Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

— Він?.. — запитав приголомшений Каладін. То Рошон сам одружується з нею? Помітивши молитву, у натовпі зашушукалися й інші.

— Світлоокі часто одружуються зі значно молодшими жінками, — пояснила мати. — Для них шлюб — це почасти спосіб укладання міждинастійних союзів.

— Він? — перепитав Каладін, не вірячи власним вухам, і ступив крок уперед. — Ми повинні завадити цьому. Ми повинні…

— Каладіне, — різко окликнув батько.

— Але…

— Це їхня справа, а не наша.

Хлопець замовк, відчуваючи в себе на голові стукіт крупніших крапель — менші, підхоплені вітром, імлою проносились мимо. Площею збігали потоки води, збираючись у заглибинах. Немов матеріалізувавшись із них, поруч Каладіна раптом з’явився спрен дощу й витріщився на нього незмигним оком.

Рошон сперся на ціпок і кивнув Натіру, дворецькому. Того супроводжувала дружина, сувора на вигляд Алаксія. Служник кілька разів сплеснув своїми тендітними ручками, вгамовуючи натовп, і за мить єдиним джерелом шуму був тихий шелест дощу.

— Ясновельможний Амарам, — почав градоправитель, киваючи в бік світлоокого у формі, — виконувач обов’язків головнокомандувача нашого князівства. На нього покладене керівництво обороною наших кордонів, доки король і великий князь Садеас перебувають у відлуці.

Каладін кивнув. Про Амарама чув кожен. Він був значно важливішою персоною, ніж більшість військових, що проходили через Гартстоун.

Той ступив крок уперед.

— Гарне у вас містечко, — звернувся Амарам до зібрання темнооких. У нього був сильний, низький голос. — Дякую за теплий прийом.

Каладін насупився, окидаючи поглядом інших містян. Ті були не менше за нього спантеличені такою заявою.

— Зазвичай, — вів далі Амарам, — я доручив би це завдання одному з підлеглих мені офіцерів. Але оскільки я був із візитом у свого кузена, то вирішив завітати до вас особисто. Це не настільки обтяжлива справа, щоб перекладати її на заступника.

— Даруйте, Ваша Ясновельможносте, — не витримав Каллінс, один із рільників. — Але про що йдеться?

— Та ж про набір на службу, добрий хліборобе, — відказав Амарам і кивнув Алаксії, котра ступила крок уперед, тримаючи в руках папір, прикріплений до дошки для письма. — Відбуваючи виконувати Пакт помсти, король забрав більшість наших армій із собою. У підпорядкованих мені частинах — некомплект особового складу, через що постала необхідність рекрутування молодих людей у кожному місті й селі, крізь які ми проходимо. За можливості я обмежуюсь добровольцями.

Містяни принишкли. Хлопчаки любили побазікати про те, що, мовляв, утечуть до війська, але мало хто з них і справді так учинив би. Функцією Гартстоуна було постачання провіанту.

— У битвах, на які поведу вас я, не здобути такої слави, як на війні в ім’я помсти, — продовжив Амарам, — але захищати рідну землю — наш священний обов’язок. Нинішній призов — на чотири роки. Після закінчення вказаного терміну кожен учасник бойових дій отримає надбавку в розмірі однієї десятої від загальної суми нарахованих виплат і зможе повернутися додому чи поновити контракт. Той, хто проявить себе та вислужить високе звання, майже напевно заробить підвищення на один нан — як для себе особисто, так і для своїх дітей. Чи є добровольці?

— Я піду, — сказав Джост і ступив крок уперед.

— І я теж, — додав Абрі.

— Джосте! — гукнула до нього мати, хапаючи за руку. — Врожай…

— Твій урожай — важливий, темноока, — сказав Амарам, — та все ж і близько не настільки, як захист нашого народу. З Рівнин король надсилає багаті трофеї, і в разі надзвичайної ситуації здобуті ним яхонтосерця забезпечать Алеткар їжею. Я радо приймаю вас обох. Чи є й інші охочі?

Наперед вийшли ще троє хлопців та один дорослий чоловік — Гарл, чию дружину забрала струпна лихоманка. Це його дочку не зміг колись урятувати Каладін.

Містяни принишкли. Дивно. Багато з тих хлопців, від яких Каладін удосталь наслухався про вербування до війська, ховали очі. Він відчув, як закалатало його серце й засмикалася нога, наче їй кортіло зробити крок уперед.

Але ні. Він збирається стати лікарем. Лірін глянув на сина, і в його карих очах проступила глибока стурбованість. Однак коли той не зрушив із місця, він заспокоївся.

— Що ж, гаразд, — промовив Амарам, киваючи Рошонові. — Нам зрештою знадобиться твій список.

— Список? — голосно перепитав Лірін.

Генерал кинув на нього погляд:

— Потреба наших військ у людях — колосальна. Спочатку я шукаю добровольців, але поповнення повинне прибувати. Тож обов’язком і почесним правом мого кузена як градоправителя є обрання людей для здачі в рекрути.

— Алаксіє, зачитай перші чотири імені, — кинув Рошон. — Й останнє.

Жінка зазирнула в список і сухо проказала:

— Аґіл, син Мерфа, Кол, син Талеба.

Каладін звів погляд на батька, передчуваючи недобре.

— Він не може поголити тобі лоба, — заспокоїв його Лірін. — Ми належимо до другого нану й виконуємо важливі для містечка функції: я — лікар, а ти — мій єдиний асистент. Закон звільняє нас від призову на службу. І Рошонові це відомо.

— Габрін, син Арафіка, — читала далі Алаксія, — Джорна, син Лоатса, — вона трішки загаялася, а тоді знову підняла очі від аркуша: — Тіен, син Ліріна.

На площі запала тиша. Навіть дощ, здавалося, на мить ущух. А потому погляди всіх присутніх звернулися на Тіена. Хлопчик виглядав ошелешеним. Його батько мав бронь як лікар, старший брат — як його помічник.

Але не Тіен. Той був лише третім підмайстром тесляра, і таке незначне становище не давало йому права на відстрочку.

Гесіна міцно схопилася за сина:

— Ні!

Лірін заступив їх собою, захищаючи. Приголомшений Каладін стояв і дивився на Рошона, який самовдоволено посміхався.

«Ми забрали у нього сина, — усвідомив старший із братів, зустрічаючи погляд очиць-намистинок. — І ось як він мститься».

— Я… — ледь видобув Тіен. — В армію?..

Віра в себе й оптимізм уперше в житті зрадили його. Він сильно зблід, а очі широко розплющилися. Хлопчик млів від вигляду крові. Ненавидів битися. Попри вік, був низенький і щуплявий.

— Він замалий, — заявив Лірін. Люди, які стояли поруч, — боком, боком і відсунулися, залишивши лікареву родину самотньо стояти під дощем.

Амарам насупився:

— У великих містах до війська беруть навіть восьми-дев’ятирічних дітлахів.

— Синів світлооких! — вигукнув лікар.