Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"

— Напевно, важко було, — сказав я. — Приїхати сюди й бути всім незнайомою.

Вашет знизала плечима так, що меч у неї на плечі здійнявся й упав.

— Спершу — так, — погодилася вона. — Але вони впізнають талант, а його в мене задосить. Ті, хто вивчають шлях радості, часто вважали мене доволі неприродною й зарозумілою. Але тут мене вважають дещо дикуватою, — вона всміхнулася. — Це приємно, все одно що мати новий комплект одягу на себе.

— Шлях радості також навчає летані? — запитав я.

Вашет засміялася.

— Це привід для серйозних суперечок. Проста відповідь: «так». Усі адеми певною мірою вивчають летані. Особливо ті, хто у школах. Однак летані відкрите до широких тлумачень. Те, за що в одних школах тримаються, в інших відкидають.

Вона задумливо поглянула на мене.

— Чи правда, що ти сказав, буцімто летані походить із того ж місця, що й сміх?

Я кивнув.

— Гарна відповідь, — промовила вона. — Моя вчителька на шляху радості якось сказала мені рівно те саме, — Вашет набурмосилася. — Коли я так кажу, ти набуваєш задумливого вигляду. Чому?

— Я сказав би, — відповів я, — та не хочу, щоб ти гірше про мене думала.

— Моя думка про тебе погіршилася, бо ти приховав дещо від учительки, — серйозно сказала вона. — Між нами повинна бути довіра.

Я зітхнув.

— Радий, що моя відповідь тобі сподобалася. Але, чесно кажучи, я не знаю, що це означає.

— Я не питала тебе, що це означає, — невимушено сказала вона.

— Це просто безглузда відповідь, — мовив я. — Я знаю, що всі ви дуже цінуєте летані, та насправді я його не розумію. Я просто знайшов спосіб прикинутися.

Вашет поблажливо всміхнулася.

— Вдати, ніби розумієш летані, неможливо, — впевнено заявила вона. — Це все одно що плавати. Якщо ти дійсно знаєш як воно, це очевидно всякому, хто на тебе дивиться.

— Вдавати, що вмієш плавати, теж можливо, — зауважив я. — Я просто рухав руками та йшов по дну річки.

Вашет із цікавістю поглянула на мене.

— Що ж, чудово. І як тобі вдалося нас обдурити?

Я пояснив їй, що таке «кружляння листка». Пояснив, як навчився занурювати свої думки в легкий, порожній, плинний простір, у якому відповіді на їхні запитання надходять із легкістю.

— Отже, ти крав відповіді в самого себе, — промовила Вашет із удаваною серйозністю. — Спритно обдурив нас, видобуваючи відповіді зі власного розуму.

— Ти не розумієш, — відказав я, роздратувавшись. — Я навіть не здогадуюся, що таке летані насправді! Це не шлях, але воно допомагає обрати шлях. Це найпростіший шлях, але побачити його непросто. Чесне слово, ви говорите наче п’яні картографи.

Я пошкодував про ці слова, щойно вони злетіли з моїх вуст, але Вашет лише засміялася.

— На світі чимало п’яниць, які незле розуміються на летані, — сказала вона. — Знання деяких із них легендарні.

Помітивши, що я все одно стривожений, вона спробувала заспокоїти мене жестом.

— Я теж не розумію летані, принаймні так, щоб це можна було пояснити комусь іншому. Навчання летані — це мистецтво, яким я не володію. Якщо Темпі вдалося прищепити тобі летані, це чудово його характеризує.

Вашет серйозно нахилилася вперед.

— Почасти річ у твоїй мові, — продовжила вона. — Атурська дуже відверта. Дуже точна і прямолінійна. Наша мова насичена прихованими смислами, тож нам легше прийняти думку про існування того, чого не можна пояснити. Найбільшою з таких речей є летані.

— Ти не могла б навести приклад іще чогось такого, крім летані? — запитав я. — І прошу, не кажи «блакитний», бо я можу геть знавісніти просто на цій лаві.

Вона ненадовго замислилася.

— Любов така. Ти знаєш, що вона таке, але вона не надається до детального пояснення.

— Любов — поняття витончене, — визнав я. — Воно важке для розуміння, як справедливість, але визначити його можна.

Вашет зблиснула очима.

— Тоді зроби це, мій розумний учню. Розкажи мені про любов.

Я замислився — спершу трохи, а тоді серйозно.

Вашет усміхнулася.

— Ти розумієш, як легко мені буде знайти дірки в будь-якому визначенні, яке ти даси.

— Любов — це готовність зробити для когось що завгодно, — сказав я. — Навіть на шкоду собі.

— Тоді, — відказала вона, — чим любов відрізняється від обов’язку чи відданості?

— Вона також сполучається з фізичним потягом, — сказав я.

— Навіть материнська любов? — запитала Вашет.

— Тоді сполучається з надзвичайною прихильністю, — виправився я.

— А що саме ти маєш на увазі під «прихильністю»? — запитала вона так спокійно, що це аж бісило.

— Це… — я поступово замовк, ламаючи собі голову над тим, як можна описати любов, не вдаючись до інших, так само абстрактних понять.

— Така природа любові, — промовила Вашет. — Та, хто спробує її описати, збожеволіє. Через неї поети й базграють свою писанину без кінця. Якби один зумів уповні визначити її на папері, інші поскладали б пера. Але це неможливо.

Вона підняла один палець.

— Але лише дурень може заявити, буцімто любові не існує. Вона перед тобою, коли ти бачиш двох молодих людей, які див­ляться одне на одного вологими очима. Така густа, що хоч намазуй на хліб і їж. Якщо ти бачиш матір із дитиною, ти бачиш любов. Відчуваючи, як вона нуртує у тебе в животі, ти розумієш, що вона таке. Навіть якщо не можеш виразити це словами.

Вашет зробила переможний жест.

— Таке саме й летані. Але, позаяк воно більше, на нього важче вказати. Для цього і призначені запитання. Ставити їх — це все одно що питати юну дівчину про хлопця, який їй до вподоби. Може, в її відповідях і не буде цього слова, та вони свідчитимуть про любов чи відсутність любові в її серці.

— Як мої відповіді можуть свідчити про знання летані, якщо я не знаю насправді, що воно таке? — запитав я.

— Ти явно розумієш летані, — відповіла Вашет. — Воно глибоко вкорінилося в тобі. Надто глибоко, щоб ти це побачив. Іноді так само буває з любов’ю.

Вашет простягнула руку й потицяла мене в лоба.

— Що ж до цього «кружляння листка», то я чула про схожі практики в інших шляхах. Не знаю, чи є в атурській мові слово, яке це позначало б. Це наче кетан для розуму. Рух, який виконують думками, тренуючи їх.

Вона зневажливо махнула рукою.

— Так чи інакше, це не обман. Це — спосіб показати те, що ховається у глибоких водах твого розуму. Те, що ти знайшов його самотужки, вельми незвично.

Я кивнув їй.

— Схиляюся перед твоєю мудрістю, Вашет.

— Ти схиляєшся перед тим, що я безсумнівно маю рацію.

Вона плеснула в долоні.

— Отож я маю багато чого тебе навчити. Однак, позаяк ти досі ходиш із рубцями і здригаєшся, від кетану варто утриматися. Натомість покажи мені свою адемічну. Я хочу послухати, як ти раниш мою прекрасну мову своїм грубим варварським язиком.

***

За наступні кілька годин я чимало дізнався про адемічну