Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Єдиним результатом проведеного дослідження стала ще більша каша в голові. Яким вітром прибило принцесу до такої теми? У цьому годі було добрати сенсу. Вивчати Спустошувачів — усе одно що намагатися встановити, чи реальні спрени смерті. Навіщо це їй?

Шаллан похитала головою, складаючи томи в стос. Подвижники самі розставлять їх по місцях. А їй слід було повертатися до ніші, прихопивши написану Тіфандор біографію. Дівчина підвелася й попрямувала до виходу, тримаючи ліхтар у вільній руці. Вона йшла по одну-єдину книжку, тож не взяла з собою паршмена. Діставшись до виходу, Шаллан помітила, що переходом наближався ще чийсь вогник. І перед самим її носом хтось підступився до дверей, здійнявши вгору ліхтарик із гранатовою сферою.

— Кабсале, ви? — спитала здивована Шаллан, забачивши його юне обличчя, кольорове від світла.

— Шаллан? — запитав і той, звівши погляд на покажчик з індексами, нанесений над входом. — Що ви тут робите? Джасна сказала, ніби ви пішли шукати Тіфандор.

— Я… я не в той бік пішла.

Зачувши це, подвижник звів брову.

— Що, невдала брехня?

— Просто жахлива, — відказав той. — Виходить, ви аж так заблукали, що піднялися на два поверхи та змістилися на добру тисячу індексованих позицій. Після того, як розшукати вас унизу не вдалося, я звелів ліфтерам доправити мене туди ж, куди й вас, і от де вони мене висадили.

— Навчання в Джасни інколи вимотує, — поскаржилася Шаллан. — Тож час від часу я знаходжу тихий куточок, де можна розслабитися та заспокоїтись. Лише так я можу побути наодинці з собою.

Кабсал задумливо кивнув.

— Ну що, вже краще? — запитала вона.

— Не набагато. Припустимо, ви влаштували собі перепочинок, але щоб на цілі дві години? А крім того, я пам’ятаю, як ви розказували, що в навчанні під її орудою немає нічого страшного.

— Вона не надто контролює мене, — промовила Шаллан. — І має себе за значно суворішу наставницю, ніж є насправді. Чи, радше… вона вимоглива. Але я не настільки противлюся цьому, як вона гадає.

— Ну, гаразд, — припустив той. — Але що ж ви все-таки тут робили?

Дівчина закусила губу, чим змусила того розсміятися.

— Що? — спитала вона, зашарівшись.

— У вас при цьому такий до бурі простодушний вигляд!

— Бо я і справді простодушна.

— А хіба не ви щойно двічі покривили душею?

— От я й кажу — простодушна. Тобто поки що не вмію збрехати «задушевно», — вона скривилася. — Бо інакше вийшло би переконливіше. Ходімо. Проведіть мене, доки я прихоплю Тіфандор. Якщо поквапимось, мені не доведеться брехати ще й Джасні.

— Вагома причина, — погодився він, разом із нею обходячи Паланеум по периметру. Порожнина оберненої піраміди здіймалася під стелю високо над ними, і її чотири грані-стіни похило розширювалися в тому ж напрямку. Верхні яруси були краще освітлені: їх легше було розгледіти через крихітні мерехтливі вогники, що переміщувалися вздовж поручнів у руках подвижників або вчених.

— П’ятдесят сім поверхів, — мовила Шаллан. — Навіть не уявляю, яких зусиль вам коштувало створити все це.

— А ми й не створювали, — сказав Кабсал. — Отримали готове. Принаймні головний стовбур. Харбрантці лише висікли приміщення для книг.

— То це природне утворення?

— Настільки ж природне, як і міста на подобу Холінара. Чи ви вже забули мій наочний показ?

— Ні. Але чому ви не скористалися Паланеумом як одним із прикладів?

— Бо ще не підібрали потрібного піщаного узору, — зізнався той. — Проте ми впевнені, що його, як і міста, створив сам Всемогутній.

— А як щодо Співців зорі? — запитала Шаллан.

— Тобто?

— Ну, вони не могли його створити?

Подвижник фиркнув:

— Співці зорі займалися зовсім не цим. Вони були цілителями, добрими спренами, посланими Всемогутнім, щоб турбуватися про людей, коли нас вигнали з Ідилічних покоїв.

Вони підійшли до ліфта.

— Така собі протилежність Спустошувачам.

— Гадаю, можна й так сказати.

— Нам треба на два яруси нижче, — сказала вона ліфтерам-паршменам.

Ті взялися опускати платформу. Заскрипіли блоки, під ногами затрясся настил.

— Якщо ви гадаєте, ніби зможете відволікти мене цією розмовою, то у вас нічого не вийде, — сказав Кабсал, схрещуючи руки на грудях і притуляючись спиною до перил. — Я з добру годину просидів з вашою нелюб’язною наставницею, а це, з дозволу сказати, не надто приємний досвід. Підозрюю, вона знає, що я й досі намагаюся її навернути.

— Звичайно, знає. Це ж Джасна. Вона знає практично все.

— Крім того — що б це не було, — для вивчення чого вона й прибула сюди.

— Спустошувачів, — пояснила підопічна. — От над чим вона зараз працює.

Кабсал нахмурився. А за кілька секунд ліфт зупинився на потрібному ярусі.

— Спустошувачів? — перепитав він, і в його голосі чулася цікавість.

Хоча Шаллан радше очікувала на таке собі насмішкувате презирство. «Ні, — подумалося їй. — Він подвижник. І вірить у них».

— Що вони собою являли? — запитала дівчина, виходячи з підйомника. Недалеко під ними грані велетенської піраміди сходилися в одній точці, оснащеній крупним зарядженим діамантом, що позначав надир.

— Ми не любимо про це говорити, — відказав Кабсал, приєднуючись до неї.

— Чому ні? Адже ви — подвижник. І це частина вашого віровчення.

— Не надто популярна частина. Паства воліє послухати про Десять божественних атрибутів чи Десять людських недоліків. І ми йдемо їй назустріч, тому що й самі надаємо цьому перевагу над подіями далекого минулого.

— Оскільки… — насідала вона.

— Оскільки ми зазнали невдачі, — зітхнувши, відказав той. — Шаллан, в основі своїй конгрегації — продовження класичного воринізму. А отже, Ієрократія та зрада Загублених Променистих — це те, за що соромно нам.

Він здійняв свій блакитний ліхтарик. Зацікавлена Шаллан ішла поряд, мовчки прислухаючись.

— Ми віримо, що Спустошувачі справді існували та були справжнім бичем і прокляттям. Сотню разів нападали вони на людство. Спочатку скинули нас з Ідилічних покоїв, тоді намагалися знищити тут, на Рошарі. То були не якісь там спрени, що ховалися під камінням, а тоді вилізали, щоб поцупити чиюсь білизну. Ідеться про істот жахливої руйнівної сили — породжених у Геєні, зітканих із ненависті.

— Ким? — запитала дівчина.

— У якому сенсі?

— Хто їх створив? Ну, тобто Всемогутній навряд чи міг «зіткати щось із ненависті».