Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Книги Якова, Ольга Токарчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Книги Якова, Ольга Токарчук"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книги Якова" автора Ольга Токарчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 234 235 236 ... 258
Перейти на сторінку:
На найвищому поверсі — кухня, по вінця наповнена горщиками, ситами, тарілками й мисками завбільшки з наперстки, на підлозі стоїть навіть бляшана масниця з дерев’яною корбою — така ж, як була в них у Брюнні: жінки самі хотіли робити масло.

— Ось, прошу, подивіться зблизька, — каже господиня і подає Еві крихітну масницю. Та бере предмет двома пальцями і підносить до очей. Обережно кладе назад.

Вночі Ева не спить, і Ануся чує, що вона тихо плаче. Ступає по крижаній підлозі до ліжка своєї пані й тулиться до її спини, яку стрясають приглушені ридання.

Небезпечний запах малинівки та мускату

Вночі Якубовський переписує на чистовик сон Володаря. Йому снилося таке:

Я бачив дуже старого поляка, в якого сиве волосся сягало грудей. Поїхав я з моєю Авачею до нього, до його житла. Дім його стояв самотньо на рівнині під високою горою. Ми йшли до його дому, а під ногами в нас була крига, на якій росли буйні трави. Палац увесь був під землею, і було в ньому шістсот кімнат, кожна — оббита червоним сукном, і в них сиділо безліч польських магнатів: усі ті Радзивілли, і Любомирські, і Потоцькі; жодних дорогих поясів на них не було, всі були молоді і вбрані просто, мали чорні й червоні бороди і займалися кравецьким ремеслом. Дуже мене здивувала ця картина. А потім господар показав нам краник у стіні, з якого можна було налити собі напою, і ми з Авачею пили той чудесний напій, неймовірно смачний, схожий за смаком на малинівку чи мускат. Навіть прокинувшись, я відчував той смак.

Надворі — пізня груднева ніч, вогонь у печі згас, і Якубовський збирається йти до сну. Зненацька чує знизу якийсь гуркіт, ніби щось металеве впало на підлогу, а наступної миті — крики жінок і тупіт ніг. Накидає на плечі плащ і обережно спускається крутими сходами. На другому поверсі мерехтять вогники свічок. Його обганяє стривожена Звєжховська:

— Володар знепритомнів!

Якубовський пробивається до кімнати. Тут уже майже всі (чи то нижче живуть, чи швидше ходять тими жахливими сходами). Якубовський проштовхується наперед і починає голосно молитися: «Dio mio Baruchja…», але хтось його зацитькує.

— Не чути, дихає він чи ні. Зараз прибуде лікар.

Яків лежить навзнак, неначе спить. Ледь-ледь тремтить. Ева стоїть біля нього навколішках і безгучно плаче.

Доки прийде лікар, Звєжховська просить усіх вийти з кімнати Якова. Тепер вони стоять у коридорі, чути завивання вітру, нестерпно холодно. Якубовський закоцюблими пальцями притримує плащ і тихо молиться, похитуючись вперед-назад. Чоловіки, що ведуть оффенбаського лікаря, відштовхують Якубовського неначе зі злістю. Він стоїть там разом з іншими до ранку, і аж перед світанком комусь спадає на думку принести сюди, в коридор, турецькі печі.

Ранок наступного дня видається дивним, наче день узагалі не почався. Кухня не працює, сніданку нема. Молодь, що зібралася, як зазвичай, на заняття, вже знає, що вони скасовані. Люди з міста приходять до замку поцікавитися здоров’ям барона.

Дивна річ: усі кажуть, ніби Володар знав, що таке станеться, бо чого ж інакше він надсилав останнім часом листи до Варшави, в яких закликав усіх правовірних приїхати до Оффенбаха? Але хто його послухав?

Сюди, до Оффенбаха, переселилися його сини Рох і Юзеф; приїхали зі скринями та слугами. І якщо вони сподівалися, що батько поділиться з ними владою, яка належить їм правом народження, то дуже помилялися. Отримали красиві кімнати, але, якщо їм потрібне золото для якихось потреб, мусять, як і всі, просити його в Чернявського. Богові дякувати, для дітей Володаря він не скупиться. Переїхав також Пьотр Якубовський з двома доньками, Анною та Розалією (старша лишилася у Варшаві). Після смерті дружини Якубовський вирішив, що в Польщі йому робити більше нічого, і віддався під опіку Володаря. Живе тепер у кімнатці на горішньому поверсі, з одним віконечком у похилій стіні, і там — за розпорядженням Чернявського — впорядковує науки Якова та віддається своїм химерним студіям. Коли Чернявський, користуючись відсутністю Якубовського, заходить до тієї крихітної нірки, знаходить на столі стос паперів і не соромиться їх гортати. Він нічого не розуміє в гебрайських підрахунках Якубовського, в його малюнках і начерках. Ще натрапляє на записані нерівним почерком дивні пророцтва, наче хроніку подій далекого майбутнього, а ще — на зшиті вручну аркуші, де на першій сторінці стоїть заголовок «Рештки». Чернявський з цікавістю гортає, але не розуміє, що то за рештки і що то була за колишня цілість.

Антоній Чернявський, син Ізраеля Османа з Чернівців, того турецького єврея, який переправляв Франкове товариство через Дністер, нічим не схожий на батька. Той був смаглявий, худий і темпераментний, а цей — вже трохи повнуватий, дуже спокійний, зосереджений. Антоній — невисокий мовчазний чоловік із вічно насупленим чолом, борозни на якому додають йому літ. Попри молодий вік, він уже нажив чимале черевце, і через те вся його фігура здається масивною. У нього густе геть чорне волосся до плечей і борода, яку він регулярно підстригає. Володар заплющує очі на ту його бороду, єдину в замку. Яків безмежно йому довіряє, доручає розпоряджатися фінансами, що нелегко: прибутки немалі, зате дуже нерегулярні, а витрати — теж суттєві, але, на жаль, постійні. Ще він виконує функції секретаря і звик входити всюди, куди йому забагнеться, без стуку і попередження. Його темно-карі очі уважно вивчають кожну дрібницю. Говорить він короткими точними реченнями. Іноді ледь усміхається, радше очима, які перетворюються на дві шпаринки.

Саме він, Чернявський, виявився гідним руки наймолодшої сестри Володаря — Рути. Сам Антоній вважає, що отримав скарб. Рута, Анна Чернявська, — то жінка розумна й розважлива. А через колишню близькість Якова з Антонієвою сестрою, Евою Єзерянською, він почувається подвійним шурином Володаря (Ева давно втратила чоловіка і стала неначе дружиною Якова). А це вже те саме, що брат. Тепер, коли Яків занедужав, Антоній Чернявський дивиться на нього саме так: як на старшого брата, який втрачає сили. Сам Антоній не має владних амбіцій. Воліє стежити за порядком, організовувати. Єдина його слабинка — то смачна їжа. Раз на тиждень він відправляє до Бюргеля та Заксенгаузена віз по яйця та птицю, зокрема цесарок, яких особливо полюбляє. Ще у нього в місті є великий кредит у Куґлера, продавця сирів. Опиратися цим сирам Чернявський не може. Та й місцеве вино купує бочками. Саме це йому крутиться в голові — бочки вина й копи яєць, — коли він отак ходить тихими коридорами замку.

Чернявський усвідомлює,

1 ... 234 235 236 ... 258
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книги Якова, Ольга Токарчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книги Якова, Ольга Токарчук"