Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Позаяк прислали — їж, — усміхнувся Баоюй. — Навіщо робити припущення?

— Мені незручно, — зізналася Сіжень. — Адже раніше нічого подібного не траплялося!

— Незручно? — Баочай розсміялася. — А якщо станеться що-небудь іще більш незручне, що тоді?

Відчувши в словах Баочай натяк і знаючи, що вона просто так нічого не скаже, Сіжень згадала вчорашню свою розмову з пані Ван і все зрозуміла.

Сіжень вийшла, вимила руки, попоїла й принесла Ін’ер нитки. Баочай пішла, по неї послав Сюе Пань, а Баоюй лежав, спостерігаючи за роботою Ін’ер. Несподівано ввійшли дві служниці пані Сін і принесли фрукти.

— Вам легше? — запитали служниці. — Наша пані просить вас завтра прибути в гості. Вона дуже стурбована вашим здоров’ям.

— Як тільки зможу, неодмінно прийду, — пообіцяв Баоюй. — Передайте від мене уклін пані й скажіть, що мені краще, нехай не тривожиться.

Він запросив служниць сісти, а сам покликав Цювень і звелів віднести половину фруктів панянці Дайюй.

Але тільки Цювень зібралася йти, як у дворі почувся голос самої Дайюй. Баоюй наказав негайно її просити.

Якщо хочете дізнатися, що сталося далі, прочитайте наступний розділ.

Безмірна була радість матінки Цзя й пані Ван, коли вони побачили, що Баоюй одужує. Одначе матінка Цзя побоювалась, як би Цзя Чжен знову не здумав покликати Баоюя, а тому наказала його старшому служникові:

— Якщо прийде який-небудь гість і пан Цзя Чжен звелить тобі покликати Баоюя, скажи панові, що Баоюй іще слабий і зможе ходити лише через кілька місяців, до того ж розташування його зірки поки несприятливе, тому він мусить робити жертвопринесення й ні з ким із чужих не зустрічатися. Лише коли настане дев’ятий місяць, Баоюй зможе вийти із саду.

Те ж саме матінка Цзя наказала Сіжень і звеліла їй передати Баоюю, щоб не турбувався.

Баоюй, почувши це, дуже зрадів. Розмовляти із чиновниками для нього було справжньою мукою, високі шапки й парадний одяг він ненавидів, так само як поздоровлення, похорон та інші церемонії. Він тепер не зустрічався ні з друзями, ні з родичами, навіть батьків не завжди провідував уранці й увечері, як це заведено. Цілими днями Баоюй гуляв, грав, лежав або сидів у саду, тільки рано-вранці провідував матінку Цзя й пані Ван, а потім віддавався неробству, затівав ігри зі служницями, жартував і сміявся з ними. Коли ж Баочай або ще хто-небудь брався його повчати, гнівався:

— Така чиста, непорочна дівчинка, а скільки в ній честолюбства й неправди! Як у користолюбця або казнокрада! Це все вигадки предків для дурнів нащадків, начебто ви скромні й лагідні! Не думав я, що настане час, коли мешканки яшмових покоїв і писаних палат стануть такими лицемірними! Адже це суперечить чеснотам Неба й Землі, які дали людям розум і створюють усе прекрасне у світі!

Скінчилося тим, що на Баоюя махнули рукою й не заводили з ним серйозних розмов. Тільки Дайюй його розуміла, ніколи не вмовляла зробити кар’єру й домогтися слави, за що Баоюй ставився до неї з глибокою повагою.

Але залишмо поки Баоюя й розповімо про Фенцзє. По смерті Цзіньчуань вона стала зауважувати, що декілька служників і служниць щодня з’являються до неї, запитують про здоров’я, усіляко лестять, приносять подарунки, і в душі в неї зародилися підозри. Але зрозуміти, у чому справа, вона не могла й одного разу, коли черговий раз їй принесли подарунки, ввечері, залишившись наодинці з Пін’ер, запитала:

— Не знаєш, що все це значить?

— Невже не здогадуєтеся? — посміхнулася Пін’ер. — Адже їхні дочки, напевно, служать у пані Ван! Пані належить мати чотирьох служниць, яким платять по цілому ляну срібла на місяць, у той час як інші служниці одержують усього по декілька сот мідних монет! Однією із цих чотирьох служниць була Цзіньчуань, і кожна із цих жінок мріє влаштувати свою дочку на її місце!

— Так, так, твоя правда! — погодилася Фенцзє. — Воістину людям невідоме почуття міри. Дочки їх одержують цілком пристойно, та й робота легка. Так ні, їм усе мало! Подумати тільки, на яку хитрість пішли! Адже не багачки, щоб витрачатися на подарунки. Але я їх провчу. Від подарунків не відмовлятимусь, а вчиню, як вважатиму за потрібне.

Фенцзє ні слова не сказала про це пані Ван, по-колишньому приймала подарунки й тягла час.

Але одного чудового дня, коли до пані Ван прийшли тітонька Сюе, Баочай, Дайюй та