Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

— У місті може бути багато мисливців, це не небезпечно? — запитав Іван, підійшовши до дивана, він легко підняв Кирила на руки, і тепер чекав, тримаючи його на руках.

— Це наша територія, якщо вони напали без причини, договір порушено. Сенсу тоді ховатися немає, — відповів Кай, піднімаючись слідом із колін і без запиту піднявши мене на ноги теж.

— Причина була, вовченя вибрала мисливця, — відповів Діма, відчиняючи двері для Івана з Кирилом. Хлопці пішли, один Діма залишився біля дверей.

— У сенсі вибрала? — запитали ми з Русланою хором.

— У прямому, ми з Кирилом запізнилися, коли прибігли на дачу, там уже була вона, — він кивнув на сестру.

А брат підхопив:

 — Того, кого вибрала твоя Тася, я не бачив, але це точно був мисливець. Він всадив їй кулю в живіт і забрав із собою.

— Забрав? — з жахом перепитала я. — Хтось ще постраждав?

— Нє-а, хлопці вирішили, що це розіграш такий, особливо коли заявилися решта ваших, і поранена вовчиця полізла захищати мисливця, — фиркнула сестра, нервово тупаючи ногою в чорних туфлях.

— Нічого не розумію, що взагалі там сталося? Де зграя Ельнара і він сам? — запитала в Діми, але той лише скривився.

— Ох, вічно тобі все розжовувати треба! — обурилася сестриця, а потім вирішила пояснити мені недалекій. — Була я на дачі в Артура, там майже весь курс був, народу тьма! І тут на тобі, братик наш заявився після курантів і давай мене тягти за собою. Я само собою не хочу: тільки весело стало, я з таким хлопцем познайомилася, він такий симпатичний хлопчина. А потім з'явилася вовчиця, її спочатку за велику собаку прийняли, особливо в цій дурній кенгурушці. Вона почала гарчати, дівчат лякати та пальнув у неї хтось, не знаю хто, темно було, народу тьма. Усі почали кричати, кинулися врозтіч, Іван мене в хаті замкнув, а сам вирішив втрутитися. Вовчиця ця ваша скиглити почала і повзти до хати, і тоді з'явилися ще три величезні вовки. Вони спочатку на неї накинутися хотіли, але потім з-за гаража хтось по них стріляти почав. Вовки кинулися туди, але вовчиця їм не дала. Ти б бачила, як вона їх розкидала, хоча поранена і менша за них! Просто, як на 3Д кіно сходила! Клас! Потім з'явилися ці двоє, Іван хотів попередити їх, але почалася така стрілянина, що вовки врозтіч кинулися. Ну й перепало комусь із них. Брат наш кинувся допомагати, а я побачила, що якийсь хлопець вовчицю цю вашу на плече закинув і поніс, вона тоді вже непритомна валялася. Потім ці ваші повернулися і притягли мене сюди, хоча я їм тисячу разів пояснювала, що мені тут бути не можна.

Вона замовкла, і я здивувалася, як легко вона на все реагує. Їй зовсім не було страшно? Так, Руслану зі мною не можна порівняти.

— Що він тепер із нею зробить, цей мисливець? — запитала я в Кая, але той не відповів.

— Ніколи не чув, щоб вовчиця вибирала мисливця, це просто якесь дивне поєднання обставин, — буркнув Діма.

— Що тоді з нею буде? — запитала злякано. — Він уб'є її?

Кай різко розвертається до мене і так дивиться в очі, що стає ніяково.

— А ти б убила мене? — запитав він дивним тоном, тож за його спиною я помічаю, як сестра знущально усміхається.

— Н-ні, — пискнула, відходячи від нього якомога далі. Мені хотілося сказати, що поки я недостатньо сильна для цього, але вирішила, що озвучувати не варто.

Кай якось знущально посміхнувся і, відвернувшись від мене, вимовив:

— Ось і він не зможе. Тож усе нормально буде з твоєю Тасею. Ходімо.

Ми попрямували до дверей, але вийти не встигли, бо на порозі з'явився Юрко. Десь поруч зі мною здавлено пискнула сестра, і я відчула, як вона стає за мою спину, ховаючись. Невже він такий страшний? Обличчя бліде, сірі очі якісь стривожені. Він уже не злиться, хлопець, як хлопець. Ось тільки я чомусь розумію сестру, мені так сильно раптом захотілося сховатися від нього за чиюсь спину. Альфа-козел, наче почувши моє бажання, став переді мною, ховаючи від погляду сірих очей.

— Чого тобі, Ю-ра? — запитав альфа, знущально вимовляючи його ім'я, кивнув, і Діма кудись пішов, напевно, поквапився за Іваном.

— Дар, я хочу з тобою поговорити, — повністю проігнорував його Говерла, і в мене по спині пройшли мурашки. Що ж це таке? Так і хочеться після цих слів кинутися йому на шию, але я опускаю погляд, не бажаючи дивитися на нього.

— Ми їдемо, ніколи. Наступного року поговориш, з НАМИ, — дуже жорстко відповів йому альфа, і мені стало якось так ніяково від цього "нами". З такою інтонацією він це слово сказав, що не зрозуміти, до чого він хилить було неможливо. От і загарчав Юрко так, що ми з сестрою здригнулися.

— Напевно, ти чогось не зрозумів, Ю-ра. Може нам варто поговорити ще? — запитав альфа-козел із неприхованою погрозою. Потім він обернувся до застиглих нас. — Ідіть, Діма чекає.

Подивившись у його почервонілі очі, я невпевнено зробила кілька кроків до дверей і зупинилася біля Юри, не знаючи, як його обійти, він загородив вихід. Сірі очі, здавалося, просвердлили в мені дірку, так що я не знала, куди себе подіти, а зрадницькі сльози все виступали на очі. Кай рявкнув відійти, і Говерла відійшов, пропускаючи мене в коридор. Його рука немов ненароком торкнулася моєї, від чого я видала судомний вдих. Зробила ще кілька кроків у коридор і зупинилася.