Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Повернувшись у кімнату, я схилилася над столом і раптом подумала про те, чому предки, живучи у світі, де всі прагнули слави й багатства, селилися біля підніжжя високих і пінливих водоспадів.

Запрошуючи друзів із близьких і далеких місць, вони висмикували чеку й хапалися за голоблі[259]. Разом із однодумцями збирали поетичні товариства й читали вірші. І хоча часом це бувало скороминущим захопленням, слава їх залишалася в століттях.

Ваша молодша сестра талантами не відзначається, зате їй випало щастя жити серед струмочків та гірок і захоплюватися вишуканими віршами Лін Дайюй і Сюе Баочай. Та ба! У нас на відкритих вітру дворах і на місячних терасах не збираються знамениті поети. Але ж там, де „майорить прапор серед абрикосів“, або коло струмка Персиків можна пити вино й складати вірші!

Хто сказав, що в прославленому поетичному товаристві „Лотос“ могли бути лише чоловіки й що в товариство „Східні гори“ не приймали жінок?

Якщо ви, незважаючи на глибокий сніг, удостоїте мене своїм відвідуванням, я звелю прибрати в кімнатах і очікуватиму вас.

Про що з повагою повідомляю».

Закінчивши читати, Баоюй радісно заплескав у долоні й засміявся:

— Яка ж розумниця третя сестричка! Зараз побіжу до неї, і ми про все поговоримо!

Баоюй вискочив із кімнати, Цуймо пішла за ним. Але заледве вони дістались альтанки Струмливих ароматів, як Баоюй побачив воротарку, що поспішала назустріч також із листом у руках.

— Вам послання від брата Цзя Юня, — наблизившись до Баоюя, сказала жінка. — Він звелів запитати про ваше здоров’я й чекає біля воріт.

От що було в листі:

«Нікчемний і незначний син Цзя Юнь шанобливо довідується про дорогоцінне здоров’я й бажаний спокій свого батька!

Відтоді як ви зробили мені божественну милість, визнавши своїм сином, я дні й ночі думаю, як би висловити вам свою повагу й покірність. На жаль, такої нагоди дотепер не трапилося.

Нещодавно мені звелено було закупити квіти й трави, і, на превелике моє щастя, я познайомився з багатьма відомими садівниками й побував у багатьох знаменитих садах. Випадково дізнався, що існує досить рідкісний вид білої бегонії, роздобути яку важко. Але все-таки мені вдалося дістати два горщики. Залиште їх для себе, якщо, як і раніше, вважаєте мене своїм сином!

Я не насмілився особисто з’явитися, щоб не збентежити панянок, які гуляють у саду, адже погода стоїть дуже спекотна! Тому я й вирішив шанобливо запитати про ваше здоров’я в листі.

Схиливши коліна, ваш син Цзя Юнь висловлює вам свою глибоку синівську повагу».

— Він що-небудь приніс? — з усмішкою запитав Баоюй у жінки.

— Два горщики з квітами, — відповіла та.

— Передай йому, — сказав Баоюй, — що я досить вдячний за увагу, візьми квіти й віднеси в мою кімнату.

Коли Баоюй прийшов у кабінет Осінньої свіжості, там уже були Баочай, Дайюй, Інчунь і Січунь. Побачивши Баоюя, вони, голосно сміючись, вигукнули:

— Ще один прибув!

— Гадаю, що думка моя не така вже й банальна, — мовила з усмішкою Таньчунь. — Знічев’я написала я кілька запрошень і просто не очікувала, що всі з’являться на перший поклик.

— Жаль, що така думка тобі раніше не прийшла в голову, — скрикнув Баоюй. — Нам давно настав час створити поетичне товариство!

— Зараз іще не пізно, — заперечила Дайюй. — Так що можеш не журитися. Тільки створюйте товариство без мене, я не насмілюся в нього вступити.

— Якщо не ти, то хто ж насмілиться? — запитала Інчунь.

— Справа це важлива й серйозна, тому всі мають узяти в ній участь, — зауважив Баоюй, — і нема чого скромничати й упиратися. Нехай кожне висловить свою думку, а ми всі обговоримо. Почнемо із сестриці Баочай, потім сестриця Дайюй скаже.

— Не квапся, — перебила його Баочай. — Іще не всі зібралися.

Не встигла вона це сказати, як ввійшла Лі Вань.

— Як чудово ви це придумали — створити поетичне товариство! — вигукнула вона. — Зізнатися, така думка з’явилася в мене ще навесні, але я нічого нікому не сказала, тому що сама віршів писати не вмію. А потім забула про це. Якщо третя сестра згодна, я готова їй допомогти чим зможу.

— Позаяк уже ми вирішили створити поетичне товариство, — значить, ми всі поети, — зауважила Дайюй, — і тому