Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Одіссея найкращого сищика республіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одіссея найкращого сищика республіки" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 232 233 234 ... 236
Перейти на сторінку:
в Києві все є!

— Ні, нічого не бажаю, рани болять! — замахав я рукою. І боліло, і голова ледь не репалася від того, що не міг я второпати, що тут відбувалося. Малєвський пішов, а я дивився на конверт. Вийняв купюри. Сотенні.

— Слухайте, та вас так люблять, як в Італії не люблять Папу Римського! — здивувалася Альчеста, яка чомусь перейшла на «ви».

— Це ж фальшиві, намальовані? — Я подав їм купюри Малєвського, хоч відповідь знав.

— Та ні, справжні. Десять тисяч! Слухайте, а добре бути найкращим сищиком імперії! — Альчеста захоплено дивилася на мене.

— Землевласник Топоров до вас проситься. — Зазирнув Самсонов.

— Та скільки ж їх там буде! — обурився я.

— Та їх там цілий коридор! Черга людей на сто!

— Як?

— А ось так! І всі готові по двісті рублів платити.

— Та чи подуріли?

— То пропускати? — спитав Самсонов.

— Пропускай, — сказала Альчеста, хоча я хотів відмовитися.

Забіг якийсь чоловік років сорока.

— Іване Карповичу, я подільський землевласник Топоров. Дуже щасливий від нашого знайомства! Випадково був у Києві, почув про ваше повернення до міста на Дніпрі! Дуже щасливий! Іване Карповичу, я до вас у справі! Треба полячка одного притиснути. У нього три тисячі десятин землі! Два цукрозаводи, млини, бійня, ставки з рибою! Все під себе підгріб, а сам же католицька морда, яка нас, православних, не любить! У відпустку ніколи до Києва не їздив, а тільки до Варшави! І наших мужиків ображає! Треба б його шугнути! Щоб все віддав і котився до своєї Варшави! Я вже й загін зібрав, треба тільки, щоб поліція не заважала. Прикриєте? А я вам половину одразу відпишу! Половину! Досить уже полячкам у інших краях керувати, досить!

— Я подумаю, — ошелешено пообіцяв я. Топоров тицьнув мені п’ять сотень і сказав, що готовий будь-якої миті діяти, чекає лише на мій наказ.

І пішло-поїхало. Чоловіки грошима засипали, хтось просив про посаду, хтось про допомогу в суді чи перед банком, хтось про казенні замовлення, за землю. Жінки, якщо молодші, норовили віддатися, а старіші плакали гірко, просили за своїх чоловіків, щоб призначив я їх на посади. Від усього цього в мене голова розболілася, і я наказав прийом припинити. Лежав і витріщався у стелю.

— Іване Карповичу, ви прийняли вісімнадцять людей, зібрали сорок шість тисяч рублів, як не рахувати золота й коштовного каміння, а також соболиної шуби й браунінга із золотою рукояттю, — доповіла Альчеста, яка взялася вести бухгалтерію.

— Чи подуріли люди? — сказав я.

— Якщо й подуріли, то вам на користь, Іване Карповичу, — заспокоїла Альчеста.

— А чого це на «ви» мене називаєш?

— А як же мені вам тикати, коли ви така поважна людина?

— Припини, будь ласка, — попросив я і скривився.

— Ну чого ви кислий такий? Стільки ж грошенят зібрали! Радіти треба!

— Але чому вони мені гроші несуть? Чому? Хто я такий? Ніколи раніше цього не було, а тут наче золотий дощ! Як таке може бути?

Зайшов Самсонов.

— До вас професор Бар-Кончалаба.

— Пропустіть.

Професор зайшов і зареготав.

— Ну, Іване Карповичу, навели ви шереху в Києві! Все місто на вухах стоїть, тільки про вас і балакають!

— Професоре, я не розумію, що коїться! Несуть мені гроші, просять про щось, наче я цар чи голова уряду! Що за маячня?

— Кажуть, Іване Карповичу, що як тільки ви одужаєте, проголосите себе Великим князем Київським і візьмете владу в південно-західних губерніях до своїх рук. Мовляв, вас і союзники підтримують, недарма ж ви їздили до Європи, де отримали інструкції та підтримку від англійців і французів. Ті начебто переконали Тимчасовий уряд поступитися владою в частині губерній. Кажуть, ідеться про Волинську, Подільську, Київську, Чернігівську та Полтавську губернії, можливо, про кілька повітів Харківської.

— Що це за маячня?

— У Києві впевнені, що не маячня. Вірять, що ви справді станете Великим князем Київським.

— Для чого Тимчасовому уряду віддавати комусь владу?

— Бо ви будете підтримувати уряд. А не віддаси владу вам, її візьмуть ті горлопани з Центральної Ради, за якою, кажуть, помітно роги кайзера та цісаря. Ви ж будете підтримувати єдину і неподільну Росію, війну до переможного кінця, домагаючись лише обмеженої культурної та економічної автономії.

— Це тільки у хворій голові могло таке народитися! — крикнув я.

— Ну, тоді в Києві багато хворих! — усміхнувся Бар-Кончалаба. — І ви не хвилюйтеся так, не треба.

— Та як же не хвилюватися! Я не хочу в політику лізти! У мене донька, у мене кохана жінка, у мене хутір, у мене книжки! Не треба мені вашої політики!

— Іване Карповичу, так у тому біда, що зараз часи неспокійні. Не питає політика, чи хочеш, чи не хочеш, а бере і тягне. Я знаю, що ви

1 ... 232 233 234 ... 236
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея найкращого сищика республіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одіссея найкращого сищика республіки"