Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Не стало Цзіньчуань, і у вас тепер не вистачає однієї служниці, пані! Якщо ви вже підібрали собі кого-небудь із дівчат, скажіть мені, і з наступного місяця їй будуть виплачувати належну платню.

— Не розумію, навіщо так багато служниць? — знизала плечима пані Ван. — Я тобі вже говорила, що настав час змінити цей звичай. Мені цілком достатньо тих служниць, які є.

— Відверто кажучи, ви маєте рацію, пані, — погодилася Фенцзє, — але тільки звичай цей стародавній. І якщо інші, молодші, мають двох служниць, то що говорити про вас, пані! А платня один лян не така вже й велика, на ній не заощадиш.

— Мабуть, що так, — кивнула пані Ван. — Але нехай тоді ці гроші дістануться Юйчуань, служниць мені більше не потрібно, а їй можна платити подвійну платню, це буде цілком справедливо, позаяк уже з її старшою сестрою скоїлося таке нещастя.

Фенцзє шанобливо кивнула й повернулася до Юйчуань:

— Вітаю тебе!

Юйчуань низько поклонилася пані Ван.

— Скажи мені, — знову звернулася пані Ван до Фенцзє, — скільки видають на місяць наложницям Чжао й Чжоу?

— Як належить — по два ляни, — відповіла Фенцзє. — І ще наложниця Чжао одержує два ляни на Цзя Хуаня. Усього чотири ляни та чотири в’язки мідних монет.

— Це точно? — запитала пані Ван. — І платять їм акуратно?

— Ясна річ, — не без подиву мовила Фенцзє.

— Справа в тому, що недавно дехто скаржився, начебто йому недодали в’язку монет, — відповіла пані Ван. — Що там сталося, не знаєш?

— Служницям, які перебувають при наложницях, раніше платили одну в’язку мідних монет на місяць, — пояснила Фенцзє. — Але з минулого року почали платити менше, всього по п’ятсот монет, так що на кожній із служниць заощаджують в’язку монет. Я в цьому не винувата, готова була б зі своїх грошей доплачувати. Що одержую на них, усе віддаю, собі нічого не залишаю. Додати або зменшити платню по своїй волі я не можу. Просила не зменшувати, дістала відмову. На тім усе й скінчилося. Платню я віддаю служницям з рук у руки, не затримуючи ні на день. Згадайте, пані, що й раніше, коли вони одержували платню із загальної скарбниці, мало який місяць обходилося без скарг.

Пані Ван подумала й запитала:

— А скільки служниць у старої пані одержують по одному ляну?

— Вісім. Вірніше, сім, тому що восьма — Сіжень.

— Так-так, — кивнула пані Ван. — У Баоюя ж немає жодної служниці, якій належала б платня один лян. Сіжень і зараз значиться служницею старої пані.

— Так, саме так, її просто віддано в служіння Баоюю, — підтакнула Фенцзє. — Тому платити їй менше не можна. От якби стара пані взяла собі ще служницю, тоді інша справа. Справедливіше всього дати ще одну служницю Цзя Хуаню, тоді не доведеться зменшувати платню Сіжень. Цінвень, Шеюе й ще п’ять старших служниць одержують на місяць по одній в’язці в тисячу монет, а Цзяхуей і сім молодших служниць — по п’ятсот мідних монет. Така воля старої пані, і обурюватися ніхто не має права.

— Ви тільки послухайте, як говорить ця дівчинка! — вигукнула тітонька Сюе. — Слова з неї сиплються, як горіхи з перекинутого візка! І розрахунки в неї ясні, і доводи розумні!

— А ви думали, тітонько, я можу помилитися? — запитала Фенцзє.

— Що ти! Що ти! Хіба ти коли-небудь помилялася? — скрикнула тітонька Сюе. — Мені просто хочеться, щоб ти говорила спокійніше й берегла свої сили!

Фенцзє ледь не пирснула зо сміху, але стрималася й продовжувала уважно слухати пані Ван.

А пані Ван після деяких роздумів мовила:

— Завтра ж вибери служницю для старої пані, і нехай їй платять, як дотепер платили Сіжень. А Сіжень буде одержувати по два ляни срібла й по одній в’язці монет із моїх двадцяти лянів. Усе інше нехай їй видають нарівні з наложницями Чжао й Чжоу, тільки не із загальної скарбниці, а за мій рахунок.

— Ви чули? — вигукнула Фенцзє, звертаючись до тітоньки Сюе. — Адже я те ж саме говорила! Так що все виходить по-моєму.

— І це справедливо, — сказала тітонька Сюе. — Не кажучи вже про зовнішність Сіжень, такий характер, учинки та обходження з людьми тепер воістину рідкість!

— Усім вам добре відомі достоїнства Сіжень, — крізь сльози мовила пані Ван. — Баоюю з нею не зрівнятися. Щастя його, якщо Сіжень буде й далі йому служити!

— У такому разі, навіщо їй таїтись, адже вона може із завтрашнього дня перейти жити до Баоюя, — зауважила Фенцзє.

— Мабуть, не варто, — заперечила пані Ван. — Баоюй занадто молодий, та й батько буде проти. І от іще що. Поки Сіжень служниця, Баоюй її слухається,