Читати книгу - "Вітіко"

— Тебе там почастували? — запитав Вітіко.

— Я вдосталь спожив вашого пива і вашої печені, — відповів Вольф, — і я розповів нашому панові, що ви зробили, що люди казали про те і що я бачив на власні очі, і отак я дійшов причини думати, що ви будете вірні.

— І ти б хотів жити в моєму замку? — запитав Вітіко.

— Так, — мовив Вольф, — він буде дуже гарний, я бачив, як його будують, і недавно знову ходив туди.

— Якщо Генріх фон Юґельбах і його дружина Вюльфгільта фон Дорнберґ не заперечать, — сказав Вітіко, — і якщо Берта хотітиме, ти можеш прийти до мого замку.

— Бачите, я знав, що ви добрі, — зрадів Вольф, — і вам скоро це буде до вподоби, я служитиму вам день і ніч, і ми часто їздитимемо до пана Генріха і пані Вюльфгільти. А Берта наказуватиме мені. Ви ще досі маєте того гарного коня?

— Ще маю, — відповів Вітіко, — але він уже старіє.

— Добрі коні тримаються добре, — казав Вольф. — Наш пан завжди забирає звідси добрих коней у Юґельбах, і лишає тут довгошерстих. Ваші вершники на луці теж мали невисоких довгошерстих коників.

— Такі коні під час війни дуже корисні, — зауважив Вітіко.

— Я знаю, бо це лісові коні, вони невибагливі та роботящі і вміють добре видиратися на схили! — з захватом говорив Вольф. — А кінь, на якому ви приїхали, гарний.

— Мені подарував його князь Владислав, — пояснив Вітіко.

— У нас немає війни, а якби я був коло вас, я б поїхав на війну і здобув би собі подарунки та коня.

— Якби ти був вправний на війні, тобі б такого добра не забракло, — підтвердив Вітіко.

— Я буду вправний, — пообіцяв Вольф.

— Що ж, Вольфе, ти маєш ще щось сказати мені? — запитав Вітіко. — Бо інакше я мушу розпрощатися з тобою.

— Ні, прощайтеся, і я дякую вам за все, і все буде гаразд, і бувайте здорові, високий пане!

— Бувай здоровий! — попрощався Вітіко.

Вольф зіскочив із каменя поміж деревами, а Вітіко пішов далі.

На сьомий день Вітіко попрощався перед лісовим домом Генріха фон Юґельбаха й поїхав назад у Фримбурк. Минуло ще два дні, і старий Петер приніс йому листа від матері. Вітіко винагородив старого, і він подався додому.

Потім Вітіко звелів позначати в лісі дерева, які треба зрубати, коли настане пора. Далі наказав розчистити від дерев місце для початку будівництва дерев’яного двору для худоби, згодом поїхав до матері в Пржиц і пробув там тиждень. Після цього знову повернувся у Фримбурк і наглядав за будівництвом замку.

Будівництво просувалося швидко, бо на ньому працювало дедалі більше людей і приходили щоразу нові добровольці.

На березах ще не пожовкло листя, а на буках ще не почервоніло, як будівництво з риштованням уже зіпнулося вгору, на узліссі стояла велика чотирикутна башта, тож її можна було бачити здалеку. Її можна було помітити і з верхівок гір на півдні країни, і з височин на березі Дунаю, і з лісових вершин на Влтаві, і знизу, з долини Влтави, понад Планою аж до Фримбурка, тож дівчата в Плані піднімалися на Кржижову гору і виразно бачили будівництво Вітіко.

Коли знову надходила осінь, Вітіко з почтом поїхав із Фримбурка до Праги. По дорозі він бачив багато панів зі своїми почтами, що теж добиралися до Праги, та інших людей, які простували до столиці.

Доїхавши до Праги, Вітіко зі своїми людьми зупинився в одному заїзді правобережного передмістя. В Прагу приїхало дуже багато людей, надто високих і низьких панів зі своїми людьми та слугами.

Вітіко, прибувши, одразу пішов до великого князя, де вже були пани, які прийшли привітати. його. Вітіко теж шанобливо привітав князя, і той приязно відповів на вітання. Князь і пани розмовляли про розмаїті події, які відбувалися в країні. Чимало панів уже прощалися, натомість приходили інші. Вітіко теж попрощався й пішов до княгині. В неї, тільки-но добувшись до Праги, зібралися різні достойники та пани і шанобливо вітали її, Вітіко теж привітав княгиню, і вона ласкаво відповіла йому. Потім Вітіко попрощавсь і повернувся до заїзду.

Згодом Вітіко відвідував багатьох панів, людей і друзів, із якими брав участь у першій або другій війні. На четвертий день після його прибуття в князя призначили збори.

Вітіко пішов на збори. У просторій залі княжого палацу на високому троні сидів великий князь Богемії і Моравії. Коло нього на не менш високому троні сидів Ґвідо, легат святого