Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Примітка для читачів "Темного шляху":

Події книги відбуваються в період між падінням Дармсуда (наприкінці літа)

та відновленням сил Йорунн (взимку), тобто перед епілогом трилогії.

Того вечора вона була схожа на казкове видіння або відблиск полум'я, що розсіяв в'язкий морок.

Невагомо зробила крок через поріг, шлейф багатошарової сукні м'яко ковзнув по розкішних килимах, приховуючи кроки. Тендітна, ніжна, зовсім ще юна і надзвичайно вродлива. Тонкий стан, округлі стегна, маленькі акуратні перса, лише напівнатяком окреслені дорогими тканинами, у волосся вплетені сяйнисті нитки, на зап'ястях — масивні золоті прикраси, надто важкі для її витончених рук.

Вона зробила кілька кроків і завмерла посеред кімнати, опустивши очі. Ні слова не зірвалося з її вуст, проте не здогадатися про те, навіщо її прислали в такий час у покої регента імперії, міг тільки дурень.

Ульф Ньорд дурнем не був.

Чужинцем — звісно, загарбником — без сумніву, людиною, чия смерть викликала б у місцевої знаті більше радості, ніж жалю – ясна річ. Але тільки не дурнем.

Регент відклав у бік папери й уважно окинув поглядом гостю. Дівча. Боязке і прекрасне, немов квітка, що щойно розкрилася назустріч сонцю. Всередині пекучою хвилею сколихнулися обурення та гнів. «Безодня та всі її демони! Вони тут усі збожеволіли? Це ж ще зовсім дитина!». І запитав, таємно сподіваючись на прикре непорозуміння:

— Чим зобов'язаний?

— Мілорде, старший євнух прислав мене, щоб я розважила Вас цього вечора. Я виконаю будь-який Ваш наказ. Мене навчали співів, танців, мистецтва робити приємно. Я незаймана, але знаю, що має відбуватися між чоловіком та жінкою.

Вона підняла очі лише на мить — погляд оленяти, що покірно йде за мисливцем.

Захотілося вилаятися. На повний голос і від щирого серця, начхавши на всі манери та вихованість. Вийти з покоїв, грюкнувши дверима, відшукати цього старшого євнуха і пояснити йому, як чоловік чоловікові, своє ставлення до таких подарунків. Утім, як із чоловіком розмови не вийде все одно: занадто зніженими й жіночними були доглядачі імператорського гарему.

Однак, дідько їх забирай, влаштовувати зараз гучні скандали було б необачно. Влада регента поки залишалася занадто крихкою, а кількість ворогів — прихованих і явних — відверто жахала.

Ульф підвівся, наблизився до дівчини майже впритул. Пухнастий килим заглушив його кроки, але навіть аби регент ішов по натягнутій гладі барабана, тишу в кімнаті не порушив би жоден шурхіт.

— Підніми очі. Подивись на мене.

Вона послухалася. Рум'янець зніяковілості облив її щоки, дівчина чекала його дотиків із хвилюванням, легким побоюванням і, здається, нетерпінням. Дихання її стало нерівним, вона злегка закусила губу, а потім, згадавши про правила поведінки, зашаріло моргнула та знову втупила погляд у підлогу.

— Вибачте, мілорде. Мені заборонено дивитися на Вас. Цієї честі буде гідна лише Ваша обрана наложниця.

— Твоє ім'я?

— Ви можете дати мені будь...

— Я запитав, як твоє ім'я, — з притиском повторив він.

Пролунало надто різко, і дівчисько, зрозуміло, злякалося. Тендітні плечики ледь помітно стрепенулися.

— Сурія, мілорде, — прошепотіла вона.

— Скільки тобі років, Суріє?

— П'ятнадцять, мілорде.

«Стільки ж було Віалі. Вони навіть зовні схожі», — промайнула непрохана думка.

— Як давно ти при дворі?

— П'ять років, мілорде. Мене купили дитиною, коли моя жіноча сила ще не досягла розквіту.

— Кажеш, послав тебе сюди старший євнух?

Сурія схвильовано зім'яла тонкими пальцями поділ сукні й нахмурилася, рум'янець на її щоках згас, а голос трохи здригнувся:

— Так, мілорде. Вибачте, якщо я зробила щось не так, благаю вас, не гнівайтеся на нього через мою дурість, — вона раптово опустилася на коліна, зрозумівши, що все відбувається не так, як мало б бути. — Скажіть, чим я можу заслужити Вашу милість — і я зроблю це негайно.

— Спочатку встань із підлоги, Суріє, — він намагався говорити так м'яко, як тільки міг, і простягнув їй руку.

Вона покірно піднялася і завмерла, немов статуя.

— Іди назад до себе.

— Як забажаєте, мілорде. Якого покарання мені чекати?

«Вечір відкриттів», — сумно зітхнув про себе регент.

— Покарання за що? І від кого? — уточнив він.

— Я не виконала наказу: не задовольнила Вас, — пояснила Сурія ледь чутно, — розчарувала Вас, тому повинна отримати покарання.

— І як, зазвичай, чинять у таких випадках?

— Ви можете наказати відшмагати мене, або залишити без їжі на три дні. Або вибрати будь-який інший варіант. Ваше слово — закон.

— Ясно. — Сурія помітила, як недобре блиснули його синьо-зелені очі. — Просто чудово. Завжди мріяв знущатися з жінок та беззахисних дітей. Слухай мене, дівчинко, — він недбалим жестом скуйовдив своє темне волосся. — Залишайся поки в цій кімнаті. Можеш поїсти, випити води, прилягти відпочити – пізня година, а в мене багато справ, тож ліжко буде вільним до світанку. До паперів не підходь і нічого там не чіпай, — він показав на стіл.

— Я не вмію читати, мілорде, — прошелестіла вона ледь чутно. — Нас не вчать такого, бо завдання жінки в тому, щоб бути втіхою для серця й тіла. Справи та листи — привілей чоловіків.

— Суперечливе питання, але в цьому випадку ти мало що втрачаєш: нічого цікавого там немає.

Він вийшов із кімнати швидким кроком, залишивши Сурію в повному невіданні.

Попри пізній час, Ульф подався геть із чоловічої половини палацу. Роздратування, що накопичувалося ось уже кілька днів поспіль, ледь не вилилося на голову ні в чому не винної гості. Регенту необхідно було поспілкуватися з кимось, хто зумів би поглянути на ситуацію неупереджено. Але якщо відверто, то сьогодні ввечері йому просто хотілося побути в компанії зовсім іншої людини.