Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Розмовляти більше було ні про що, і Фенцзє, поклонившись пані Ван, вийшла з кімнати. На терасі її чекали економки, щоб доповісти про справи. Заледве вона з’явилась, як вони підійшли й запитали:

— Про що це ви так довго розмовляли з пані? Напевно, стомилися!

Фенцзє нічого не відповіла, засукала рукави й зупинилася на порозі, зауваживши:

— Тут прохолодніше, я постою трохи, нехай вітерцем обвіє. — Вона помовчала й додала: — Вам здалося, начебто я занадто довго розмовляла з пані? А що б ви стали робити на моєму місці, якби пані раптом згадала всі справи за останні двісті років і зажадала пояснень?

Вона знову зробила паузу й, холодно посміхнувшись, вела далі:

— Доведеться тепер бути суворішою! Нехай скаржаться на мене пані, я не боюся! Нічого ці розпусні й балакучі баби не доможуться! Служницям зменшили платню, а я, бач, винувата! А подумали вони про те, чи достойні мати трьох служниць?!

Так, гніваючись і лаючись, Фенцзє вирушила до матінки Цзя. Але про це ми не розповідатимемо.

Тим часом тітонька Сюе, Баочай та інші, покінчивши з кавуном, попрощалися з матінкою Цзя й розійшлися. Баочай і Дайюй вирушили в сад. По дорозі Баочай намагалась умовити Дайюй зайти до павільйону Духмяного лотоса, але Дайюй відмовилася, пославшись на те, що їй треба купатися.

Дайюй пішла до себе, і Баочай рухалась далі сама. Вона зайшла була у двір Насолоди пурпуром, аби побалакати з Баоюєм і розсіяти дрімоту, але там панувала мертва тиша, навіть два журавлі під бананами, здавалося, спали. Баочай минула галерею, ввійшла в дім і побачила, що в передпокої сплять на ліжку покотом служниці.

Обігнувши ширму, Баочай увійшла в кімнату Баоюя. Він теж спав, а біля нього сиділа з вишиванням Сіжень. Поруч із нею лежала мухогонка з лосиного хвоста з ручкою з кістки носорога.

— Надто ти дбайлива! — засміялася Баочай, підходячи до Сіжень. — Навіщо тобі мухогонка?! Невже в кімнату можуть пробратися мухи й комарі?

Сіжень здригнулася від несподіванки, але, побачивши Баочай, поклала вишивання на коліна і з усмішкою тихо сказала:

— Як ви мене налякали, панянко! Звичайно, я й сама знаю, що крізь густий серпанок ні комарі, ні мухи не проникнуть. Але мошкара якось пролазить! Я була задрімала й раптом відчуваю, хтось мене вкусив, та так боляче, як мураха!

— Нічого дивного! — зауважила Баочай. — За домом річка, на березі пахнуть квіти. У кімнаті аромат пахощів. А комахи зазвичай водяться серед квітів і летять на захід. Хіба ти не знаєш?

Баочай подивилася на вишивання в руках Сіжень. Це був начеревник з білого шовку на червоній підкладці, Сіжень вишила на ньому качку й селезня серед лотосів. Лотоси були червоні, листя темно-зелене, а качки строкаті.

— Ай-я! — вигукнула Баочай. — Яка краса! Але чи варто витрачати час на дрібниці? Для кого ж це?

Сіжень приклала палець до губ і вказала на сплячого Баоюя.

— Навіщо йому? — засміялася Баочай. — Адже він уже дорослий!

— Саме тому, що це йому не потрібно, я й вишиваю так ретельно, — пояснила Сіжень. — Якщо сподобається, він, можливо, й надягне. Зараз дуже спекотно, а він спить неспокійно, тому зайвий одяг не зашкодить. Тоді нехай собі розкривається! Ви кажете, я витратила багато часу, але це ще що! Подивилися б ви, який начеревник на ньому зараз!

— До чого ж ти терпляча! — вигукнула Баочай.

Сіжень засміялась і сказала:

— Так напрацювалася, що спину ломить. Може, доглянете за ним, панянко, а я трохи пройдуся?

— Гаразд! — погодилася Баочай, і Сіжень вийшла.

Захоплена вишивкою, Баочай не подумала про те, що залишається наодинці з Баоюєм. Дівчина сіла на місце Сіжень і знову взялася розглядати візерунок. Вишивка була до того гарна, що Баочай не втрималася, взяла голку й заходилася вишивати.

У цей же самий час Дайюй зустрілась із Сян’юнь і вмовила її піти привітати Сіжень. Але у дворі Насолоди пурпуром стояла тиша й усі спали. Тоді Сян’юнь вирішила пошукати Сіжень у флігелі, а Дайюй підійшла до вікна й крізь тонкий шовк побачила сплячого Баоюя в рожевій зі сріблястим відливом сорочці, біля нього — Баочай з вишиванням у руках, а біля неї — мухогонку.

Приголомшена Дайюй поспішила сховатися. Потім поманила до себе Сян’юнь і, затиснувши рукою рот, щоб не розсміятися, показала їй на вікно. Охоплена цікавістю, Сян’юнь зазирнула до кімнати й уже готова була розреготатись, але тут згадала, яка завжди лагідна з нею Баочай і як любить Дайюй засуджувати інших і лихословити. Тому вона смикнула Дайюй за рукав і сказала:

— Зовсім забула! Сіжень говорила, що нині опівдні піде на ставок прати. Ходімо туди!

Дайюй усе зрозуміла, але не показала виду й пішла за Сян’юнь.

Заледве встигла Баочай вишити кілька пелюстків, як