Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Паша, Ромен і Міха вирішили поспівати караоке, спочатку співали “Кино”— “Звезда по имени Солнце” — і співали дуже добре, потім Ромен сказав, що хоче щось англомовне.

— Артуре, що порадиш: Iron Maiden чи Manowar? — гукнув до нього Міха.

— А може приєднаєшся до нас? Ти ж класно співаєш! — махнув рукою Ромен. — Давай!

— Ні, пацани, я пас. Співати я ще не можу, — усміхнувся Артур, — тут хоч би на дихання хекалки вистачило.

— От не треба прибіднятися. Все ти можеш, не хочеш просто від Злати відлипнути, бо нарешті почався медовий місяць, — Дєня за звичкою вишкірився, але потім осікся під поглядом Артура.

Загалом, Денис став спокійнішим. Він спілкувався з Ерікою весь цей час, від дня весілля Артура і Злати, і, хоч їхні стосунки ще не перейшли певної “червоної лінії”, ця дівчина мала на нього позитивний вплив. Роками відпрацьована звичка підколювати всіх і кожного не могла зникнути так швидко. Він розумів, що Артур — двоюрідний брат дівчини, котра йому подобається, і заїдатися з ним не варто, але ж звичка — це друга натура.

— Самі обирайте! — Тоха махнув “співакам”.

— Артур, Fear of the dark! Давай, вона ж не складна, ти ж її знаєш, ну?

— Ромен, це прикол? Ти її добре пам’ятаєш? Я зараз не потягну такий темп, до того ж вже пізно, нам пора їхати, — Артур махнув офіціанту, щоб приніс рахунок.

— Яке їхати? Лише десята вечора!

— Не забувай, що ми живемо зараз не самі. Ви можете лишатися і продовжувати, але нам вже час йти. Ну реально...

— Так нецікаво… — Ромен повернувся до столу.

— Пішли в інше місце, — запропонував Тоха. — Хай наші молодята їдуть, а ми підемо гудіти далі.

— Ну давай.

Ба чекала їх на кухні.

— Щось ви рано, — сказала вона, усміхнувшись.

— Довелось тікати, бо пацани вирішили поспівати караоке і тягли мене до себе, — сказав Артур, знімаючи кросівки, а потім обійняв ба.

— Співати тобі ще ранувато. Ку́льки повітряні краще надувай, — вона легенько поплескала його по спині. — Я так розумію, що їсти ви не будете?

— Я ні, — сказав Артур і озирнувся до Злати, — Сонечку, а ти?

— Теж ні.

— Ну, раз ви вже вдома, піду я спати. Добраніч, мої хороші.

Ніч була доброю. Медовий місяць…

А от день був не дуже. Вранці подзвонила Тетяна, і вони домовилися зустрітися в центрі. Їхати не хотілося, але ж вона обіцяла... Артур запропонував підвезти Злату, та йому подзвонила мати й повідомила, що вона в лікарні: підозра на гіпертонічний криз. Артур з ба поїхали до неї, а Злата сказала, що піде на метро.

Дівчата зустрілися на виході станції “Поштова площа” і пішли в МакДональдз. Це було досить символічно.

Весела жвава блондинка, якою її пам’ятала Злата, стала сумною і закомплексованою. Тетяна набрала зайвих кіло двадцять після пологів. Постійний стрес заїдала всім, що потрапляло під руку, тому ніяк не вдавалося схуднути, і її повнота ставала ще одним приводом для докорів від колишнього чоловіка, котрий став її найбільшим розчаруванням. Тепер вона розуміла, якою дурепою була, коли виходила заміж за того “козла”, мама ж її попереджала. Зараз Тетяна мала купу “досвіду” і маленьку Ізабель. Але про неї вже досить.

Тетяна розглядала Злату і щиро раділа, що ті новини про її смерть виявились неправдою.

— Але чому ти не подзвонила мені?

— Я спочатку через запалення і набряк говорити довго не могла… А потім мені було дуже соромно, що я така страшна…

— А Артур тут просто дурів… Він ніяк не міг змиритися з тим, що тебе не стало. Злато, ти не уявляєш, як він бухав… Це просто “жесть”. І не лише бухав... як він ментам до лап не потрапив із наркотою — не знаю. П’яний на машині ганяв, якось в аварію потрапив. Машина в друзки — а він цілий. Його звідти витягли, а він кричить: “ Ну чому я не здох…”

— Коли це було?

— Та десь через півроку після того, як нам сказали, що ти померла. От просто, реально людина себе намагалася знищити, але не просто, там, вени порізати чи пігулок випити, а так, щоб усі бачили, як його розірве на шмаття. Як згадаю…Я ж Артура змалечку знаю. Він у нас з Жекою тусувався, якщо на своїх гуртках не пропадав. І я в нього була закохана в школі, у другому класі, — Таня усміхнулась. — А потім мені брат сказав, щоб я, шмаркачка, губу закотила, бо в Артура є дівчина. Я проревіла два дні з горя, а потім до нас перевівся новенький, і я переключилася на нього.

— Мені в школі теж один старшокласник подобався, а потім я якось побачила, як він цілувався зі своєю однокласницею, мене це так обурило, — Злата усміхнулась. — Тієї ж миті я його розлюбила.

— Розлюбила… В Артура було чи не пів школи дівчат закохано. Ото як блисне своїми очиськами — штабелями падали. Але, мабуть, до Кароліни ніхто не дотягував, бо він був тільки з нею.

— Кароліна? Це його партнерка по танцях?

— Та хіба тільки по танцях? — засміялася Тетяна. — Він з нею спав, мабуть, років зо два у старших класах. Артур не промах: і був, і є. Можливо, тому у них і виходило так добре танцювати? Але ж вона й стерво була — мама не горюй. Що його з нею пов’язувало — не уявляю. А Кароліна вважала себе великою зіркою, проте без Артура не змогла навіть серветку з-під кубка виграти.

— Які цікаві подробиці… — Злата відчула, як образа запекла її нутрощі. Артур, коли повернувся з Голландії, показав їй профіль Кароліни, сказав, що вона проситься до нього в друзі і не знає, чи варто додавати, бо розійшлись вони дивно. Злата сказала, що стільки часу минуло, чому б не додати колишню знайому в друзі? І він при ній прийняв її запит… Вони разом погортали світлини та відео в її альбомах і Злата милувалась, яким він був в юності. Фото, де вони обіймаються, здавалися їй такими милими... Дурепа…

— Злато, — Таня взяла її за руку. — Ти що, через Кароліну засмутилася?

— Ну, не те, щоб через неї… Розумієш, він мені про це не казав. Партнерка по танцях і все, а про те, що не лише танцював — ні.