запитав ще, куди дівати її почет — Наташу і Миколу, Івановича. Перша благала залишити її відьмою, це прохання задовольнили, другий, навпаки, просив відпустити його, ще й вимагав документ, який би виправдав би його перед міліцією і дружиною. Гола Гелла сіла за друкарську машинку, а кіт Бегемот продиктував їй документ, в якому підтверджувалось, що Микола Іванович провів піч на балу у сатани, на який був залучений як транспортний засіб, у дужках кіт додав — боров, дістав печатку з надписом "сплачено", розмашисто підписався "Бегемот" й сказав, що число ставити не можна, бо документ буде недійсним. Після цього Микола Іванович зник так само, як і Алоїзій,— у вікно. На його місті з'явився Варенуха і благав відпустити його, бо він не може бути вампіром. Азазелло сказав, що не треба брехати по телефону, але відпустили й Варенуху. Потім Воланд наказав залишити його лише з майстром і Маргариток).

Він запитав, як же вони будуть жити далі, що робитимуть, але майстер не знав: роман йому ненависний, бо він стільки через нього перестраждав, писати про нове життя він не може, бо знову не надрукують, а те, що надрукують, писати тоскно, він сподівався, що Маргарита візьметься за розум і піде від нього, але тепер Воланд виказав сумнів і повідомив, що роман майстра принесе йому ще сюрпризи, але нічого страшного вже не буде. Воланд витягнув з-під подушки золоту підкову з діамантами і подарував на пам'ять Маргариті. На ній не було нічого, крім чорного плаща, де й кишені не було, тому вона завернула підкову у серветку. Воланд побажав їм щастя, а на їхнє "прощайте" відповів "до побачення". За вікном ще тривала північ — святкову піч приємно затримати. У коридорі Маргариту з майстром чекав воландів почет. Коров'єв провів їх до дверей квартири і зник, решта пішла проводжати на вулицю.

Коли спускалися, щось грюкнуло на сходах, але на це не звернули уваги. Всі три чоловіка, що слідкували за квартирою, коли Маргарита і Азазелло йшли на бал, тепер міцно спали на своїх