Читати книгу - "Українські традиції"

боявся Іоана, знаючи, що він муж праведний і святий, і беріг його. І його слухаючи, він дуже бентежився, але слухав його залюбки. Та настав день догідний, коли в день народження Ірод справляв був бенкета вельможам своїм, і тисячникам, і галілейській старшині, і коли прийшла дочка тієї Іродіади, і танцювала, і сподобалась Іродові та присутнім із ним при столі, – тоді цар промовив до дівчини: «Проси в мене чого хочеш, – і дам я тобі». І поклявся він їй: «Чого тільки від мене попросиш, то дам я тобі, – хоча б і півцарства мого!» Вона ж вийшла і спиталася матері своєї: «Чого маю просити?» А та відказала: «Голови Іоана Хрестителя…» І зараз квапливо вернулась вона до царя, і просила, говорячи: «Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полумиску голову Іоана Хрестителя!» І засмутився цар, але через клятву й через тих, що з ним були при столі, не хотів їй відмовити. І цар зараз послав вояка і звелів принести голову Іоана. І пішов він, і стяв у в'язниці Іоана, і приніс його голову на полумискові, і дівчині віддав, а дівча віддало її своїй матері… А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гроба поклали його (Марк. VI, 19—29). Поховали його в самарянському місті Севастії, а голова його лишилася в царському палаці і була покладена дружиною Хузи, правителя Ірода, в жбан, який вона закопала на Єлеонській горі. Після вбивства Іоана Хрестителя велика біда прийшла на сімейство Ірода. Військо його було розбито на війні з батьком його першої жінки, а сам він був відправлений в заслання римським імператором. За царя Константина Великого голова Іоана Хрестителя була перенесена в Константинополь і покладена у дворецькій церкві. Вшановуючи Іоана Хрестителя як найвеличнішого з пророків, православна Церква посвятила кілька днів у році, а саме:

24 червня святкується різдво Чесного і Славного Пророка Предтечі Хрестителя Іоана; 29 серпня – усікновення Голови Святого Хрестителя Господнього Іоана; 24 лютого – перше і друге, а 25 травня третє обрітення Голови Святого Пророка й Предтечі Іоана і 12 жовтня – перенесення його правої руки з Мальти в Гатчину. В день Собору Іоана Хрестителя, 7 січня, Церква празнує перенесення руки його Євангелістом Лукою із Севастії в Анохію, звідти була вона перенесена в Халкідон і потім в Константинополь. Султан Баязет, оволодівши Царгородом, передав святу руку Іоана Хрестителя Мальтійським рицарям, які 12 жовтня 1779 року віднесли її, з іншими святинями, імператорові Павлу Петровичу в Гатчині. Зараз вони зберігаються в С. – Петербурзі у церкві Спаса Нерукотворного Образа.

Тропар свята: Пророче й Предтече пришестя Христового, ми не домислюємо, як достойно вшанувати тебе любов'ю, неплідність-бо матері й батькове мовчання розв'язалися славним і почесним народженням твоїм, і втілення Сина Божого проповідується.

В народі свято Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана збігається з відзначенням Івана Купала.

Як народне свято, день Івана Купала відбувається з багатьма своєрідними обрядами та піснями.

У старих писаних джерелах Купала характеризується як поганський бог земних плодів, якому приносили в жертву хліб – основний плід землі.

З давніх-давен в Україні дівчата й хлопці виходили із села з радісними співами, розкладали вогнище на горі або десь у лісі поблизу ріки, танцювали навколо того вогнища й стрибали через вогонь.

Дівчата з трав і польових квітів плели вінки, пускали їх на воду і ворожили: який вінок тоне, та дівчина й заміж не вийде. Інші, сплівши вінки з богородської трави, святили їх у церкві та зберігали протягом цілого року. Під час хвороби людей чи тварин напували хворих настоєм із зілля тих вінків.

Головними атрибутами свята є Купало й Марена, що в різних місцевостях України готуються по-різному.

Коли вже потоплено Купала й Марену, то дівчата тікають від хлопців, щоб ворожити. Дівчата дістають з-за пазухи заздалегідь підготовлені свічі, запалюють їх і кожна ліпить до свого вінка, а потім ті вінки пускають на воду. І ось у темну Купальську ніч на спокійній поверхні води пливуть десятки вінків із золотистими вогниками, віщуючи дівочу долю. А дівчата в цей час ідуть понад річкою і співають.

В окремих місцях вінки виловлюють хлопці і розшукують по них дівчат, бо, за умовами свята, той, хто розшукає дівчину, має поцілувати її.

Наші давні предки мало знали про спорові рослини, а тому вірили, що вони повинні цвісти. Існує вірування, що чоловік, здобувши цвіт папороті, стає всезнаючим і всебачачим. Папороть цвіте дуже короткий час, тільки одну мить у ніч під Івана Купала, а тому здобути цю квітку дуже важко, тим більше, що той цвіт бережеться від людей самою нечистою силою. Отже, хто хоче здобути цвіт папороті, той мусить перехитрити самого чорта.

В наш час народні звичаї відзначати Івана Купала продовжуються і в різних місцевостях України мають своє забарвлення.

Свято Відсічення Голови Святого Пророка Предтечі в народі називають Головосіка.

В цей день не варять борщу, бо в цей день гріх їсти борщ. Віруючі люди не беруть у цей день в руки ножа, навіть хліб ламають руками. Нічого не можна рубати сокирою і пиляти пилкою.

Цього ж дня суворо дотримуються посту. Не можна різати нічого, що нагадує собою голову, бо може потекти кров.

Збирається останній цвіт звіробою, заливають його горілкою й тримають як ліки протягом року.