Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Граф Монте-Крісто 📚 - Українською

Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Граф Монте-Крісто" автора Олександр Дюма. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 239 240 241 ... 351
Перейти на сторінку:
нам чаю, Батістене, — звелів граф Монте-Крісто.

Батістен мовчки вийшов із покою. За дві секунди він повернувся з тацею, де було все необхідне, — вона, як буває тільки у казках про чари, наче з-під землі виринула.

— Знаєте, — сказав Альбер, — мене захоплює не ваше багатство, тому що, може, знайдуться заможніші од вас люди; не ваш розум, — якщо Бомарше був і не розумніший од вас, то принаймні так само розумний; та мене захоплює ваше вміння змусити служити собі, безмовно, тієї ж таки хвилі, тієї ж миті, наче з вашого дзвінка вгадують, що ви хочете, і буцім те, що ви бажаєте, завжди напоготові.

— У цім є частка правди. Мої звички добре вивчили. Ось побачите: чи не хочете чогось за чаєм?

— Як по правді, я хотів би закурити.

Граф Монте-Крісто підійшов до дзвінка і подзвонив один раз.

За мить відчинилися бічні двері, і увійшов Алі з двома довгими люльками, натоптаними пречудовим тютюном «латакія».

— Диво, та й годі, — сказав Альбер.

— Зовсім ні, усе це дуже просто, — сказав граф Монте-Крісто. — Алі знає, що за чаєм чи кавою я звик палити; знає, що я загадав унести чаю, знає, що я повернувся разом із вами, чує, що я гукаю його, здогадується навіщо, а оскільки на його батьківщині люлька — найперша ознака гостинності, то він замість одної приносить дві.

— Авжеж, це так, усе можна пояснити, та все ж таки тільки ви... А це що?

І Морсер показав на двері, за якими лунали звуки, що скидалися на звучання струн гітари.

— Бачу, любий пане віконте, ви сьогодні приречені слухати музику; не встигли ви позбутися рояля панни Данґляр, як потрапляєте на лютню Гайде.

— Гайде! Чудесне ім’я! Невже не тільки в поемах лорда Байрона є жінки, яких звати Гайде?

— Авжеж; у Франції це наймення зустрічається дуже рідко; та в Албанії й Епірі воно досить звичайне; воно означає цноту, сором’язливість і невинність; таке саме ім’я, як і те, які у вас дають під час хрещення.

— Ох, як гарно! — сказав Альбер. — Хотілося б мені, щоб наш француженки звалися панна Доброта, панна Мовчання, панна Християнське Милосердя! От лишень подумайте, якби панна Данґляр звалася не Клер-Марі-Ежені, а панна Цнота-Сором’язливість-Невинність Данґляр! Ото був би ефект під час оголошення!

— Навіжений! — сказав граф Монте-Крісто. — Не кажіть такого заголосно, а то Гайде почує.

— Вона розгнівалася б на це?

— Та ні, звісно, — гордовито відказав граф Монте-Крісто.

— Вона добра душа? — запитав Альбер.

— Це не доброта, а обов’язок; невільниця не може гніватися на свого пана.

— Ох, тепер ви й самі жартуєте! Хіба ще існують на світі невільниці?

— Авжеж, якщо Гайде моя невільниця.

— Ні, справді, ви все робите не так, як інші, і все, що у вас є, не таке, як ото у всіх! Невільниця графа Монте-Крісто! У Франції це становище. Із огляду на те, як ви розкидаєтеся золотом, таке місце має приносити сто тисяч екю щорічно.

— Сто тисяч екю! Сердешна дівчинка мала більше. Вона народилася поміж скарбів, супроти яких скарби з «Тисячі й одної ночі» просто дрібниця.

— То вона і справді князівна?

— Авжеж, причому одна із найбільш знатних у своїм краю.

— Я так і гадав. А як сталося, що знатна князівна стала невільницею?

— А як сталося, що тиран Діонісій став шкільним учителем? Жереб війни, любий пане віконте, примха долі.

— А її походження таємниця?

— Для всіх — так; проте не для вас, любий пане віконте. Адже ви мій друг і будете мовчати, якщо пообіцяєте, правда?

— Даю чесне слово!

— Ви чули історію янінського паші?

— Алі-Тебеліна? Авжеж, мій батько заробив маєток у нього на службі.

— Ох, і справді, я забув.

— А який стосунок має Гайде до Алі-Тебеліна?

— Вона тільки його донька.

— Невже вона донька Алі-паші?

— І красуні Василікі.

— І вона ваша невільниця?

— Так.

— Як же це сталося?

— А ось як. Одного разу проходив я константинопольським ринком та й придбав її.

— Чудово! Із вами, любий пане графе, не живеш, а мариш. Скажіть, можна попросити у вас, хоч це й дуже нескромно...

— Я слухаю вас.

— Якщо вже ви з нею виходите на люди, возите її до Опери...

— І що ж далі?

— То я можу попросити вас про це?

— Можете просити мене про що завгодно.

— Тоді, любий пане графе, представте мене вашій князівні.

— Охоче. Та лише за двох умов.

— Заздалегідь пристаю на них.

— По-перше, ви нікому не розкажете про це знайомство.

— Чудово, — Альбер звів руку. — Присягаюся в цім!

— По-друге, ви їй не скажете жодного слова про те, що ваш батько був на службі у її батька.

— І в цім присягаюся!

— Пречудово, пане віконте; ви будете пам’ятати обидві свої присяги, еге ж?

— О, пане графе! — вигукнув Альбер.

— Чудово. Я знаю, що ви людина честі.

Граф Монте-Крісто знову подзвонив; увійшов Алі.

— Попередь Гайде, — сказав йому граф Монте-Крісто, — що я прийду до неї пити каву, і дай їй на здогад, що я прошу в неї дозволу представити їй одного мого друга.

Алі вклонився і вийшов.

— Отож, домовимося: ніяких прямих запитань, любий пане віконте. Якщо ви хочете про щось дізнатися, запитуйте в мене, а я запитаю в неї.

— Домовилися.

Алі з’явився втретє і підняв драпування, показуючи, що його пан з Альбером можуть увійти.

 — Ходімо, — сказав граф Монте-Крісто.

Альбер провів долонею по волоссю, підкрутив вуса, а граф Монте-Крісто знову взяв до рук капелюха, надів рукавички і пройшов з Альбером до покоїв, котрі, як вірний вартівник, охороняв Алі і трохи далі, немов чата, стерегли три французькі покоївки під орудою Мірто.

Гайде чекала їх у першій кімнаті вітальні, широко розплющивши очі від подиву, адже вперше до неї приходив якийсь чоловік, окрім графа Монте-Крісто; вона сиділа на софі, підібгавши під себе ноги й намостивши собі гніздечко з чудових смугастих шовків, вигадливо оздоблених східним гаптуванням.

Біля неї лежав інструмент, що його звуки зрадили її присутність. Вона була гожа мов зоря.

Угледівши графа Монте-Крісто, вона підвелася зі своєю особливою усмішкою, то була усмішка доньки і коханої. Граф Монте-Крісто підійшов до неї і простягнув руку, якої вона, як завжди, торкнулася вустами.

Альбер лишився стояти коло дверей, захоплений цією дивною вродою, яку він бачив уперше і про яку у Франції не мали жодного уявлення.

— Кого ти привів до мене? — запитала грецькою дівчина графа Монте-Крісто. — Брата, друга, просто знайомця чи ворога?

— Друга, — тією ж таки мовою відказав граф Монте-Крісто.

— Як його звати?

— Граф Альбер; цей той хлопчина, якого я в Римі визволив із рук розбійників.

— Якою мовою хочеш ти, щоб я розмовляла з ним?

Граф Монте-Крісто обернувся до Альбера.

— Ви знаєте сучасну грецьку мову? — запитав він його.

— На жаль, навіть давньогрецької не знаю,

1 ... 239 240 241 ... 351
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Граф Монте-Крісто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Граф Монте-Крісто"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 31 березня 2024 21:48

Неперевершена книжка! Яка створює світ у який ти поринаєш з головою, де співчуваєш або ненавидиш, любиш та страждаєш, захоплюєшся та розчаровуюєся. Для мене Александер Дюма є відкриттям і дуже приємним, в подальшому однозначно буду читати його твори. Стосовно Книжки "Граф Монте-Крісто" моя оцінка 10/10