Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Леобург, Ірина Грабовська 📚 - Українською

Читати книгу - "Леобург, Ірина Грабовська"

2 550
0
07.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Леобург" автора Ірина Грабовська. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 235 236 237 ... 279
Перейти на сторінку:
знала, де перебуває. Її всадовили на стілець, зап’ястки закували у важкі кайдани, через цупкий мішок на голові та кляп у роті було важко дихати.

— Думка про те, що ти одного дня повернешся, завжди мене хвилювала.

Оздемірів голос лунав украдливо, з гидким солодкавим присмаком. Чоловік був десь поруч, та Лейла не могла ані побачити його, ані відповісти. Тваринний, первісний жах. Дівчина затремтіла, все тіло стиснулося. Вона не могла поворухнутися, ба навіть дихати за його присутності. Лейла так довго прагнула знайти свого ворога, вистежити, виловити і змусити пережити всі страждання, що їх вона сама зазнала під його владою, але зрештою виявилася до цього абсолютно неготовою.

Хтось рвучко зірвав з її голови мішок, світло боляче вдарило по очах. Лейла скривилася, окинувши швидким поглядом приміщення.

Це була катівня, годі було чекати чогось іншого. На таці лежали інструменти, а на краю столу, схрестивши руки на грудях, сидів невисокий лисуватий чоловік у шкіряному фартусі. Його маленькі ніжки бовталися в повітрі. Оздемір стояв біля протилежної стіни, його нерухомий погляд був прикутий до Лейлиного обличчя. Дівчина презирливо примружилася. Леобурзький очільник повільно розтягнув уста в посмішці. Лейла ковзнула поглядом по стіні та здригнулася. Там був бранець. Упізнати в ньому Федю можна було лише з білявого фарбованого волосся. З першого погляду Лейла навіть не зрозуміла, чи живий він. Обличчя хлопця набрякло від побоїв і набуло синювато-фіолетового кольору, груди вкривали синці й садна, брудна подерта сорочка валялася під ногами. Федя безвольно висів на стіні, розкинувши руки, пристебнутий товстими ланцюгами. У цій картині було щось давнє, майже біблійне, і Лейла мимоволі відчула поза шкурою морозець.

Оздемір простежив за її поглядом і підійшов. Він нахилився, дівчина відчула тонкий пряний запах його одеколону.

— Не хвилюйся. На тебе чекає дещо набагато захопливіше.

Він витягнув кляп з її рота. Лейла закашлялася, сплюнула на підлогу і просичала:

— Вапа dokunduğuna pişman olacaksm[95].

Очі турка оскляніли. Він став саме таким, яким вона пам’ятала його з нескінченно довгих годин тортур у маленькому льосі. Тоді Лейла ще не розуміла, чому звуки його рідної мови — мови, якою він розмовляв зі своєю дружиною і дочками,— з її вуст так його дратували. Але зараз вона була вдячна батькові за те, що змушував її вчити турецьку.

Оздемір розмахнувся і вдарив її по обличчю.

— Ти ж пам’ятаєш правила,— повільно вимовив він.— Не смій розмовляти моєю мовою.

— Bana birşey yapamazsm[96],— жорстко посміхнулася Лейла, дивлячись йому в очі.— Все, чим ти міг мене налякати, ти вже перепробував.

Оздемір ударив її знову. І знову. Він бив її доти, доки рот не сповнився крові, і Лейла відвернулася, щоб сплюнути. Його очі горіли ненавистю, пасма вибилися з ідеальної зачіски і впали на чоло.

— Кого ти бачиш зараз, Юміте? Хто тобі ввижається? — Лейла вишкірилася.— Ельза, так? Це вона? Ельза робила з тобою все, що хотіла. І вона знову прийшла по тебе, вона завжди приходить. Ти можеш закатувати мене до смерті, як тих, інших, дівчат, але Ельза назавжди залишиться в твоїй схибленій голові! Вона помститься за нас усіх.

— Стули рота!!!

Оздемір ненавидів, коли Лейла розмовляла турецькою, бо тієї миті вона переставала бути його Ельзою. Але ж вона нею ніколи і не була.

Коли він посадив її до підвалу, Лейла була наївним дурнуватим дівчиськом, шукачкою пригод.

А тепер вона стала вбивцею.

Але він цього ще не зрозумів.

— Лейло,— видихнув він, опустивши повіки.— Я нікого не шукав так, як тебе.

— Авжеж, бо інших ти повбивав.

— Ні, о ні,— Оздемір раптом опустився навколішки біля неї, його погляд став жалібним, сльозливим.— Я нікого не вбивав! Одна вкоротила собі віку, а інша якось заснула... і не прокинулася. Але нехай, вони для мене нічого не важать! Лише ти. Ти.

Лейла гидливо скривилася. Оздемір зіщулився, опустив плечі та став схожий на хлопчиська, що просить пробачення у суворої матері. Він торкнувся її шиї, і дівчина відсахнулася. Тілом пролетіло люте тремтіння.

— Краще б ти добив мене тоді.

— Як я міг! Я б не знищив таку красу. Відпустити тебе — одне з найважчих рішень у моєму житті.

— Ти не відпустив. Ти вислав мене на смерть у кляту тундру.

— Це все, що я міг для тебе зробити, Лейло. Тримати тебе в будинку стало небезпечно, а дозволити вільно гуляти містом після всього, що було між нами...— Оздемір стенув плечима.— Але я завжди знав, що ти повернешся.

— Клята збочена сволота...

— Якби ти знала...— розгублено прошепотів він і розстебнув ґудзик на її сорочці.— Я ж лише прагнув... я лише...

Лейла сіпнулася, намагаючись уникнути його рук, але чоловічок миттєво зістрибнув зі столу та стиснув її плече. Оздемір гарячково розстібав її сорочку, а тоді в його руці вигулькнув ніж.

Велетенський мисливський ніж, вона вже його бачила. В льосі. Чоловічок наліг їй на плечі, Лейла спопелила його поглядом, а турок одним махом розрізав її нижню сорочку.

— Я лише прагнув доторкнутися до краси,— зачудовано пробурмотів Оздемір.

— Не чіпай мене...— просичала вигнанка.

Оздемір скинув одяг з її плечей. Лейлу била пропасниця. Світ розчинився. Вона більше не відчувала ані люті, ані приниження, сидячи перед ним гола, лише жах — сліпий, скажений, вона ладна була скавчати від нього, благати про милість, плазувати. Лейла розчинялася в цьому почутті, вона зникала. Не було більше ані хороброї вигнанки, що пройшла Сибір, ані хитрої змії, що готувала план помсти, ані впертої жінки, що тренувалася щодня до запаморочення. Було лише наївне перелякане дівча, яке відчайдушно боялося свого ґвалтівника.

— Ні...— жалісно проквилила вона.— Ні.

— Я ніколи не бачив такої краси,— кінчик ножа Оздеміра повільно опускався по її шиї.— Але тепер мені цього мало,— ніж описав вісімку довкола її грудей.— Я хочу поринути в неї... подивитися... яка вона... зсередини...

Лейла майже відчула, як відлітає з власного тіла. До болю знайоме відчуття. Хай що Оздемір робитиме, це буде вже не вона. Не вона. Лише її тіло.

«Єдиний шанс для змії вижити — атакувати першою».

Лейла здригнулася. Вологі долоні ковзали її шкірою. Щось тиснуло на плечі. Їй було холодно.

Вона досі тут. Сьомий ніж досі в неї. І її єдиний шанс — атакувати першою.

— Юміте,— прошепотіла вона німецькою.— Я ніколи такого не відчувала, це правда. Ти зробив мене інакшою.

Він щось пробурмотів, розрізаючи її холошу.

1 ... 235 236 237 ... 279
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Леобург, Ірина Грабовська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Леобург, Ірина Грабовська"