Читати книгу - "Борва мечів"

Едмур зрівняв коня з Кетлін.

— Спізнілий Князь Фрей міг би зізволити зустріти нас власною особою, — пожалівся він. — Адже я його зверхник, ще й майбутній зять, а Робб — його король.

— Коли тобі, братику, стукне дев’яносто і один рік, я подивлюсь, як охоче ти вибиратимешся під дощ назустріч гостям.

Але Кетлін сумнівалася, що винуватий самий лише дощ. Зазвичай князь Вальдер пересувався у накритих ношах, і дощ йому майже нічим не загрожував. «Невже і це — навмисна образа?» Якщо так, то вона має бути не остання.

Перед брамною баштою на них чекала ще одна прикра несподіванка. Сірий Вітер зупинився посеред підйомного мосту, витрусив з хутра воду і завив на решітку. Робб нетерпляче присвиснув.

— Що таке, Сірий Вітре? Ану ходи зі мною!

Та лютововк лише вишкіряв зуби. «Не подобається йому тут» — подумала Кетлін. Робб мусив злізти з коня, присісти навпочіпки коло вовка і заспокійливо побалакати з ним, перш ніж той погодився пройти під ґрати. До того часу їх наздогнали Ламаний Лотар і Вальдер Водограй.

— Він боїться шуму води, — зауважив Водограй. — Кожен звір знає, що розбурханої річки слід уникати.

— То пусте! Суха конура і бараняча нога його звеселять, — бадьоро відповів Лотар. — Чи не покликати нашого старшого псяра?

— Він не пес, а лютововк, — заперечив Робб, — і небезпечний для тих, кому не довіряє. Лишіться з ним, пане Райнальде. Я не поведу його таким до палат князя Вальдера.

«Спритно вигадав» — подумала Кетлін. — «Заразом і Вестерліна князеві Вальдеру в очі не тицятиме.»

Подагра та крихкість старечих кісток зібрали тяжку данину з Вальдера Фрея. Гості побачили його на високому панському престолі з подушками під спиною та горностаєвою делією на колінах. Панське крісло було різьблене з чорного дуба; спинка мала подобу двох товстих башт, з’єднаних вигнутим мостом. Престол був такий великий та важкий, що старий на ньому здавався недоладною потворною дитиною. У зовнішності князь Вальдер мав щось від стерв’ятника, а ще більше — від тхора. Лиса голова зі старечими плямами витикалася з кощавих плечей на довгій рожевій шиї. Зайва шкіра теліпалася під крихітним підборіддям, сльозаві очі туманилися, вуста позбавленого зубів рота безперервно жували і прицмокували, як мала дитина цмокає коло материної цицьки.

Восьма пані Фрей стояла коло панського місця князя Вальдера. При його ногах сиділа трохи молодша подоба його самого — згорблений миршавий чоловічок років п’ятдесяти, чиє дороге вбрання з синьої вовни та сірого оксамиту було прикрашено доволі дивно: іграшковим королівським вінцем та коміром з крихітними мідними дзвіночками. Схожість між ним та його паном була разюча, за винятком очей: князь Фрей мав очі крихітні, каламутні та підозріливі, а цей чоловік — великі, доброзичливі та розвіяно-байдужі. Кетлін пригадала, що багато років тому один з виводку синів князя Фрея породив собі сина-недоумка. Та в минулі її гостини князь Переїзду ретельно ховав його з очей. «Чи завжди він носив оцього блазенського вінця, а чи це кпини з Робба?» Втім, про таке вона питати не наважилася.

Фрейові сини й дочки, їхні діти, онуки, чоловіки, дружини та челядь юрмилися у великій трапезній палаті, заповнюючи мало не всю. Але говорити почав саме старий князь.

— Знаю, ви пробачите мені, що я не стаю на коліна. Ноги вже не служать мені так, як служили, хоча те, що між ними, ще працює нівроку, хе-хе. — Його вуста розтягнулися у беззубу посмішку, коли очі знайшли Роббового королівського вінця. — Люди кажуть, ваша милосте: вбогий той король, що коронується спижем.

— Спиж та залізо міцніші за срібло та золото, — відповів Робб. — Саме таку корону з мечами вдягали старі Королі Зими.

— Дуже вона їм допомогла, коли прийшли дракони, хе-хе.

Схоже, князівське «хе-хе» тішило недоумка, який у лад йому хитав головою з боку в бік, теленькаючи короною та коміром.

— Пане королю, — мовив князь Вальдер, — ви вже пробачте моєму Аегонові його нечемність. Він має менше тями, ніж болотник Перешийку, і ніколи не стрічав короля. Це один зі Стевронових хлопчаків. Ми кличемо його Дзвоником.

— Пан Стеврон згадував про нього, пане князю. — Робб посміхнувся до простака. — Вітаю, Аегоне. Твій батько був хоробрий воїн.

Дзвоник задзвенів своїми дзвіночками і посміхнувся. З кутика рота потекла цівочка слини.

— Дарма ваша королівська милість витрачають на нього слова. Балакати з ним — усе одно, що з нічним горщиком. — Князь Вальдер перевів очі на інших гостей. — Бачу, пані Кетлін, і ви повернулися до нас. А з вами ще й хвацький лицар пан Едмур, переможець при Камінному Млині. Ой ні, вже князь Едмур, аби ж не забути. Ви ж бо п’ятий князь Таллі на моїй пам’яті — чотирьох я вже пережив, хе-хе. Десь тут є ваша наречена. Ви, мабуть, бажаєте на неї подивитися.

— Бажаю, пане князю.

— То подивитеся. Але вдягненою. Вона сором’язлива дівчинка, і цнотлива до того ж. Голою ви її не побачите аж до постілювання. — Князь Вальдер клекотливо засміявся. — Хе-хе, та не переймайтеся, вже скоро, зовсім скоро.

Він покрутив головою на всі боки.

— Ану, Бенфрею, приведи-но свою сестру, і то швидко, бо пан князь Таллі поспішали до неї аж із самого Водоплину.

Молодий лицар у вапенроку з чвертями вклонився і пішов, а старий обернувся знову до Робба.

— А де ж ваша молода, пане королю, га? Прегарна королева Джейна з Вестерлінів, господарів на Прискалку, хе-хе.

— Лишилася у Водоплині, пане князю. Надто втомилася від подорожей, щоб рушати у нову. Ми вже казали панові Риману.

— От мені не щастить, хоч сідай та плач! А я ж так сподівався уздріти її на власні слабкі очі. Та ми тут усі сподівалися, хе-хе. Хіба ні, пані дружино?

Бліда, худорлява пані Фрей, здавалося, аж перелякалася, коли до неї звернулися по відповідь.

— Т-так, так, пане чоловіку. Ми усі так прагнули п-показати свою вірність її милості королеві Джейні. Вона, м-мабуть, така гарна на вроду.

— Надзвичайно гарна, моя добра пані. — У Роббовому голосі залунав крижаний спокій, що нагадав Кетлін про його батька.

Старий або не почув відповіді, або вирішив не зважати на неї.

— Невже гарніша за моїх дівчаток, хе-хе? Бо як інакше могла вона лицем та статурою звабити його королівську милість на порушення своїх священних обітниць, га?

Робб