Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"

Повз її вухо йому було видно балюстраду літньої тераси кав'ярні, а за нею середину річки, і він позаздрив робітникові, що висів у колисці на пілоні, майже за шістдесят метрів від води, виписуючи зварювальним апаратом у повітрі сині блискавки. Гули сирени, унизу за кав'ярнею ходив уздовж схилу продавець морозива й вигукував: «Морозиво, морозиво!» — потім замовкав і накладав морозива між крихкі вафлі. А за всім тим сіріли обриси собору Святого Северина.

— Мабуть, сталося щось дуже погане,— сказала Маріанна.

— Так, досить погане... а може, й ні, ще важко визначити.

— Щось узагалі чи в тебе особисто? — спитала вона.

— У мене особисто,— відповів він.— Принаймні сьогодні вдень я повідомив Клубрінгерові, що відмовляюся від праці. Не обертайся, а то я більше не скажу жодного слова.

Він підняв руки з її плечей, міцно стиснув їй голову і обернув у напрямку мосту.

— А що скаже на це твій дідусь? Він так пишався тобою, кожне добре слово Клубрінгера про тебе було для нього як бальзам. І взагалі абатство для нього дороге. Хоч сьогодні не кажи йому нічого.

— Йому скажуть про все ще до того, як ми побачимося з ним. Ти знаєш, що він із батьком поїхав до абатства, випити кави перед сьогоднішнім святом.

— Знаю,— мовила вона.

— Мені шкода дідуся, ти ж знаєш, що я люблю його, він напевне сьогодні після обіду про все довідався, коли вертався від бабусі. Та однаково я не можу більше дивитися на цеглу й не можу чути запаху розчину. Принаймні поки що.

— Поки що?

— Так.

— А що скаже твій батько?

— О,— швидко мовив він,— його це засмутить лише з огляду на дідуся, сам він ніколи не цікавився архітектурою як творчістю, для нього важливі тільки формули. Стій, не обертайся.

— Отже, це стосується твого батька, я так і відчувала. Я не дочекаюся, коли нарешті побачу його. По телефону я вже розмовляла з ним кілька разів і думаю, що він мені сподобається.

— Він тобі сподобається. І ти побачиш його щонайпізніше сьогодні ввечері.

— Мені також треба йти з тобою на день народження?

— Неодмінно. Ти навіть не уявляєш собі, як зрадіє дідусь,— і він же тебе офіційно запросив.

Маріанна спробувала звільнити голову з його рук, але він засміявся і знов утримав її.

— Не обертайся, так набагато легше розмовляти.

— І брехати.

— Промовчувати,— заперечив він.

— Ти любиш свого батька?

— Так. Особливо після того, як я довідався, який він іще молодий.

— Ти хіба не знав, скільки йому років?

— Не знав. Мені завжди здавалося, що йому десь п'ятдесят-п'ятдесят п'ять. Смішно, але я ніколи не цікавився, скільки йому докладно років, і аж злякався, коли позавчора отримав свою метрику й побачив, що батькові всього сорок три. Молодий, правда ж?

— Правда,— відповіла вона.— Тобі ось уже двадцять два.

— Так, і до двох років я був не Фемель, а Шрелла. Дивне прізвище, еге ж?

— Ти за це сердитий на нього?

— Я на нього не сердитий.

— То що ж він таке зробив, що ти раптом перехотів будувати?

— Я не розумію, що ти маєш на думці.

— Ну добре... Але чому він жодного разу не відвідав тебе в абатстві?

— Мабуть, будівництво його зовсім не цікавить. І, може, він у дитинстві надто часто їздив до абатства, розумієш? Прогулянки в неділю з батьками... Дорослі навідуються туди, куди їздили малими, тільки для того, щоб ще раз посумувати, згадуючи минуле.

— А ти теж їздив у неділю на прогулянки з батьками?

— Рідко, здебільшого я гуляв з матір'ю, бабусею і дідусем, але як батько отримував відпустку, то теж гуляв з нами.

— І ви їздили до абатства?

— Їздили й туди.

— Ну, то я не розумію, чому він жодного разу не відвідав тебе.

— Він просто не любить будов. А може, він трохи дивакуватий: часом, коли я несподівано приходжу додому, то застаю його в кімнаті за письмовим столом, він сидить і мережить формулами береги фотокопій креслень — у нього їх ціла колекція. Але я думаю, що він тобі сподобається.

— Ти ніколи не показував мені його знімків.