Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

Отже, так само несхибно і смерть женихів напостигне

Всіх до єдиного - смерті і Кер не уникне ніхто з них.

Слово ще інше скажу - поклади його в серці своєму:

Тільки-но впевнюсь, що він усю мені правду говорить,

550] В плащ і хітон одягну та в інше одіння красиве».

Так вона мовила. Вчувши цю річ, свинопас тут же зразу,

До Одіссея наблизившись, слово промовив крилате:

«Батечку гостю! Це кличе розумна тебе Пенелопа,

Зве Телемахова мати. Хоч горем засмучена тяжко,

555] Прагне душею вона про мужа свого розпитати.

А як упевнена буде, що всю ти їй правду говориш,

В плащ і хітон одягнути звелить, у яких ти найбільшу

Маєш потребу. А хліба по людях соф назбираєш,

Щоб прохарчити свій шлунок, - подасть тобі кожен, хто схоче».

В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

«Радо, Евмею, готов я хоч зараз одверто всю правду

Розповісти Пенелопі розумній, Ікарія доньці.

Знаю про нього я все - з ним однаке терпіли ми лихо.

Дуже боюсь я, проте, юрби женихів знахабнілих, -

Буйство-бо їх і зухвалість залізного неба сягають!

От і сьогодні: коли я проходив по дому й нікому

Зла не чинив, чоловік цей мене дуже боляче вдарив, -

Ні Телемах, ні хто інший не вийшов мене боронити.

Отже, скажи Пенелопі, нехай нагорі у покоях,

570] Хоч і не терпиться їй, посидить до заходу сонця.

Потім узнає й про день повороту її чоловіка,

Ближче мене до вогню посадивши, погана-бо в мене

Одіж, ти знаєш і сам, - я ж до першого тебе звернувся».

Так він промовив. Пішов свинопас, ту розмову почувши..

575] Щойно ступив на поріг, як сказала йому Пенелопа:

«Чом не привів ти, Евмею, його? Що на думці в приблуди?

Може, занадто боїться когось? Чи соромиться, може,

В дім показатись? Та скрутно старцям соромливим у світі».

Ти їй у відповідь так, свинопасе Евмею, промовив:

580] «Все він до речі говорить, і кожен би мислив так само, -

Хоче уникнуть лише зухвальства мужів знахабнілих.

Просить тебе почекати в покоях до заходу сонця.

Буде й тобі набагато приємніш самій, володарко,

З гостем тоді розмовляти й одній його відповідь чути».

585] В відповідь мовила так розумна йому Пенелопа:

«Він не дурний, цей чужинець, збагнув-бо, що статися може:

Більше ніде-бо між смертних людей отакої немає

Зграї зухвалих мужів, щоб безчинства такі витворяли».

Так говорила вона. їй усе розповівши докладно,

590] З натовпом тих женихів свинопас богосвітлий змішався.

До Телемаха тоді він слово промовив крилате,

Голову близько схиливши, щоб інші його не почули:

«Любий, до себе я свині піду стерегти і все інше

Наше з тобою добро. А ти доглядай тут усього.

595] Передусім ти подумай про себе й подбай, щоб з тобою

Лиха не сталось. Є досить ахеїв, що зло замишляють.

Зевс хай раніш їх погубить, ніж станеться з нами нещастя».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Так воно й буде, татуню! Ти підеш собі по вечері,

600] Вдосвіта сам приженеш найкращі тварини для жертви.

А про останнє усе подбаємо я і безсмертні».

Так він сказав. Свинопас тоді сів на ослоні точенім.

А як їдою й питтям свою душу цілком вдовольнив він,

То до свиней відійшов, залишивши подвір'я й господу,

605] Повну гостей за столами, що з танців і співу на учті

Мали утіху, аж поки й до ночі вже день похилився.

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА

ЗМІСТ ВІСІМНАДЦЯТОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ

Бій Одіссея з Іром. Він безуспішно радить Амфіномові рохтучитися з женихами. Пенелопа подає їм надію на шлюб у найближчому майбутньому; вони приносять їй подарунки. Меланта ображає Одіссея. Еврімах кидає в нього ослоном. Женихи розходяться по домівках.

БІЙ ОДІССЕЯ З ІРОМ НАВКУЛАЧКИ

В двері ввійшов жебрак всім відомий. Ітакою-містом

Скрізь він по жебрах блукав, а черево мав ненаситне,

їсти і пити був завжди готовий. Сили і моці

В ньому, проте, не було, хоч на вигляд він був величезний»

5] Звався Арнеєм. Його від народження мати поважна

Так називала. Та молодь уся його кликала Іром,

Кожному вісті розносив-бо він, що йому доручали.

Він Одіссея почав виганяти із власного дому,

Лаяти став його й слово до нього промовив крилате:

10] «Геть від порога, старий, бо викину звідси за ноги!

Може, не бачиш, до мене підморгують всі, щоб тебе я

Викинув звідси? А я ще соромлюся так учинити.

Ну-бо, вставай! Щоб рук не прийшлось нам до сварки докласти».

Глянув на нього спідлоба й сказав Одіссей велемудрий:

15] «Дивний ти! Злого тобі не вчинив я й не мовив нічого,

Навіть не заздрю, коли подають і збираєш багато.

Досить обом нам порога цього. І чого б то ми мали

Заздрити іншому? Ти ж, видається мені, такий самий

Бідний жебрак, як і я. Багатство боги лиш дають нам.

20] Ти ж не занадто вимахуй руками, щоб я не розсердивсь.

Хоч і старий, а кров'ю тобі розмалюю я груди

Й губи. Тоді набагато було б спокійніше й для мене

Завтра. Бо певен того я, тепер уже ти не захочеш

Вдруге заходити в дім Одіссея, сина Лаерта».

25] В відповідь мовив йому цим розлючений Ір-волоцюга:

«Лишенько! Як цокотить задрипаний цей ненажера,

Наче та баба стара біля печі. Ну й дам йому чосу,

Як у обидва візьму кулаки, - полетять усі зуби

З щелеп на землю, немов кабанові, що засіви риє.

Підпережись, як належить, хай всі тут навколо побачать

Бій наш, як із молодшим од себе ти битися будеш».

Так на порозі, обтесанім з каменю, в дверях високих

Сварку вони одчайдушну нараз завели між собою.

Та зауважила це Антіноєва сила священна,

Весело той засміявся і так женихам він