Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

він був надто малим, надто зношеним, уже не придатним, проте угода, котру адміністрація спромоглася укласти з міською владою в кінці п’ятдесятих та початку шістдесятих, була безпрецедентною. Два акри землі віддавалися в оренду університетові за номінальну суму в три тисячі доларів на рік, і Колумбія тим самим ставала першим приватним навчальним закладом в історії Нью-Йорку, котрий відгороджував би собі щось на громадській землі для власного приватного користування. Унизу, на гарлемському краю парка, буде збудований задній вхід для місцевої громади, що вів би в окремий спортзал усередині спортзалу, що охоплюватиме дванадцять з половиною відсотків загального простору. Під тиском з боку місцевих активістів Колумбія погодилася збільшити гарлемську частку до п’ятнадцяти відсотків – з плавальним басейном і роздягальнями на додачу. Коли в грудні 1967 року до Нью-Йорка на зустріч із місцевою громадськістю прибув голова СКНД Г. Рап Браун і сказав: «Якщо побудують перший поверх – висадіть його в повітря. Якщо потай з’являться вночі та побудують три поверхи – спаліть їх. А якщо спорудять дев’ять – він ваш. Займайте його, і, може, ми пускатимемо їх сюди на вихідних». 19 лютого 1968 року Колумбія розпочала роботи – розчистила майданчик для будови. Наступного дня до Морнінгсайд-парку прийшло двадцять осіб і своїми тілами загородили шлях бульдозерам і самоскидам, щоб роботи на будмайданчику припинилися. Арештували шістьох студентів Колумбії та шістьох місцевих мешканців, а тиждень потому, коли протестувати проти будівництва спортзалу зібрався натовп у сто п’ятдесят осіб, арештували ще дванадцятьох студентів Колумбії. Ніхто з них не був членом СДС. До цього часу спортзал не стояв на порядку денному СДС, а тепер, коли адміністрація відмовлялася переглядати свої плани чи навіть обговорювати питання про їх перегляд, він швидко опинився на цьому порядку денному – і не лише у СДС, а й у чорних у студмістечку.

У САТ (Студентському афротоваристві) налічувалася понад сотня членів, але до замаху на Кінга воно не брало участі ні в яких відкритих політичних акціях, а зосереджувалося на тому, як підвищити зарахування чорних до коледжу, і вело перемовини з деканами й завідувачами відділень про додавання курсів з чорної історії й культурі до студентської програми. Як і в будь-якому іншому елітарному коледжі Америки того часу, чорне населення Колумбії було мінімальним, таким рідкісним, що у Фергюсона було лише двоє чорних знайомих серед усіх його співучнів, двоє цих знайомців не були йому близькими друзями, що можна було сказати й про більшість його білих знайомців, у котрих теж не було близьких чорних друзів. Чорні студенти були ізольовані через свою чисельність та подвійно ізольовані тому, що тримались поодинці, поза сумнівом – частково загублені й ображені в цьому білому анклаві традиції й влади, на них частіше дивилися як на чужаків, аніж ні, навіть чорні охоронці студмістечка, котрі їх зупиняли й просили показати документи, оскільки молоді люди з чорними обличчями не могли бути студентами Колумбії, а значить, їм нема що тут робити. Після загибелі Кінга САТ обрало нове правління з радикальних вожаків, дехто – блискучі, дехто – сердиті, дехто й блискучі й сердиті водночас, та всі такі ж зухвалі, як Рудд, тобто їм вистачало впевненості в собі, щоб устати і звернутися до тисячі людей з такою ж легкістю, як ніби вони розмовляли з кимось одним, і от для них найбільшим питанням були стосунки Колумбії з Гарлемом, а це означало, що ІОА та дисципліною можуть опікуватися білі студенти, а от спортзал – це вже їхня справа.

Через два дні після поминальної служби по Кінгу Грейсон Кірк вирушив до Університету Вірджинії проголошувати промову на честь двохсотдвадцятьп’ятої річниці з дня народження Томаса Джеферсона (якими би бурхливими не були ті дні, безглуздя тоді вистачало понад міру), і там колишній політолог, що сидів у правліннях кількох корпорацій та фінансових інституцій, серед них – «Мобіль-Ойль», «Ай-Бі-Ем» та «Кон-Едісон» – президент Університету Колумбія, що змінив Двайта Ейзенгауера потому, як генерал залишив Колумбію, щоб стати президентом Сполучених Штатів, ось там Грейсон Кірк уперше виступив проти війни у В’єтнамі – не тому, що війна – це погано чи менш ніж шляхетно, сказав він, але через ті збитки, яких вона завдає удома, а відтак промовив фрази, котрі незабаром долетять до студмістечка Колумбії і піділлють ще частку бензину в полум’я, що вже почало там палати: «Наша молодь у тривожних масштабах, схоже, відкидає всі види авторитету, з якого б джерела ті не виходили, і ховається за бурхливим зародковим нігілізмом, чиєю єдиною метою є руйнація. Я не знаю іншого такого часу в нашій історії, коли провалля між поколіннями було б ширше чи потенційно небезпечніше».

Двадцять другого квітня, того дня, коли «шестірка ІОА» була піддана умовному покаранню, СДС опублікували спецвипуск газети на чотирьох полосах під заголовком «До стінки!» – перед мітингом, призначеним на полудень наступного дня, котрий мав завершитися ще однією демонстрацією під дахом Бібліотеки Лоу, куди збиралися десятки чи сотні людей, щоб висловити свою підтримку «шестірці ІОА», порушивши те ж правило, що спричинило неприємності для самої шестірки. Одну статтю в номері написав Рудд – лист у вісімсот п’ятдесят слів, звернений до Грейсона Кірка у відповідь на його заяви, зроблені в університеті Вірджинії. Закінчувався він такими трьома короткими абзацами:

Грейсоне, сумніваюся, що ви зрозумієте що-небудь із написаного тут, оскільки ваші фантазії відключили вам мислення від світу в тому вигляді, в якому він існує насправді. Віце-президент Трумен стверджує, що суспільство загалом здорове; ви кажете, начебто війна у В’єтнамі випадковість, продиктована добрими намірами. Ми, молодь, котрої ви так правомочно побоюєтеся, кажемо, що суспільство хворе, а хвороба його – ви і ваш капіталізм.

Ви закликаєте до порядку й поваги до авторитету; ми закликаємо до справедливості, свободи й соціалізму.

Залишилося сказати лише одне. Можливо, вам це здасться нігілізмом, оскільки це – перший постріл у війні за визволення. Скористаюся словами Лероя Джонса, котрий, я певен, вам не дуже-то подобається: «До стінки, єбіла, це наліт!»

Фергюсон вжахнувся. Після красномовних слів, які Рудд промовив на поминанні Кінга, в цьому кепському тактичному промахові не було ніякого сенсу. Не можна було сказати, що за своєю суттю текст був позбавлений сильних сторін, однак тон його був нахабним, і якщо СДС намагалися наростити собі підтримку серед студентів, таке новеньких лише відштовхне. Стаття послужила прикладом того, як СДС розмовляють самі з собою, а не тягнуться до інших, Фергюсонові ж хотілося, щоб СДС перемогли, бо, всупереч певним застереженням про можливе й неможливе, Фергюсон переважно стояв за цю групу та вірив у її цілі, але мета шляхетна вимагала й шляхетного поводження своїх