Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

— Ти хто? — різко видав Говерла. Обернулася, спостерігаючи дивну картину: хлопець схопив сестру за руку, а в тієї такий вираз на обличчі, наче вона в магазині на крадіжці попалася. Дівчина нахилила обличчя, так щоб волосся вкрило його, і спробувала висмикнути бідну кінцівку.

— Відпусти її, — втрутився Кай, але вовк не звернув на нього уваги.

Не кліпаючи, він дивився на мою сестру і важко дихав, але не був злий. Він ще раз вдихнув і дуже різко і навіть трохи зло поцікавився:

— Чому ти не пахнеш?

Далі сталося те, чого я не очікувала. Руслана раптом схопила хлопця за руку, що утримувала її, і жбурнула через себе в стіну. З гуркотом розбилася шафа з книжками та під гучний крик сестри: "Біжи!", — вона ж схопила мене за руку і буквально потягнула за собою коридором.

Ми вибігли на майданчик перед замком, і вона з гуркотом зачинила за нами двері, у будинку, судячи з усього, коїлося щось страшне. Дзвін розбитого скла, тріск дерева і лайка від альфа-козла.

— Що відбувається? — закричала я в жаху, поки сестра продовжувала тягнути мене по снігу за собою.

Сестра різко повернулася, її очі з тваринними зіницями світяться червоним.

— Я ж попереджала, що мені сюди не можна, — відповіла вона, з усмішкою виучуючи мені власні туфлі. — Не загуби.

Далі сталося щось дивне, бо вона схопила мене за талію однією рукою і рвонула, розганяючи перед нами сніг. До болю притиснула до грудей туфлі, поки сестра несла мене в темний прохід. У мене, звісно, не багатий досвід спілкування з вовками, але мені здається, що вона бігла набагато швидше за Кая. Голова шалено паморочилася, повітря не вистачало, коли вона нарешті відпустила мене, притиснула спиною до вологої стіни в тунелі й забрала туфлі, щоб їх одягнути. Коли до мене повернулася можливість дихати, я в жаху втупилася на сестру.

— Та що взагалі відбувається? — запитала я, злякано помічаючи, що очі в неї знову нормальні, блакитні.

— Потім поясню, але з тим хлопцем мені краще не зустрічатися, — безтурботно посміхнулася вона і додала, помітивши моє здивування, — Вони не знають, тож ти теж мовчи. Добре?

Вона взяла мене за руку і потягла за собою на світло. Машина стояла метрів за сто від потайного ходу, Діма стояв біля неї, Іван вже сидів за кермом.

— Цей ваш головний, Кай, чи як там його, сказав нам їхати. У нього ще справи якісь, він потім сам наздожене, — усміхаючись, збрехала сестриця, навіть не моргнувши поглядом.

Діма не дуже повірив їй, але все ж кивнув і, коли за кілька хвилин ніхто не прийшов по нас, сів у машину. Кирило лежав на задньому сидінні вкритий ковдрою, я сіла з краю біля його ніг, з побоюванням поглядаючи на блідого хлопця. Руслана ж залізла на коліна дуже здивованому такою поведінкою вовку.

— Чого дивишся, братику? Місця тут мало, от і доводиться влаштовуватися! Ти ж не проти, вовченя? — кокетливо поцікавилася в хлопця сестриця. Діма почервонів, як маків цвіт, у мить втративши всю свою серйозність. Що-що, а з чоловіками сестра поводитися завжди вміла. Він явно не заперечував, але вважав за краще втупитися у вікно і не помічати подальшу порожню балаканину сестри.