Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » 4 3 2 1, Пол Остер 📚 - Українською

Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

705
0
26.06.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "4 3 2 1" автора Пол Остер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 232 233 234 ... 315
Перейти на сторінку:
відійде йому.

Ми з твоїм батьком усе це продумали дуже ретельно, мовила вона, і гадаємо, що так буде справедливо, якщо і ти тепер що-небудь отримаєш. Цифра, на котрій ми зупинилися, – двадцять тисяч. Решту вісімдесят ми від твого імені вкладемо, тому, якщо й коли-небудь ти опинишся в такій ситуації, що тобі будуть потрібні кошти, вісімдесят уже перетворяться на більше, ніж вісімдесят. Ти вже дорослий хлопчик, Арчі, і ми прикинули, що двадцяти тобі саме вистачить завершити три останніх семестри коледжу, і ще залишиться славний запас для початку твого так званого справжнього життя, подушка у шість чи вісім тисяч доларів, котра дасть тобі змогу влаштуватися на таку роботу, якої ти справді захочеш, а не на ту, котру, як тобі здасться, ти зобов’язаний вибрати, тому що тобі відчайдушно потрібні гроші. Крім того, так буде легше й нам, старим у Майямі-Біч. Твоєму батькові не треба буде більше думати про плату за навчання, все стане простіше для всіх нас, і віднині ти сам собі будеш господарем.

Що я зробив, щоб таке заслужити? – запитав Фергюсон.

Нічого. А що я зробила, щоб самій заслужити ці гроші? Нічого. Так воно просто все влаштоване,

Арчі. Люди вмирають, а світ і далі живе, і що ми в силах зробити, щоб виручити одне одного, ну, то й робимо, правда?

Січень 1968-го. Оскільки Емі була такою людиною, котра, зважившись, ніколи не відступалася, вона твердо стояла на своєму – і відіслала заяву в юридичний у Берклі, а оскільки Фергюсон знав, що вона туди неминуче потрапить, і вирішить їхати, щойно її приймуть, хай навіть приймуть її і в Колумбію, і до Гарварду, він спробував втішатися тим, що думав про гроші, котрі дозволять йому їздити до Каліфорнії та недовго навідувати її там, а іноді затримуватися й подовше, якщо вона не побажає повертатися до Нью-Йорка на Різдво і / або весняні канікули, і от так, можливо, він спроможеться пережити цей рік і не відчувати себе розчавленим її відсутністю, а от раніше, до грошей, цілком ніякої надії в нього не було.

Окрім цього, цікаве в грошах було от ще що: настільки мало вони впливали на зовнішні обставини його життя. Він трохи менше тепер вагався, купуючи ті книги й диски, котрі йому хотілося купити, скоріше міняв зношений одяг та взуття з дещо більшою готовністю, ніж у минулому, і коли б йому не хотілося зробити Емі сюрприз чи подарунок (переважно квіти, але ще й книги, диски й сережки), він міг піддаватися пориву, не замислюючись. А крім цього, змінилося небагато. Він і далі ходив на заняття і писав статті для «Спектейтора», перекладав французькі вірші й часто заглядав у свої звичні недорогі місця – «Вест-Енд», «Зелене дерево», «Повно горіхів», – та всередині, десь у глибині підтопленої розумової камери, в котрій Фергюсон жив один у безмовному зв’язку із власною свідомістю, дещо одне тепер дуже змінилося. На рахунку в Першому національному міському банку, на розі Західної 110-ї вулиці та Бродвею, у нього були тисячі доларів, і просто знати, що вони там є, навіть якщо його не охоплює бажання їх витратити, звільняло від необхідності думати про гроші по сімсот сорок шість разів на день, що, в підсумку, було так само кепсько, якщо не гірше, ніж мати недостатньо грошей, оскільки ті думки були нестерпними і навіть вбивчими, і не думати про те більше – благословення. От у чому полягала істинна перевага володіння грошима перед їх відсутністю, вирішив він, – не те, що можеш придбати на них більше речей, а те, що тобі більше не треба носитися з цим пекельним мисленнєвим пузирем над головою.

Початок 1968-го. Фергюсон розглядав ситуацію як послідовність концентричних кіл. Зовнішнє коло – війна і все, що до неї прилягало: американські солдати у В’єтнамі, їхні супротивники з Півночі й Півдня (В’єтконг), Хо Ші Мін, уряд у Сайгоні, Ліндон Джонсон та його кабінет, міжнародна політика США з часів закінчення Другої світової війни, підрахунок втрат, напалм, палаючі села, серця й уми, ескалація, притишення, шанований мир. Друге коло становило Америку, двісті мільйонів на внутрішньому фронті: преса (газети, журнали, радіо, телебачення), антивоєнний рух, провоєнний рух, рух «Чорна влада», контркультурний рух (хіпі та йіпі, марихуана й ЛСД, рок-н-ролл, підпільна преса, «Комікси Зап», «Веселі пустуни», «Єбіли»), Каски й публіка Люби-або-Вали, порожнє повітря, заповнене так званим проваллям поколінь між батьками середнього класу та їхніми дітьми, і величезна юрба безіменних громадян, котра стане в підсумку відомою як Мовчазна Більшість. Третє коло – Нью-Йорк, майже ідентичний другому колу, але прилеглий до Фергюсона безпосередньо, наочніше: лабораторія, сповнена зразками вищезгаданих суспільних течій, котрі Фергюсон міг сприймати безпосередньо власними очима, а не через фільтр написаних слів чи опублікованих зображень, увесь цей час враховуючи нюанси та особливості самого Нью-Йорку, котрий відрізнявся від усіх інших міст Сполучених Штатів, зокрема – через величезну прірву між багатими й бідними. Четверте коло – Колумбія, тимчасовий притулок Фергюсона, найближчий підручний світ, що оточував його та його однокашників, що охоплював їхню ділянку закладу, більше не відмежованого від світу зовні, бо стіни завалилися, і те, що зовні, стало тепер невіддільним від того, що всередині. П’яте коло – індивід, кожна окрема особистість у будь-якому з чотирьох інших кіл, та у випадку Фергюсона найбільше бралися до уваги ті індивіди, котрих він знав особисто, і вище за інших – всі друзі, з якими він ділив життя в Колумбії, а ще вище всіх цих інших, звичайно ж, індивід індивідів, точка в центрі найменшого з п’яти кіл, та особистість, котрою був він сам.

П’ять царин, п’ять окремих реальностей, але кожна пов’язана з іншими, а це означало, що коли щось відбувалося у зовнішньому колі (війна), вплив цього відчувався у всій Америці, в Нью-Йорку, в Колумбії і у всіх до останньої точках у внутрішньому колі приватних, індивідуальних життів. До прикладу, коли навесні 1967-го військові дії загострилися, п’ятнадцятого квітня вулицями Нью-Йорка пройшли півмільйона людей – на знак осуду війни та із закликом до негайного виведення американських військ із В’єтнаму. По п’яти днях після цього в студмістечку Колумбії на північ від центру у Джон-Джей-холу зібралися триста членів СДС, щоб «поставити кілька питань» вербувальникам з морської піхоти, що встановили свої столики у вестибюлі, і на активістів накинулася банда качків і пацанів – флотських резервістів, що призвело до кривавої бійки з мордобоєм та зламаними носами, котру довелося розганяти силами поліції. Наступного дня на подвір’ї Ван-Аму між Джон-Джеєм і Гамільтон-холом відбулася найбільша за останні тридцять років демонстрація

1 ... 232 233 234 ... 315
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «4 3 2 1, Пол Остер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "4 3 2 1, Пол Остер"