Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

– Яку записку? Я нічого не писав! – сполошився Павло, копошившись на місці.

– Ще скажи, не в курсі, що через тебе і цю записку мене забрали в бордель? Що Олег, поки ти жив десь, як щур, термін мотав?

– Я не знав! Чесно не знав!

Павло нервувався, бігаючи очима на всі боки. Якщо і вдавав, дуже вміло.

– Добре, якого біса ховався?

– Якби ховався. Після кулі Крота прокинувся в якійсь кімнатці без вікон і з замкненими дверима. Кілька тижнів просидів, як собака. Тільки їсти давали, очко виносили та пар разів прийшли перев'язати рану. Зі мною ніхто не розмовляв, не кажучи про те, щоби випустити. Після місяцями напихали наркотою, поки остаточно не підсів. Знав лише, що з заводу мене витягли люди Плантатора і тримали під замком з його подачі.

– Як? І після всього цього ти?.. – Маргарита обвела руками й запнулася.

Що далі в ліс, то більше дров. Кирило і тут відзначився.

– Продовжую на нього працювати? – висловив німе запитання Городков, – Продовжую. Вибору немає. Ясно дали зрозуміти, що мене для всіх давно поховали й, якщо рипнусь комусь сповістити, що живий – ні мені, ні батькам життя не буде. І куди б я пішов? Наркотиками замовив собі одну дорогу: не Плантатор, так Сизий прибрав. Якби пощастило дістатися до ментовки та потрапити на чесного слідака, посадили замість Чернишевського. А ти знаєш, що мені далеко до Олега. Я б на нарах не вижив. Тому крім приводів ненавидіти Плантатора, я маю підстави бути йому вдячним.

– А як же справедливість? – сльози самовільно покотилися з очей.

– Я на голці сидів. Добре так сидів. Я б за дозу рідну мати продав, а ти мені про справедливість, – Пашка зневажливо скривився, – Знаєш як це, коли тебе ламає? Коли кістки тріщать і думати не можеш ні про що, як уколотися?

– Мене ламало по-іншому, – глухо озвалася Маргарита.

– Усім нам було нелегко, – філософськи промовив, – Першого року я світу білого не бачив, думав здохну там. Але нічого, втягнувся, чи то до дози меншої звик, чи організм став справлятися. Мене Калач взяв до своїх хлопців вчитися, щоб на охорону потім. Звісно, ​​серйозне стерегти не підпускали. Так, по дрібницях, склади неважливі. Але завжди був при справі…

– Стоп! – обірвала Одинцова. Розум осяяла думка, від якої ставало погано, – Якщо тебе охороняти щось серйозне не допускали, як тут опинився?

– Та чорт його знає. Калач надіслав. Каже: вистачить тобі в тіні сидіти, настав час за серйозну роботу братися. Я до останнього не знав, що тебе сторожити буду.

– Дідько! Ні! Ні!

Маргарита з жахом підскочила. Калач. Знову Калач. Він вистежив її; дізнався, що Олег працює на СБУ; схоже, ще й Руслана забрав. Павло недаремно з'явився саме зараз. Тимур щось задумав.

– Гей, ти чого? – підхопившись слідом, здивувався Пашка, – Калач нормальний чоловік.

– Ага, нормальний! Як же! – Маргарита стала відчайдушно лупити по кнопці виклику диспетчера, – Нам треба звідси вибиратись.

– Треба, але мені здалося, ти сама була не проти тут застрягти, – гучним пошептом припустив Городков, підкрадаючись ззаду. Провівши долонею по дівочій шиї: – Може, це знак?..

– Ти очманів?! – обернувшись, Одинцова вліпила йому дзвінкого ляпаса.

– Ну чого ти, Ритусе? – розтираючи щоку, здивувався Павло, але назад відступив. – Ти ж не просто так на той завод поперлася? Ти мене кохала. Може, досі любиш, га?

– Який ти все-таки ... – змірявши презирливим поглядом Павла.

– Гидкий? Бридкий? Я й сам знаю. Звичайно, що мене любити, коли навколо он які чоловіки крутяться. Один іншого кращий. Що Плантатор, як бачить тебе, на божевільного пса перетворюється. Що Чернишевський. Обидва при владі та грошах. Але, знаєш, Ритко, я тебе любив. Усі ці роки. Кожен божий день. Не знав, що ти була в борделі, доки Плантатор тебе не забрав.

– Якщо так любив, чому не знайшов спосіб дати про себе знати? Розповісти куди й до кого я потрапила?

– Щоб це дало? Після борделю стати пташкою в золотій клітці Рощина не найгірша перспектива. І що я міг зробити? Чим допомогти? Скінчений наркоман, який зі своїм життям упоратися нездатний.

– Ти знаєш, навіщо я Кирилові?

– Навіщо, на твою думку, гарна дівка зазвичай потрібна мужику?

– А якщо серйозно?

– Якщо серйозно, про це кожна собака на прив'язі у Калача в курсі. Твій батько не остання людина в СБУ. Поки ти у Плантатора, йому є чим відбиватися від органів. Ти козир, маючи котрий перемога в кишені.

– Звідки знаєш? – Маргарита була здивована відповіддю. Сумнівно, що батькові до неї є справа.

– Я багато чого знаю, – Павло, притулившись до стіни, витяг з кишені телефон, щось квапливо набираючи.

– Чому я опинилася на тому заводі?

– Ось цього, вибачте, не знаю. Знаю, що там були люди Сизого, які тебе забрали; я, котрий за великого бажання не встиг би написати записку – мене швидко пов'язали; Плантатор, який урятував мою шкуру; органи, що збиралися вийти на кубло; і, як з'ясовується, твоїй ненаглядний Чернишевський. Висновки роби сама.