Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Граф Монте-Крісто 📚 - Українською

Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Граф Монте-Крісто" автора Олександр Дюма. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 238 239 240 ... 351
Перейти на сторінку:
у доччину вітальню, й Андреа, що сидів біля рояля разом із панною Ежені, підскочив, мов на пружинах.

Альбер усміхнувся і вклонився панні Данґляр, яка, нітрохи не збентежившись, відповіла йому звичним байдужим поклоном.

Кавальканті, вочевидь, почувався ніяково; він уклонився Морсерові, і той відповів на його поклон із украй зухвалим виглядом.

Потім Альбер заходився хвалити голос панни Данґляр і висловив жаль, що йому не пощастило бути на вчорашньому вечорі, який, кажуть, був такий вдалий...

Кавальканті лишився сам, тож одвів убік графа Монте-Крісто.

— Ось що, — сказала пані Данґляр, — годі з нас музики і компліментів, ходімо пити чай.

— Ходімо, Луїзо, — сказала панна Данґляр своїй подрузі.

Усі подалися до сусідньої вітальні, де вже був готовий чай.

Тієї хвилини, коли, за англійським звичаєм, гості вже залишали ложечки в чашках, двері знову відчинилися, і ввійшов Данґляр, вочевидь дуже схвильований. Граф Монте-Крісто перший зауважив те хвилювання і допитливо зиркнув на банкіра.

— Я щойно отримав листа з Греції,  — сказав Данґляр.

— Тим-то вас і викликали? — запитав граф Монте-Крісто.

— Так.

— Як ся має король Оттон? — весело запитав Альбер.

Данґляр глянув на нього зизом і нічого не відповів, а граф Монте-Крісто відвернувся, щоб приховати жалість, яка промайнула на його обличчя й пропала.

— Вийдемо разом, добре? — запитав Альбер у графа.

— Авжеж, як хочете,  — відказав той.

Альбер не міг уторопати, чому банкір так глянув на нього, тож запитав графа Монте-Крісто, який це пречудово зрозумів:

— Ви помітили, як він глянув на мене?

— Авжеж, — відказав граф Монте-Крісто, — та хіба в його погляді було щось незвичайне?

— Ще б пак, та що хотів він сказати, згадавши про того листа з Греції?

— А я хіба знаю?

— А мені завжди здавалося, ніби ви маєте якийсь стосунок до цієї країни.

Граф Монте-Крісто всміхнувся, як ото всміхаються, коли хочуть ухилитися од відповіді.

— Погляньте, — сказав Альбер, — він прямує до вас; я піду до панни Данґляр, щоб похвалити її камею; за цей час татусь устигне побалакати з вами.

— Якщо вже хочете хвалити, то бодай похваліть її голос, — мовив граф Монте-Крісто.

— О ні, це будь-хто вчинив би.

— Любий віконте, — сказав граф Монте-Крісто, — ви хизуєтеся вашою зухвалістю.

Альбер з усмішкою на вустах подався до Ежені.

А Данґляр нахилився до графового вуха.

— Ви дали мені пречудову пораду, — сказав він, — у цих двох словах «Фернан» і «Яніна» криється страшенна історія.

— Та невже! — сказав граф Монте-Крісто.

— Авжеж, я вам усе розкажу. Та заберіть звідціля цього парубка; його товариство зараз дуже не до речі мені.

— Я так і збираюся вчинити, ми зараз вийдемо; ви й далі хочете, щоб я скерував до вас його батька?

— Дужче, ніж будь-коли.

— Гаразд.

Граф Монте-Крісто кивнув Альберові.

Обидва попрощалися з панями і вийшли: Альбер із виглядом цілковитої байдужості до погорди панни Данґляр, а граф Монте-Крісто ще раз повторив пані Данґляр, що банкіровій дружині слід бути передбачливою і забезпечити своє майбутнє.

Поле битви лишилося за паном Кавальканті.

XX. Гайде

Ледве графові коні повернули за ріг бульвару. Альбер так зареготав, що його не можна не було запідозрити у штучності.

— Так ось, — сказав він графові Монте-Крісто, — тепер я хочу запитати вас, як поспитався король Карл ІХ у Катерини Медічі після Варфоломіївської ночі: як ви гадаєте, добре я зіграв мою маленьку роль?

— Ви про що? — запитав граф Монте-Крісто.

— Та про те, як угніздився мій суперник у домі пана Данґляра...

— Який суперник?

— Як це «який»? Та ж Андреа Кавальканті, якому ви протегуєте!

— Облиште ці нерозумні жарти, пане віконте: я нітрохи не протегую Андреа, принаймні не в пана Данґляра.

— І я докоряв би вам за це, якби він справді потребував протекції. Та, на щастя для мене, він цього не потребує.

— А що, невже вам здається, ніби він залицяється?

— Ручаюся вам: він зводить очі до неба, як зітхайло, і виспівує, як закоханий; він мріє про рученьку гордовитої Ежені. Бачите, я вже віршами забалакав! Їй-богу, я не винен у цім. Та все одно, повторюю: він мріє про рученьку гордовитої Ежені.

— А хіба не все одно, якщо думають лише про вас?

— Ох, не кажіть, любий пане графе: обидві були суворі до мене.

— Як це «обидві»?

— А просто: панна Ежені ледве вшановувала мене відповіддю, а панна Д’Армії, її приятелька, мені й геть не відповідала.

— Так, але батько вас просто-таки обожнює, — сказав граф Монте-Крісто.

— Він? Навпаки, він загнав мені в серце тисячу ножів; щоправда, тих ножів, що з лезом, яке заходить у колодку, які ото використовуються на сцені, проте сам він вважає їх справжніми,

— Ревнощі — ознака любові.

— Так, але я не ревную.

— Зате він ревнує.

— До кого? До Дебре?

— Ні, до вас.

— До мене? Закладаюся, що не мине й тижня, як він загадає не приймати мене в домі.

— Помиляєтеся, любий пане віконте.

— А як ви доведете це?

— Вам потрібні докази?

— Авжеж.

— Мені доручили попросити графа де Морсера з’явитися з остаточною пропозицією до барона.

— Хто це доручив?

— Сам барон.

— Але ж, любий пане графе, — сказав Альбер так вкрадливо, як тільки міг, — ви цього не вчините, правда ж?

— Помиляєтеся, Альбере, я це вчиню, тому що пообіцяв.

— Еге ж, — зітхнувши, сказав Альбер, — здається, ви неодмінно хочете мене одружити.

— Я хочу бути у добрих стосунках із усіма. Та, до речі, про Дебре; я його більш не бачу в баронеси.

— Вони посварилися.

— З баронесою?

— Ні, з бароном.

— То він щось помітив?

— Оце нічогенько!

— А ви гадаєте, він підозрював? — запитав граф Монте-Крісто із безпосередньою щирістю.

— От так пак! Та звідки ви взялися, любий пане графе?

— Сказати б, із Конго.

— Це ще не так і далеко.

— А хіба я знаю, як ведеться поміж паризькими чоловіками?

— Ох, любий пане графе, чоловіки скрізь ті самі; якщо ви вже вивчили цей людський різновид в одній країні, то пізнали всеньку їхню породу.

— То за що ж тоді Данґляр із Дебре мали посваритися? Вони наче добре ладнали поміж собою, — знову вдаючи наївного, поспитався граф Монте-Крісто.

— У тім і річ, що тут уже починаються таємниці Ізіди, а мене в них не посвятили. Як молодий Кавальканті стане членом їхньої родини, запитаєте в нього.

Ридван зупинився.

— Ось ми і приїхали, — сказав граф Монте-Крісто, — зараз тільки пів на одинадцяту, то загляньте до мене.

— Із превеликою охотою.

— Мій ридван потім одвезе вас додому.

— Ні, дякую, мій повіз мав їхати слідом.

— Ага, ось він, — вилазячи з ридвана, сказав граф Монте-Крісто.

Вони увійшли в дім; у вітальні було світло, і вони подалися туди.

— Дайте

1 ... 238 239 240 ... 351
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Граф Монте-Крісто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Граф Монте-Крісто"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 31 березня 2024 21:48

Неперевершена книжка! Яка створює світ у який ти поринаєш з головою, де співчуваєш або ненавидиш, любиш та страждаєш, захоплюєшся та розчаровуюєся. Для мене Александер Дюма є відкриттям і дуже приємним, в подальшому однозначно буду читати його твори. Стосовно Книжки "Граф Монте-Крісто" моя оцінка 10/10