Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу"

– Гаразд, іди, але повертайся, як тільки зможеш. Це просто жах, що ми маємо її тут. Ми повинні вигадати якийсь план.

– Нехай тепер твій дядько його вигадує, – сказала Поллі. – Це він заварив усю цю кашу з магією.

– Але ж ти повернешся, правда ж, повернешся? Нехай воно все западеться, але ти ж не покинеш мене самого в такій халепі, як ця?

– Я піду додому через тунель, – досить холодно промовила Поллі. – Так буде найшвидше. Але якщо ти хочеш, щоб я повернулася, то не ліпше було б, якби ти попросив у мене пробачення?

– Попросив у тебе пробачення? – вигукнув Діґорі. – Ну хіба не дівчача логіка? А що я такого вчинив?

– О, нічого, звичайно, – саркастично відповіла Поллі. – Лише мало не викрутив мені руку в тій кімнаті з восковими постатями, як боягузливий хуліган. Лише вдарив молотком по дзвону, як тупий йолоп. Лише обернувся до неї спиною в лісі, тож вона встигла схопити тебе, перш ніж ми стрибнули в наше озеро. Це, мабуть, і все.

– Он як, – сказав Діґорі, вельми здивований. – Ну, гаразд, я прошу в тебе пробачення. І я справді почуваюся винним у тому, що сталося в кімнаті з восковими фігурами. Ось я й попросив у тебе пробачення. А тепер будь порядною дівчиною й повернися. Бо я буду в глибокій ямі, якщо ти не повернешся.

– Я не бачу, що може трапитися з тобою. Це ж містер Кеттерлі збирається сісти на розпеченого стільця або лягти в крижане ліжко, хіба ні?

– Я думаю не про те, – сказав Діґорі. – Я непокоюсь про матір. А що, як це створіння зайде в її кімнату? Воно може налякати її до смерті.

– А й справді, – стурбувалася Поллі. – Гаразд. Ми укладемо мир. Я повернуся, якщо зможу.

І вона проповзла крізь маленькі двері в тунель. Це темне місце серед голих балок, яке здавалося їм таким загадковим і таємничим лише кілька годин тому, тепер було спокійним і наповненим домашнім затишком.

Але ми мусимо повернутися до дядька Ендру. Його бідолашне старе серце мало не вискакувало з грудей, коли він, спотикаючись, спускався сходами, які вели з горища, знову й знову обтираючи лоба хусточкою. Коли він дійшов до своєї спальні, яка була поверхом нижче, то зазирнув досередини. І насамперед дістав із гардероба пляшку й склянку, які завжди ховав там, де тітка Летті не знайшла б їх. Він налив собі повну склянку якогось несмачного питва й випив одним ковтком. Потім набрав повні груди повітря.

– Слово честі, – сказав він собі. – Я геть приголомшений. Яка несподіванка. І це в моєму віці!

Він налив собі другу склянку, випив її також і став перевдягатися. Ви ніколи не бачили такого одягу, але я його пам’ятаю. Він надів дуже високий, блискучий і твердий комір, такий, що примушував вас тримати підборіддя вгору, білу камізельку з малюнком і надів через лоба ланцюжок свого золотого годинника. Одягнув найкращий сурдут, який зберігав для весіль і похоронів. Дістав найкращого капелюха й почистив його. На туалетному столику в нього стояв вазон із квітами (поставлений туди тіткою Летті). Він узяв одну квітку й устромив у петельку сурдута. Узяв чисту хусточку (дуже гарну, таких сьогодні не купити) з маленької шухляди під праву руку й капнув на неї кілька крапель парфумів. Узяв монокль із чорною стрічкою і вставив його в око. Потім подивився на себе в дзеркало.

Дітям притаманний один різновид дурості, як ви знаєте, а дорослим – інший. У ту мить дядько Ендру починав дуріти в дуже дорослий спосіб. Тепер, коли Відьма не перебувала в одній кімнаті з ним, він швидко забув, як вона його налякала, і чимраз більше думав про її незвичайну красу. Він повторював собі: «Демонічно гарна жінка, демонічно вродлива. Створіння надзвичайної краси». Він так само примудрився забути, що це діти привели до нього це «надзвичайне створіння»: він мав таке відчуття, ніби це він своєю магією викликав її з невідомих світів.

«Хай там як, хлопче, – сказав він сам до себе, дивлячись у дзеркало, – а ти по-диявольському добре зберігся для свого віку. Чоловік витончений і бездоганний».

Ви бачите, що цей старий пришелепок справді уявляв собі, що Відьма закохається в нього. Цьому, либонь, посприяли два ковтки спиртного і його найкращий одяг. Але хай там як, а він був пихатим, як павич: саме тому він і прихилився до магії.

Він відімкнув двері, спустився сходами вниз, послав покоївку найняти кеб (у ті часи кожен мав багато слуг) і зазирнув до вітальні. Там, як і сподівався, він знайшов тітку Летті. Вона була заклопотана нагальною справою – лагодила матрац. Він лежав на підлозі біля вікна, а вона стояла на ньому навколішки.

– Моя люба Летиціє, – сказав дядько Ендру, – мені треба… е… е… вийти. Позич мені п’ять фунтів або десь так, я маю зустрітися з гарною дівчиною.

– Ні, любий Ендру, – сказала тітка Летті рішучим спокійним голосом, не підводячи голови від своєї праці. – Я тисячу разів повторювала, що не позичатиму тобі грошей.

– Не будь такою впертою, моя люба, – сказав дядько Ендру. – Це дуже важливо. Ти поставиш мене в по- диявольському незручне становище, якщо не виконаєш моє прохання.

– Ендру, – сказала тітка Летті, дивлячись йому в обличчя, – мене дивує, що тобі не соромно просити в мене гроші.

За цими словами існувала тривала й нудна історія, як то часто буває в дорослих людей. Вам треба знати про неї тільки те, що дядько Ендру, нібито «залагоджуючи всілякі справи дорогої Летті», а насправді нічого не роблячи, витрачав великі гроші на бренді й сигари (а тітці Летті доводилося знову й знову сплачувати його рахунки) і зробив її набагато біднішою, аніж вона була тридцять років тому.

– Моя люба дівчино, – сказав дядько Ендру, – ти нічого не розумієш. Сьогодні я муситиму зробити цілком несподівані витрати. Мені треба трохи розважитися. Не будь упертою, дай мені гроші.

– І кого ти збираєшся розважати, Ендру? – запитала тітка Летті.

– Щойно до мене прибув надзвичайно важливий гість.

– Не мели дурниць, – сказала тітка Летті. – Протягом останньої години у двері не було жодного дзвінка.

Цієї миті двері несподівано широко відчинилися. Тітка Летті обернулася й з подивом побачила, що у дверях стоїть величезна жінка, розкішно вдягнена, з голими руками, а її очі метали блискавки. То була Відьма.

Розділ 7

Що сталося