Читати книгу - "Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар"

тягне за собою накладення штрафу від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 188-1 доповнено частиною другою згідно із Законом України № 2960-IV від 06.10.2005 p.]

[Кодекс доповнено статтею 188-1 згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 9280-ХІ від 14.05.90 p.]

[У статтю 188-1 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 188-1 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері реалізації громадянами України права на працю. Зазначені відносини регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 р. № 803-ХІІ та іншими законами та підзаконними нормативними актами.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованою статтею полягає у невиконанні посадовою особою, яка користується правом прийняття на роботу і звільнення, розпорядження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації або рішення служби у справах дітей чи рішення іншого органу про працевлаштування осіб, забезпечення роботою яких відповідно до законодавства покладено на ці органи. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі: а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; г) особам передпенсійного віку (чоловікам після досягнення 58 років, жінкам - 53 років); д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування. Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5% загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованою статтею, полягає у невиконанні посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також неподанні до Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення є посадові особи, які користуються правом прийняття на роботу і звільнення, фізичні особи, які використовуть найману працю.

[У назву статті 188-2 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Невиконання посадовими особами, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, законних вимог посадових осіб органів виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про проведення перевірки діяльності по продажу товарів, виконанню робіт, наданню послуг громадянам-споживачам або про надання необхідних для цього матеріалів -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 188-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину першу статті 188-2 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Ухилення посадових осіб і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, від своєчасного виконання приписів посадових осіб органів виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів -

тягне за собою накладення штрафу від одного до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 188-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У частину другу статті 188-2 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[Кодекс доповнено статтею 188-2 згідно із Законом України № 3683-ХІІ від 15.12.93 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав споживачів (див. коментар до ст. 156-1 КпАП).

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає в ухиленні від виконання законних вимог посадових осіб органів виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів. Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки