Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 229 230 231 ... 264
Перейти на сторінку:
не контролюю подій і тепер їду під тиском сили, єдиною метою якої було — вирвати мене з Амбера й швиргонути якнайдалі в Хаос... Повсюди вітер, у вухах стоїть крик... Ніколи раніше я не використовував своєї влади над Тінню в таких межових ситуаціях... Тунель стає гладеньким і безшовним, наче скло... Я відчуваю, що їду виром униз, до його центру, до серця тайфуну... Ми із Зіркою сходимо сімома потами... Дике відчуття втечі сповнює моє єство, так наче мене переслідують... Дорога стала абстракцією... Як я не блимаю, а очі все одно заливає пекучий піт... Не можу більше скакати в такому темпі... Пульсація в основі черепа...

Я м'яко тягну віжки на себе — і Зірка сповільнює хід...

Стіни світлового тунелю стають зернистими... Замість єдності тіней — радше плями сірого, чорного та білого... відблиск блакитного... зелений... Завивання стає гудінням, гуркотінням, що стихає... Слабне вітер... Форми з'являються і зникають...

Повільніше, повільніше...

Стежка зникла. Я іду моховитою землею. Небо — синє, а хмари — білі. Мені дуже зле. Тягну віжки. Я...

Дрібнота.

Я вражено опустив очі й з'ясував, що стою на розі іграшкового села. Будиночки, які могли поміститися на моїй долоні, тонюсінькі доріжки й крихітні механізми, що повзають ними...

Озираюся. Ми роздавили кілька таких крихітних осель. Я поглянув навкруги. Ліворуч від мене будівель було менше... Я обережно повів Зірку в тому напрямку і не зупинявся, поки ми не виїхали звідти. Мені прикро через скоєне — байдуже, хто там був і жив. Але вдіяти я нічого не міг.

Ми знову їхали крізь Тінь, аж доки не опинилися посеред чогось, що скидалося на пустельний кар'єр під зеленим небом. Тут я почувався спокійніше — зліз із коня, ковтнув води, трохи поблукав навколо.

Глибоко вдихнув вологого повітря. Тепер я знаходився набагато далі від Амбера, ніж це коли-небудь комусь було потрібно, і вже наближався до Дворів Хаосу. Нечасто мені доводилося заїжджати аж сюди. І хоча я обрав це місце для відпочинку, бо воно було якнайближчим до нормальності з того, за що я міг ухопитися, майбутні зміни скоро ставатимуть усе значнішими і значнішими.

Я саме розминав зсудомлені м'язи, коли почув крик у небі над собою.

Задерши голову, я побачив, як щось темне спускається до мене. Ґрейсвандір рефлективно випірнув із піхов. Але поки істота наближалася, світло впало на неї під правильним кутом — і крила спалахнули вогнем.

Знайомий птах усе колував і колував побіля мене, а тоді сів на простягнуту руку. Звернені до мене жахні очі повнилися своєрідним розумом, але зараз я не приділив цьому належної уваги. Натомість сховав Ґрейсвандір і потягнувся до речі, яку приніс птах. По Судний Камінь.

Він був свідченням того, що батькові зусилля, якими б не був їхній результат, закінчилися. Лабіринт або полагоджено, або ні. Оберон був або живим, або мертвим. Виберіть пару з будь-якої колонки. Наслідки його дій розійдуться від Амбера по Тіні, мов ті брижі на ставку. Скоро я дізнаюся про них більше. А тим часом... у мене є наказ.

Я натягнув ланцюжок через голову і дав Каменю впасти на груди. Знову осідлав Зірку. Птах з моєї крові коротко кавкнув і здійнявся в повітря.

Ми знову рушили.

...Місциною, де небо світлішало, а земля темнішала. Потім спалахнула земля, а небо почорніло. Тоді навпаки. І знову... З кожним кроком ефект змінювався, а коли я помчав, то все навколо нас вибудувалось у стробоскопічну серію нерухомих кадрів, поступово перетворюючись на нервовий мультфільм, а потім — на гіперактивне німе кіно. Зрештою, все стало розпливчастим.

Цятки світла миготіли пообіч мене, наче метеори або комети. Я став відчувати гулкі поштовхи космічного серцебиття. Усе навколо заходилось обертатися, неначе мене полонив вихор.

Щось пішло не так. Схоже, я втрачав контроль. Чи могло це бути через те, що ефект від батькових дій уже досягнув тієї частини Тіні, крізь яку я зараз проходив? Сумнівно. Але...

Зірка оступилася. Падаючи, я міцно в неї вчепився — не хотілося, щоб Тіні нас розділили. Ударившись плечем об щось тверде, якусь мить я лежав без тями.

Коли світ навколо мене знову зібрався докупи, я сів і роззирнувся.

Довкола переважали сутінки, але зірок не було. Замість них у повітрі плавали величезні брили різноманітних форм та розмірів. Я звівся на ноги й поглянув, що й до чого.

Цілком можливо, що нерівна кам'яниста поверхня, на якій я зараз стояв, сама могла виявитися величезною брилою, що плаває в повітрі. Зірка також піднялась і дрижала біля мене. Нас огорнула цілковита німота. Холодне непорушне повітря. Ніде навколо не було жодної живої істоти. Мені це місце не подобалося. За власним бажанням я б тут не залишився. Я став навколішки, щоб перевірити ноги Зірки. Хотілось якомога швидше звідси втекти — і бажано верхи.

Поки я давав раду коневі, почувся смішок, який цілком міг вирватися з людського рота.

Я спинився, поклав руку на піхви з Ґрейсвандіром і заходився шукати джерело того звуку.

Нічого. Ніде.

Однак я його все-таки чув, тому повільно крутився, дивлячись навсібіч. Нічого...

Тоді гигикання пролунало знову. Тільки зараз я зрозумів, що звук долинає згори.

Я роздивився заховані в Тіні камені, що пливли над моєю головою, їх важко було розгледіти. Там!

За десять метрів від землі й приблизно за тридцять ліворуч від мене виник людський силует, який стояв на верхівці невеличкого острівця серед неба. Він витріщався на мене. Я замислився. Що б це не було, але здавалося надто далеким, аби становити для мене загрозу. Я був певен, що зможу втекти ще до того, як воно опиниться тут. Та про всяк випадок почав сідати на коня.

— Нічого не вийде, Корвіне, — звернувся до мене голос, який мені найменше хотілося почути. — Ти тут застряг і не можеш поїхати без мого дозволу.

Осідлавши Зірку, я всміхнувся і дістав Ґрейсвандір.

— А перевірмо, — вигукнув я. — Загороди мені шлях.

— Чудово, — відказав Бранд, і мене оточила стіна полум'я, що беззвучно вирвалося з голого каменя. Вона розповзалася, простягаючи до мене язики.

Зірка оскаженіла. Я вклав Ґрейсвандір у піхви, накинув край плаща на очі тварини і прошепотів заспокійливі слова. Поки я цим займався, коло розширилось — і полум'я відступило до краю гігантської брили, на якій ми стояли.

— Переконався? — пролунало запитання. — Тут надто мало місця. Прямуй у будь-якому напрямку. Кінь під тобою оскаженіє ще до того, як ти прослизнеш у Тіні.

1 ... 229 230 231 ... 264
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"