Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

хтось такий, хто про це знає. Однак навряд, адже коли вона ходила по молоко, всі підступи до двору Бееретців були надійно перекриті, а клуню й корівник перед тим обшукували. Її взагалі не залишали без охорони — ні коли виїздила кататися верхи, ні коли йшла по крамницях чи до салону мод, ні навіть у душовій тенісного клубу. Все, про що пані Фішер домовляється по телефону, має бути неодмінно зареєстровано, бо саме за її телефоном — вона про це знає і не заперечує — треба пильнувати якнайсуворіше: вони все ж і досі сподіваються, що з'ясують, звідки дзвонить «Марія цариця небесна», і схоплять її. І все ж вона, як видно, десь таки здійснила потай акт, необхідний для того, щоб завагітніти. І знов гортаєш протоколи, списки платіжних доручень... Марна праця. Цей Бройєр, цей Клобер, Шублер, Гельмсфельд, блорські селяни... Малоймовірно, хоч зовсім відкидати таку можливість не варто. Молодий Бееретц цілком приємний на вигляд, гарної статури, досить освічений селянин... А вона ж таки жива людина, жіночна, досить часто й надовго лишається сама, і їй аж ніяк не позаздриш, бог свідок, що ні. А жінки, котрі часом приходять до неї на чай, бавляться, можливо, й лесбіянством, тільки ж, певна річ, не з нею, та й від цього, як відомо, не вагітніють. А взагалі в той час, про який ідеться, вона майже не виходила з дому, хіба вряди-годи кудись на вечірку, до того ж щодо одного в нього сумніву немає: вона не з тих жінок, що роблять це похапцем. Ні, вона спокійна, розважлива молода жінка, про її набожність навіть у газетах пишуть. І хоча набожність, на його думку, не гарантує від хибних кроків, однак він гадає, що для неї, коли вже на те пішло, головне душевність, аж ніяк не оті легковажні порно-розваги, які завдають іноді стільки клопоту декому з його людей.

Цей клятий вододіл між необхідністю безпеки й секретністю, ці нетрі переплетених рішень... Тут можна не тільки самому спіткнутись, а й занапастити ще один шлюб, такий, про який газети кричатимуть величезними заголовками. Це йому підказав той чоловік із газети. «Шлюб Фішерів, що його всі газети називають просто ідеальним, таким ідеальним, аж далі вже нікуди, зразковий шлюб між „Блетхеном“ і „Вуликом“, шлюб, де, як про це раз у раз нагадують, „панує світоглядна злагода“, цей шлюб не розпадеться на друзки тишком-нишком...» Адже де гарантія, що цьому вкрай самовпевненому Фішерові, який досі вочевидь ні про що не здогадується, так і не спаде на думку вирахувати її вагітність по місяцях? Або що він раптом не висуне версію про таємне побачення з дружиною — скажімо, на Багамських островах або ще десь. Правда, таку версію можна будь-коли спростувати.

До цього діла треба братися надзвичайно обережно. Той чоловік із газети знає, звичайно, дуже багато. Це ж він звернув його увагу й на схильність Корчеде до гомосексуалізму, і в такий спосіб вони напали на слід Петера Шлюма, який здатний на що завгодно (їм іще випала нагода й клопіт підслухати, як Корчеде ніжно називав його своїм «зайчиком»). Той Шлюм являв собою досить велику, а не якусь там «можливу» загрозу для безпеки, адже його майже спіймали на шантажі й спробі вчинити вбивство, і це крім сутенерства, гашишу та героїну; а йому ж ледве сповнилося двадцять років — такий собі гарненький, нівроку, як намальований, хлопчик з білявими кучерями і справжнім ангельським личком. Тепер жди «проколів», і «проколів» куди серйозніших, аніж оця несподівана вагітність у пані Фішер. Певно, доведеться все ж поговорити з нею ще раз, пояснити, яких висновків він дійшов унаслідок своїх роздумів, і просто попросити — задля безпеки її ж таки та її дитини — розкрити таємницю. Він пообіцяє держати все в цілковитій таємниці, а також повідомити її про наслідки перевірки «запліднила» й не чинити її коханню жодних перешкод. Зрештою, він же не якийсь там шпиг, що посилає своїх людей нишпорити по чужих ліжках та шафах! А якщо вона не зважиться відкрити своєї таємниці, тоді йому, перше ніж дати розпорядження приступати до рішучих розшуків «запліднила», доведеться поговорити з Дольмером, а Дольмерові, мабуть,— із Штабскі.

Ні, допускати «проколів» він не має права, і коли шлюб у них розпадається, то винна в цьому буде не поліція. Як-не-як, у Цумерлінга там сидить один Фішер, і коли одна з Фішерових невісток спіткнеться, то це відразу стане «проколом» поліції, хоча про сімейну кризу декотрі газети натякали вже й давніше.

На жаль, до телефону в Блорі підійшла хатня робітниця; вона сказала, що пані Фішер кілька хвилин тому кудись поїхала з матір'ю та дочкою; на жаль, Кюблер доповів про це лише через п'ять хвилин, після їхнього від'їзду, додавши, нібито Фішер «прихопила з собою дещо з речей» і все це скидалося на «невеличкий переїзд»; невдовзі з Тольмсгофена Гендлер майже тими самими словами — аж дивно — повідомив про приїзд тих двох жінок із дівчинкою і додав, що все це «нагадує невеличкий переїзд». А Ромер, який їхав позад жінок, запитав, що йому робити далі — повертатися до Блора чи залишатися в Тольмсгофені. Але потім Кюблер доповів із Блора, що незабаром після від'їзду звідти пані Фішер там з'явився сам Ервін Фішер; він узяв кілька паперів, покидав у машину досить багатенько валіз і знов кудись поїхав. Ще й так зневажливо, як він це вміє, сказав йому, Кюблерові, що кілька тижнів його вдома не буде. А оскільки й Блюм, як повідомив Кюблер, кудись поїхала, а наглядати час від часу, принаймні не постійно, за домом доручено тільки їй, то тепер, мабуть, уже нема потреби охороняти об'єкт так пильно, отож чи не можна, мовляв, йому, Кюблерові, піти додому... Це викликало в Гольцпуке роздратування, і він несподівано різко сказав Кюблерові зробити ласку й зачекати подальших розпоряджень. Він мав причину гніватись; адже досі Фішер була дуже розважлива, завжди йому про все повідомляла, попереджала про зміни в своїх планах, і він мав змогу спокійно перерозподілити своїх людей. Усе це, оця «безглузда втеча» з матір'ю й дочкою з Блора, свідчить про якусь напружену ситуацію, а може, й паніку. А від'їзд Фішера — то, певно, всього лиш випадковий збіг. Одначе потім, коли Ромер доповів із