Читати книгу - "Місце під зорями, Анні Кос"

— Так… Мабуть. Але що це було, Хальварде? Тобто, Брамник, ти, ті гончаки… — вона спробувала підвестися, але він м’яко натиснув їй на плечі.

— Гадаю, це був найбурхливіший момент з мого сімейного літопису, — його губи прикрасила кривувата усмішка. — Не шкодуєш, що зв’язалася зі мною?

Нарешті Йорунн відчула, що може рухатися, як зазвичай. Ну… майже як зазвичай. Приблизно як після дводенного безперервного тренування з Ульфом, але це було набагато, в мільйони разів приємніше, ніж валятись на землі зім’ятою ганчіркою. Вона обережно поворухнулася й трохи підвелася в обіймах чоловіка, торкнулася долонею шорсткої щоки:

— Байдуже, що він казав й що змусив тебе зробити. Ти довів, ким є, і це не зміниться. Я не боюся. Тільки не тебе. — Він притулився чолом до її чола, і Йорунн відчула, як страшенна напруга покидає його тіло. — Але ти поранений, треба щось зробити.

— Потім. Спершу маємо закінчити справу.

Він з явним небажанням відсунувся від неї та трохи розвернувся, аби відкрити огляд на центр площі, де сяяла яскравим світлом арка переходу. Йорунн невдоволено прошипіла:

— Не розумію, чому він досі…

— Не закрився? — Хальвард насупився, встав та подав їй руку. — Хотів би я знати.

Нарешті, вони обидва підвелися і роззирнулися. Окрім них на площі не залишилося жодної живої істоти. Демони розбіглися, нові потвори все ще не наважилися пройти крізь браму, а звичайні люди розумно трималися осторонь площі. Неподалік від порталу серед кам’яної крихти нерухомо лежали тіла імператора та його сестри. Йорунн не бачила обличчя Сабіра, але від Мейрам відвернулася якомога швидше. Магічне полум’я не пошкодило її краси, навіть волосся не спалило, та дивитися на посіріле обличчя було нестерпно.

— Портал тримає не їхня магія, — Хальвард обережно нахилився над Мейрам й провів у повітрі рукою, наче намагався на дотик знайти щось невидиме. — Ні. Порожньо, жодного відгомону не залишилося.

Він наблизився до величезного кільця, торкнувся долонею його поверхні, вивчаючи кожну деталь. І хоча сам портал сяяв прозорим білим вогнем, його край виглядав як звичайнісіньке каміння, вбудоване в сірі плити.

— Пізно. Занадто багато сили вкладено у створення цих воріт, занадто довго вони стояли відкритими. Навіть смерть магів не позбавила їх матеріальності.

Хальвард позадкував, сконцентрував перед собою потужне плетіння і вдарив ним по порталу. Яскрава поверхня навіть не здригнулася. Правитель примружився, сплітаючи з ниток темряви щось, для чого в Йорунн навіть визначення не знайшлося. Поступово плетіння наповнилося силою, почало пульсувати та розростатися, а потім оплело перехід на кшталт плюща і… вибухнуло. Демони на тому боці відсахнулися, навколо людей потужним поривом вітру підкинуло дрібні камінці й пил, але сам портал залишився неушкодженим. Одна з потвор на тому боці недвозначно вишкірилася й сунулася крізь браму, але вже за секунду покотилася по землі з переламаним хребтом. Лускатий напівзмій задоволено зашипів, показуючи закривавлені ікла, розправив шипастий гребінь й повернувся на своє місце позаду господині. Нових охочих наблизитися до людей очікувано не з’явилося.

Йорунн теж підійшла до арки й торкнулася її кінчиками пальців. Шкіру ніби розпеченими голками вкололо. Дівчина буквально відчула, як здригається й стогне пошкоджена тканина реальності, як світ намагається загоїти поранення, але не може, а сила, наче кров з рани, все сочиться, сочиться, сочиться на той бік. 

— Його відкривали двоє, — несподівано для самої себе промовила вона. — Один — породження нашого світу, другий — втілена темрява. І потрібно двоє, щоб закрити. Лід казав, що подібні брами нестабільні, що без підтримки вони закриваються самі собою. Можливо, ми маємо зруйнувати не магічну, а фізичну основу?

— Варто спробувати, — Хальвард міцно стиснув її плече. — Разом.

Він приклав долоню до розсіченої ноги, потім залишив червоний слід на  арці. Йорунн теж не стала зволікати, бо, дякувати Брамнику, своєї власної крові вона сьогодні пролила достатньо. Якщо магії потрібна жертва крові, то хай вдавиться нею. Вихори сили здійнялися, немов ураганний вітер. Вони закрутили пошматований одяг, переплутали пасма волосся, змусили мружитися й втискати голови в плечі, аби вберегти очі від пилу. Йорунн з усіх сил намагалася заспокоїтися та сконцентруватися на магії. Її темрява сколихнулася, силкуючись закрити собою рану в тканині світу, але безсило відступила. 

— Цього замало! — вигукнула вона крізь свист повітряних потоків.

Хальвард теж це відчув та прибрав руку, дихання його стало нерівним і важким. Потвори на тому боці, схоже, зрозуміли, що люди не впоралися з завданням і поступово втрачають сили. Повільно, крок за кроком, демони почали підбиратися до жаданої здобичі. 

Раптом Хальвард кинув на Йорунн погляд, сповнений відчайдушної туги і якоїсь божевільної надії.

— Що? — похолоділа вона. Він просто мовчки розвернув й обійняв її, притиснув до себе, поцілував жадібно й несамовито, немов хотів випити її життя й силу цим поцілунком. І тихо видихнув:

— Іноді малої жертви недостатньо. Дві істоти, два світи, два краї одного шляху. Здається, я нарешті зрозумів сенс того передбачення з храму, — він ласкаво торкнувся кінчиком пальця її губ. — Ми впораємося, якщо вкладемо силу разом, навіть якщо витратимо усе без залишку. Обіцяй, що допоможеш мені.