Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Відійди – вимовив якомога холодніше.

– Я не відійду поки з тобою не поговорю! – рішуче вигукнула. Від неї віяло невпевненістю і хвилюванням з роздратуванням у мою сторону, що осідало в мене на язиці.

– Нам немає про що говорити!

– Ні, є!

– Мені немає про що говорити з брехливою людиною по типу тебе! Так що геть з дороги! 

Я спробував обійти її, але вона щоразу коли я намагався зробити хоч крок, ступала в той же бік у такт зі мною! Я гаркнув охриплим від її дурманного аромату риком що вийшов не таким загрозливим як я очікував, щоб її налякати.

– Я не відчеплюся від тебе, поки ти не вислухаєш все що я тобі хочу розповісти! 

Я вирішив вдатися до крайньої міри.

– Відійди, інакше я і вбити можу – вимовив крижаним тоном що різав мені горло від таких слів сказаних у її сторону – Ти зараз на території драконів людино і вбивати людей тут, не заборонено. Так, що відійди. 

На цей раз її рішучість похитнулася, а плечі знітилися, приникши донизу. Я відчув хвилю страху що зародився в ній, її тіло ледь помітно пробирало тремтіння, а погляд… Вона дивилася на мене насторожено, начебто я і справді зараз збираюся її вбити. Чомусь всередині мене не сподобалося те, як вона на мене дивилася. Щось жалібно зщулилося прямо в мене в грудях, коли відчув її страх до мене. Чому я взагалі так себе поводжу? Щоразу коли її бачу, розумію що треба нормально поговорити, але все що в мене виходить, так це злісно гаркати на неї! Чому я не можу просто спокійно з холодним розумом поговорити з нею? А відповідь проста… тому, що кожен раз коли я чую її присутність, мене накрива купа почуттів які я не можу зрозуміти звідки беруться і починають бити через край! 

А ще мене дратував чужий запах гіркого цитрусу що йшов від неї! І саме це в мене з середини рвало роздратуванням і злістю! Але питання: яке мені взагалі діло, що від неї пахне іншим чоловіком? Правильно! Мені все одно! Мені плювати на це! Вона мені ніхто!

– Не піду – її голос тремтів і був тихим, мені це не подобалося!

Я роблю глибокий вдих і видих і беру себе в руки.

– Якщо я тебе вислухаю, ти від мене нарешті відчепишся? – мені здалося… чи я вже колись це казав, і причому… їй.

– Не можу цього тобі обіцяти це буде залежати від того, як закінчиться наша розмова.

Я відчув у її словах брехню. Вона не відстане у будь-якому випадку і саме цей розмитий шматочок її відповіді, дав мені частку задоволення що вона ще не піде від мене. Це мале, тепле почуття я пропустив повз, ховаючи кудись далеко.

– То вірогідність того що, ти даси мені нарешті спокій все ж є?

– Можливо.

Знову брехня! Вона не каже мені зараз правди! Але чому мене це зараз тішить?

– Тоді говори – підштовхнув її до дій.

Вона запитала мене, чи я знаю мою колишню господарку на що я хоч і не дуже радісно, але відповів. Потім вона пригадала про ще одну особу на, що я теж відповів що знаю, але перед тим як я повинен був дати їй відповідь. Я відчув наскільки сильно вона нервувала. Не так коли запитувала про Жадану.

Далі вона невпевнено запитала про один інцидент з Ґардою. Але звідки вона знає про це… Я вже хотів відповісти, як в мою голову врізаються спогади того дня і обличчя… Знайоме мені обличчя!

– Ти!  Це ти, та стерво що вигадала обпоїти мене Ґардою! – злісно прогарчав.

Мене почав накривати гнів! Вона мені збрехала про своє ім’я і зараз хотіла мною просто погратись! Брудне, брехливе створіння! Я повільно рушив у її бік, заганяючи в стіну. Всередині кипів гнів, а душу рвав звір! Вона щось намагалася мені говорити, але це мене злило все більше, драконяча природа почала вилазити назовні. Я відчував, як змінювалося моє тіло. Я вже не міг контролювати нахлинувший на мене гнів з купою емоцій що я зараз відчував! Зраду! Мене знову хотіли обвести довкола пальця! 

Я відчував її страх що просочував мою шкіру і будив у мені все більше емоцій! Раптом я відчув присутність другої своєї суті. Він рвався назовні проти власної волі, забирав силою контроль над тілом, змусивши мене похитнутися і відступити назад.

“НЕ ЧІПАЙ ЇЇ! НЕ СМІЙ ЧІПАТИ НАШУ ПАР…” – прогарчав злісно в мене у підсвідомості, так і не договоривши останнє слово. Я відчував його сильний гнів на мене що, аж закладало мої власні відчуття. 

– Припини… – болісно прошипів від того, як він змусив оніміти все моє тіло поки сутність і зовсім не зникла. Тарґас, як з’явився, так і зник безслідно. Та що це з ним?

– Дикий, будь ласка, дослухай мене до кінця – пролунав тихий голос, що змусив звернути на нього увагу.

– Який сенс мені тебе слухати? Ти мені брешеш! – не стримував себе у висловах! Як же це мене все вже дістало! 

Я висказував все про що вона мені збрехала, про те що називається іменем іншої. Вона почала виправдовуватися, я не бажав її слухати перебиваючи всі спроби навішати мені локшини на вуха.

– Маргарита давно вже мертва! – голосно викрикнула цим змусивши мене замовкнути. Адже від неї пішла сильна хвиля почуттів і я їх відчув. Правда. Але як?

– Та невже? – огризнувся – Тоді скажи чому я тебе ще й досі бачу, якщо ти мертва? – я вказав на неї пальцем, показуючи всю іронію яка зараз присутня.

– Бо я не Маргарита, я Марія! Вона загинула, як і я! І моя душа перейшла у її тіло! Тепер зрозуміло!

Правда. Я не знав як мені реагувати. Адже я ясно знаю цю жінку і пам’ятаю, як вони з мене знущалися. Вона Маргарита, не Марія! Але чому тоді я відчуваю правду у її словах?

– … Про що ти збрешеш мені далі, Маріє? 

Я заспокоїв трохи власне єство, змусивши себе говорити спокійніше і розібратися в чому каверза. Не може бути ж, що Маргарита і Марія одна і та сама людина. Чи вони просто зовні схожі?

Вона почала говорити про той день коли мене хотіли продати, це був мій останній спогад який я взагалі пам’ятав. Далі ж вона почала говорити про Криз. Цього не було. Ніколи. Але чому я не відчуваю брехні? Я добре пам’ятаю, що цього не було і це брехня…