Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сини змієногої богині 📚 - Українською

Читати книгу - "Сини змієногої богині"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сини змієногої богині" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 233 234 235 ... 274
Перейти на сторінку:
А степ не перестає рости в мою душу… І скачуть по ньому могутні коні вітрів, І плаче у ньому пам’ять забутих пісень, забутих імен… Що не гляну – свічки замість стебел горять, що не крикну – голос мій хоче когось наздогнати, та не наздожене… М. Семенюк Законсервовані скіфи

Чи може, все це нам сниться? – нерішуче додала Ліда.

Геолог похитав головою:

– Ні, не сниться. Я думаю, що ми й справді бачимо тут стародавніх скіфів, хоча, може… може, дещо законсервованих.

– Як ви сказали? Законсервовані? – запитали разом Артем і Ліда; Дмитро Борисович тільки вражено гмукнув. Дійсно, це звучало дещо дивно. Законсервовані скіфи… коли це не жарт, то принаймні цілком незрозуміло…

В. Владко. «Нащадки скіфів»

– Скіфи! Товариші, це справжні скіфи! Перед нами становище стародавніх скіфів-кочівників.

Там само

А трапилось це на Донеччині, під землею (на Донбасі всі події трапляються неодмінно під землею – край такий, специфічний), на узгір’ї Зольного кряжу, в якому добували мідні руди, отам, де високий Гострий бугор – в його надрах на глибині 300 метрів.

Четвірка ентузіастів (не рахуючи собаки), двоє учених – геолог і археолог – та двоє студентів проникли в отвір підземного ходу, зарослого бур’янами, і в глибині під Гострим бугром виявили… Власне, потрапили в печеру і після ряду перипетій опинилися у… Скіфії. Яка там, у гігантській печері, і виявилась.

Власне, не вся Скіфія, а одне з її племен.

Круто? Ще б пак! Навіть для найбуйнішої фантазії, яка, здається, ні в чому не знає обмежень – на те вона і творча уява, що часом оперує і нереальними подіями.

Більше того, в підземному світі, у який і потрапила четвірка, від природи чорному (як і будь-яке підземелля та ще глибоке) звідкілясь полилося рівне… світло. «Це не було світло того липневого яскравого дня (коли почалася пригода. – В. Ч.). Це сірувате з фіолетовим відтінком світло нагадувало пізній присмерк або похмурий дощовий день, коли все небо… затягнуте високими хмарами. Звідки взялося світло під землею? (Справді – звідки? Але це тільки початок тамтешніх чудасій неймовірних. – В. Ч.) Дивне, неясне, якесь присмеркове світло, як буває надвечір, коли сонце сховається за важкими й темними хмарами».

Рослинність там була не звичайною, зеленою, а рожевого відтінку. Степи теж незвичного жовто-рожевого кольору. І здибали мандрівники у тім дивнім світі становище скіфів – повстяні намети, вози на високих колесах, кибитки…

«Далеко за наметами рухався великий табун коней».

Чоловіки всі у небаченому одязі. «Високі повстяні шапки… гостроверхі, як башлики або шоломи. Короткі каптани… з вирізами на грудях, підперезані поясами, трохи довші спереду, ніж ззаду. Вузенькі шкіряні або, навпаки, довгі й широкі штани, заправлені в невисокі чоботи, обмотані ремінцями. І ще дивна зброя…» Списи, якими вони вимахували в повітрі, сокири, луки…

Мандрівники дивувалися поміж собою:

– Що це вони кричать? Якою мовою?

– Мабуть, скіфською, – це археолог відповів.

– Ви розумієте щось?

– Звісно, ні.

– Чому?

– Бо скіфської мови не знає ніхто…

То як же там, у підземеллі донецького кряжу на глибині чи не в півкілометра, у дивній гігантській печері у XX столітті від Різдва Христового опинилися скіфи? Справжні-щонайсправжнісінькі, реальні, у плоті, ті скіфи, які зникли з лиця землі чи не дві тисячі років тому.

А не відаючи, що вони всі геть чисто вимерли, п’ють собі там преспокійно «солодкувате й густе, міцне і запашне» скіфське вино оксюгалу, різновид бузату чи кумису, незвичного для нас червоного або золотавого кольору, а

1 ... 233 234 235 ... 274
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сини змієногої богині», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сини змієногої богині"