Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Інститут 📚 - Українською

Читати книгу - "Інститут"

418
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Інститут" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 141
Перейти на сторінку:
наче він соліст у бойбенді.

— Краще б узяли мене в команду, а не тримали тут, мов курчатко в курнику. Я підняв би цю місцину краще за Сіґсбі, Гендрікса й усіх інших лікарів. Бо я переконливий!

— У цьому я не сумніваюся, — сказав Люк, — тільки не до кінця розумію, до чого ти ведеш.

— Ага, ти трохи відійшов від теми, Нікі, — зауважив Джордж.

Нікі знову склав руки на грудях.

— Перш ніж я надеру тобі зад у шахах, новачку, дозволь іще раз змалювати ситуацію. Нас сюди привозять. З нами проводять тести. Наколюють нас бозна-чим, а потім знову проводять тести. Декому випадає бак, усі діти проходять той дивний експеримент на очі, від якого мало не непритомнієш. У нас є кімнати, достоту схожі на наші власні, і це, не знаю, типу має якось урівноважувати наш хиткий емоційний стан.

— Психологічна акліматизація, — сказав Люк. — Видається логічним.

— У кафетерії непогано годують. Можна навіть вибирати з меню, хоч воно обмежене. Двері до кімнат не замикаються, тому якщо в тебе не виходить заснути, то можна піти туди і влаштувати опівнічний перекус. Нам лишають печиво, горіхи, яблука, усе таке. Або можна сходити в буфет. Автомати там працюють на жетонах, яких у мене немає, бо тільки хороші хлопчики й дівчатка отримують жетони, а я — нехороший хлопчик. Як на мене, то всіх скаутів треба ставити на їхні маленькі худенькі…

— Не відволікайся, — різко мовила Каліша. — Годі лайно товкти.

— Слухаюсь! — Нік обдарував її чарівливою усмішкою і знову зосередив увагу на Люкові. — Тут багато можливостей добре поводитись і набирати собі жетони. У буфеті — купа снеків і содової, напрочуд широкий асортимент.

— «Крекер Джекс», — замріяно мовив Джордж. — «Гоу-го»[46].

— Плюс сигарети, коктейлі з вина і фруктових соків, а також міцніші речовини.

— Там висить оголошення «БУДЬ ЛАСКА, СПОЖИВАЙТЕ АЛКОГОЛЬ У ПОМІРНИХ ДОЗАХ», — сказала Айріс. — І паралельно малі десятирічні діти тиснуть кнопки, щоб дістати собі яблучного вина «Блакитні Гаваї» чи «Міцний лимонад від Майка» — сміх та й годі!

— Та ви мене розігруєте, — сказав Люк, але Каліша з Джорджем тільки ствердно кивали.

— Підпити можна, а от нализатись у ніч не вийде, — сказав Нік. — Ні в кого на це жетонів не вистачить.

— Це правда, — додала Каліша, — але так само тут є діти, які за першої можливості до пляшки прикладаються.

— Тобто алкоголіки? Десяти- й одинадцятирічні алкоголіки? — Люк не міг у це повірити. — Ви жартуєте.

— Ні. Вони роблять усе, що їм накажуть, аби тільки щодня дориватися до автомата з бухлом. Я тут не настільки довго пробула, щоб типу докладно цю тему дослідити, але старожили всяке можуть порозказувати.

— А ще, — втрутилася Айріс, — у нас тут вдосталь дітлахів, які вже встигли виробити неабияку залежність від цигарок.

Абсурд, але Люк також угледів у цьому певну божевільну логіку. Він пригадав римського сатирика Ювенала, який казав, що як забезпечити людей хлібом і видовищами, то вони будуть щасливі й не чинитимуть прикростей. Мабуть, такий самий ефект справляють випивка й сигарети, особливо якщо підсовувати їх переляканим, нещасним дітям, які сидять під замком.

— А на результати тестів це не впливає?

— Важко сказати, бо ми не знаємо, що це за тести, — відповів йому Джордж. — Здається, вони тільки й домагаються, аби ти побачив цятки і почув гудіння.

— Які цятки? Яке гудіння?

— З часом дізнаєшся, — сказав Джордж. — Самі по собі цятки й гудіння — не такі вже й погані. Найбільша хрінь у тому, як їх дістати. Ненавиджу уколи.

— Три тижні плюс-мінус, — продовжив Нікі. — Саме стільки більшість дітлахів проводять у Передній половині. Принаймні Ша так вважає, а вона тут найдовше. Потім ми вирушаємо в Задню половину. А після Задньої половини, якщо вірити легендам, нам якимось чином стирають спогади про перебування тут. — Нік здійняв руки до неба й розчепірив пальці. — І після цього, діти мої, ми полинемо на небеса! Чисті й безгрішні, окрім хіба що звички скурювати пачку цигарок на день! Алілуя!

— Він має на увазі, повернемось додому, до батьків, — тихо сказала Айріс.

— Де нас чекатимуть із розкритими обіймами, — підхопив Нікі. — І не ставитимуть жодних запитань, лишень: «Ласкаво просимо додому, ходімо святкувати в “Чак-і-Чіз”!» Як тобі, Еллісе, скидається на правду?

Люку не скидалося.

— Але ж наші батьки живі, правда?

Люк не знав, що там почулось іншим, але йому власний голос здався напрочуд тоненьким.

Ніхто не відповів, усі просто дивилися на Люка. І такої відповіді було предостатньо.

3

У двері кабінету місіс Сіґсбі постукали. Вона запросила відвідувача, не відриваючи погляду від екрана комп’ютера. Увійшов чоловік, майже такий же високий, як і лікар Гендрікс, але на десять років молодший і в набагато кращій фізичній формі — з широкими плечима й добре розвиненою мускулатурою. Шкіра на черепі гладенька, виголена і блискуча. На чоловікові були джинси і синя робоча сорочка з закоченими рукавами, що виставляли напоказ неабиякі біцепси. На стегні висіла кобура, а з неї стирчав короткий металевий стрижень.

— Прибула група Рубінових — це якщо захочеш обговорити з ними операцію щодо Елліса.

— Щось термінове або незвичайне в цій справі, Треворе?

— Ні, мем, навряд, і якщо я заважаю, то можу зайти пізніше.

— Усе гаразд, я за хвилину звільнюся. Наші мешканці вводять новенького в курс. Ходи подивися. Досить потішна суміш міфів і спостережень. Наче з сюжету «Володаря мух».

Тревор Стекгаус обійшов робочий стіл місіс Сіґсбі. І побачив Вілгольма, цього докучливого малого засранця, який сидів за шаховою дошкою — фігури розставлені, усе готове до гри. Навпроти Ніка — новоприбулий. Дівчата стояли поруч, зосередившись, як завжди, на Вілгольмі — красивому, похмурому і бунтівному Джеймсі Діні[47] наших днів. Скоро він піде. Стекгаус уже всі жданики поїв, поки Гендрікс його випише.

— Як гадаєте, скільки тут людей загалом працює? — спитав новенький.

Айріс і Каліша (також відома як Вітрувата дівчина) перезирнулися. Відповіла Айріс:

— П’ятдесят? Думаю, як мінімум стільки. Лікарі… лаборанти і доглядачі… працівники кафетерію… гм…

— Два чи три санітари, — сказав Вілгольм, — і покоївки. Зараз тут одна Морін, бо нас усього п’ятеро, але коли дітей більше, то нам присилають іще пару. Може, із Зад­ньої половини приходять, я не певен.

— Як про таке місце досі ніхто не дізнався, якщо тут стільки людей працює? — спитав Елліс. — Почнемо хоча б з того, де вони паркують автівки.

— Цікаво, — мовив Стекгаус. — Здається, раніше цього питання ще ніхто не ставив.

Місіс Сіґсбі кивнула.

— Цей дуже розумний, і не просто начитаний чи ерудований, як я бачу. А тепер цить. Я хочу послухати.

— …мають лишатися, — говорив Люк. — Розумієте логіку? Наче службове відрядження. А це значить, що Інститут має бути державною установою. Щось на кшталт секретних в’язниць, куди доправляють терористів для допитів.

— Плюс стара добра гідротерапія з мішком на голові, — сказав Вілгольм. — Ніколи не чув, щоб так чинили з тутешніми дітьми, але можливості не виключаю.

— У них є бак, — сказала Айріс. — Ось вам і гідротерапія. Натягають тобі на голову шапочку, занурюють під воду і знімають показники. Насправді, це краще за уколи. — Вона замовкла, тоді додала: — Принаймні як

1 ... 23 24 25 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інститут», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Інститут"