Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

Перевіряти, - встигнемо це ми й пізніше зробити,

320] Якщо ти й справді мав знак від Зевса-егідодержавця».

Так між собою вони провадили стиха розмову.

А до Ітаки міцний корабель вже підплинув тим часом -

Той, що на Пілос возив Телемаха і всіх його друзів.

Зразу ж, як тільки зайшли уже в глибоководну затоку,

325] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий,

Снасті потому позносили з нього пособці відважні,

А подарунки до Клітія в дім віднесли вони цінні.

Потім окличника в дім послали вони Одіссеїв,

Щоб повідомлення він передав Пенелопі розумній,

330] Що Телемах наказав корабель припровадити в місто,

Сам же лишився у полі, та хай не боїться нічого

Мужня владарка, й слізьми вона ревними хай не вмліває.

Отже, зустрілись окличник тоді й свинопас богосвітлий,

Що з однаковою вістю до жінки тоді поспішали.

335] А до домівки божистого володаря підійшовши,

Перед всіма на подвір'ї жінками окличник промовив:

«Вже твій улюблений син, володарко, додому вернувся».

До Пенелопи тоді й свинопас підійшов і тихенько

Все розповів їй, що син її любий звелів розказати.

з40] А як доручення повністю виконав, зразу ж подався

Він до свиней своїх, дім і подвір'я її залишивши.

А женихи зажурились, уражені звісткою тою,

Натовпом вийшли вони з господи за мур височенний

І кружкома проти брами вхідної усі посідали.

345] Перший тоді Еврімах, син Поліба, між ними озвався:

«Друзі, велику вдалось Телемахові справу здійснити,

Путь цю відбувши зухвалу! А ми ж говорили - не вдасться!

Отже, на воду чорний спустім корабель щонайкращий,

Вірних зберім веслярів і вирядім їх якнайшвидше,

350] Хай сповістять вони тих, щоб негайно додому вертались».

Ще не скінчив він і слів цих, коли Амфіном, обернувшись,

Вгледів, що вже корабель їх - у глибоководній затоці

Й люди спускають вітрила і весла уже прибирають.

Він од душі розсміявся і так до присутніх промовив:

355] «Нічого їх сповіщати, ось тут вони вже, у затоці!

Може, з богів хто сказав їм, а може, й самі вони в морі

Бачили той корабель, а догнати його не здолали».

Так він сказав, а вони повставали й на берег побігли.

На суходіл уже витягли там корабель чорнобокий,

Всі уже й снасті позносили з нього пособці відважні.

Потім юрбою на площу самі подалися, нікому

Ні з молодих, ні з старих не дозволивши з ними сидіти.

Саме тоді Антіной, син Евпейта, до них обізвався:

«Горе! Боги із біди чоловіка цього врятували!

Цілими днями на скелях, овіяних вітром, сиділи

Наші дозорці позмінно. А вже як заходило сонце,

Ми не на суші спокійно проводили ніч, а на морі

В бистрім своїм кораблі дожидали ясного світанку,

На Телемаха чигаючи, щоб захопить його й тут же

370] Вбити. А бог тим часом додому його допровадив.

Отже, подумаймо, як Телемахові тут учинити

Злую загибель, щоб він її вже не уникнув. Я певен,

Поки живий він, не вдасться нам діло своє довершити.

Сам-бо розумний уже і в думках він своїх, і в порадах,

375] Люди ж тугешні до нас прихильності не виявляють.

Діймо ж раніше, ніж сам він ахеїв до площі міської

Всіх позбирає. Бо гаятись довго не буде, я певен,

Гніву свого не гамуючи, перед всіма він розкаже,

Як готували ми смерть йому наглу, але не устигли.

380] Люди ж ті нас не похвалять, про намір лихий наш почувши.

Як би нам лиха вони не вчинили та нас не прогнали

З нашого краю, - тоді в чужину нам іти доведеться.

Упередить його треба й за містом схопити у полі

Чи у дорозі. Скарби всі й запаси його заберемо

385] І між собою по згоді поділимо ми, а домівку

Неньці його віддамо і тому, хто одружиться з нею.

А як моя ця порада вам не до вподоби й ви хтіли б,

Щоб залишивсь він живий і добром володів би отецьким,

То перестаньмо збиратись і серцю приємні достатки

390] Тур проїдати. Нехай її кожен із власного дому

Сватає, віном її добиваючись. Вийде за того

Заміж вона, хто більш принесе і хто їй судився».

Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.

Врешті тоді Амфіном озвався до них і промовив,

»з Нісів син ясносвітлий, Арета владущого парость.

Він із Дуліхію був, на пшеницю багатого й трави,

Був водієм женихів і найбільше із них Пенелопі

Мовою був до вподоби, та й серце він мав непогане.

Отже, розсудливо він озвався до них і промовив:

400] «Друзі мої! Ніколи не зважився б я Телемаха

Вбити. Страшна-бо то річ - убивати людину із роду

Володарів. Спитаймо раніше в богів ми поради.

Буде на це нам ухвальний від Зевса великого вирок -

Сам тоді вб'ю я його, ще й усіх вас до того закличу,

405] А заперечать боги - до стримання й я закликаю».

Так говорив Амфіном, і вподобалась їм його мова.

З місць повставали усі й подалися у дім Одіссеїв,

Та, увійшовши, у кріслах вони посідали різьблених.

Спало тим часом на думку тоді Пенелопі розумній

410] До женихів, проте, вийти, надмірно уже знахабнілих.

Знала вона, що для сина її тут загибель готують,

Все розповів їй окличник Медонт, що їх змову підслухав.

Входить владарка в кімнату з жінками служебними разом.

До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,

415] Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,

Й, лиця закривши собі світлистим, ясним покривалом,

До Антіноя з докором звернулася й так говорила:

«Гей, Антіною, підступний зухвальцю! Кажуть про тебе

Люди ітакські, що ти між ровесників - найвидатніший

420] Радою й словом розумним. Та зовсім не так воно справді!

Як, божевільний, посмів Телемахові ти готувати

Смерть і загибель? Чи зважив на