Читати книгу - "Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні"

стінці позаду кафедри, пришпилений за один ріг, теліпався великий квадрат фанери з фіолетовим чорнильним написом навскоси: «Вільгельм зрікся престолу!»[443] В кутку на чорній дошці крейдою хтось написав: «Хай живе революція в Німеччині!»[444] Гетьманська грамота, сьогоднішня, свіжа грамота про те, що пан гетьман всея України закликає свій вірний народ відновити колишню єдину Росію, висіла зразу ж поруч. Невеличкий, пожмаканий аркуш газети — то був черговий номер нелегального «Киевского коммуниста»[445] — передавався з рук в руки, з ослона на ослін. Перший аншлаг був: «Да здравствует мировая революция!» Другий: «Вместе с красными германскими солдатами против германских офицеров и капиталистов!»

Бородатий молодик уже відчаявся перекричати всіх. Він сплигнув з кафедри. На його місці був інший — з обличчям підлітка, з гусарською виправкою і в піхотинському френчі.

— Наше покоління, — закричав він, — лягло трупом на фронті! — Він з усієї сили ударив себе руками в вузькі груди. — Наша кров затоптана чобітьми! Наші рани запльовано! Я питаюся вас — доки, о росіяни?! — Він здійняв над головою руки і помахав ними якийсь час, потім раптом упав обличчям на пюпітр і забився в конвульсіях.

На кафедрі був уже інший. Він посміхнувся, і аудиторія майже притихла.

— Колеги! — сказав студент зовсім спокійно. — Ми ухилилися від теми. Ми не обговорюємо зараз судьби Росії. Ми обговорюємо тільки закриття паном гетьманом вищих шкіл. — Враз він пристрасно випростався за пюпітром. — І ми протестуємо! Ми не виконаємо гетьманського наказу! Ми будемо вчитися далі!..

— Ура! — розітнулося з нижніх ослонів. Оплески зустріли вигук і за дверима в коридорі.

Втім, на кафедрі стояв уже четвертий студент. Це був штабс-капітан з густим рядом орденських стрічок на грудях.

— Господа! — скрикнув він. — Сини вітчизни! Сини єдиної, неділимої Росії! Ми залишаємо інститут! Хай вчаться білобілетники, як вони провчилися вже чотири роки священної війни! — Сміх і оплески затопили штабс-капітана. — Господа офицеры! — зойкнув він і перекричав-таки всіх. — Господа офицеры! Прошу встать! Его превосходительство генерал Скоропадский…

Офіцери встали, на них зашикали з нижніх ослонів, від вікон розітнувся дружний свист, з коридора гукали «ганьба!», хтось згори пошпурив костуром, і він упав просто перед штабс-капітаном, грюкнувши об пюпітр. Але ще хтось дзвінко заспівав, і зразу ж зринув спів — під гуркіт ослонів, під оплески і під дружний протест:

Марш вперед, трубят в поход черные гусары! Звук лихой зовет нас в бой — наливайте чары!..

Сербин вислизнув у коридор, і його зразу ж відкинуло хвилею натовпу до сходів униз.

— Товариші! — гукнув хтось знизу, з вестибюля. — До святого Володимира! Університет уже закритий, і в Ботанічному[446] загальноміська сходка! Ми будемо протестувати! Геть з нашого інституту офіцерню!

Сербин кинувся вниз, але й тут його відкинуло набік. З аудиторії «Б», з аудиторії «А», з хімічної аудиторії лилися потоки людей. Але потоки зразу ж розлилися — гупаючи чобітьми, з аудиторії «В» виходили вишикувані лави. Штабс-капітан ішов попереду, студентський кашкет збився йому на потилицю, він вимахував правою рукою і чітко відбивав крок.

— Ать-два… ать-два! — пронизливо рахував він. — На месте! Левой! Левой! — Підошви грохкали, десятки підошов грохкали, гуркіт підошов забивав усі інші звуки. Сходи, нарешті, пощастило звільнити. — Прямо! — зарепетував штабс-капітан. — Арш!

По чотири в ряд колона затупотіла униз сходами.

— Равнение! — гукав штабс-капітан. — Равнение!

Десятки юнаків в офіцерській, в студентській одежі крокували за ним. Вони йшли в казарми. Захищати гетьмана. Генерал Скоропадський кликав їх відновляти царську Росію. Вони старанно відбивали крок. Хтось з верхньої площадки сипав їм на голови крейду. Оплески, свист, вигуки — все змішалося в суцільний гвалт. По чотири в ряд вони вийшли на Бібіковський бульвар[447] з парадних дверей інституту.

— Скатертю дорога! — дружно гукали з вікон четвертого і третього поверху, з аудиторій. — Геть білу гвардію![448] Каледінці! Корніловці![449] Чорна сотня! Архангел Гавриїл!