Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

 Софія навіть не зуміла б описати, що з нею зараз відбувається!

 І це майбутня журналістка?! Та, що пишалася своїм гострим словом та дотепністю?.. Сором! Дозволила якомусь хлопцеві так на себе вплинути!

 Головою усвідомлювала, що варто було б порадіти, що дешево ще відкупилася, та спокійно поїхати у гуртожиток… Та де голова, а де ображені, спаплюжені почуття?! Ломило за ребрами. Одна, в чужому новому місті, де й справжніх друзів по факту не мала... Просто не могла зібратися до купи, якщо чесно. Наразі почувалася спустошеною та немов запльованою! До кого з цим тут бігти?!

 Її теліпало! В голові гуло… І ще й нудило водночас! Було гидко та бридко… А ще морозило! Колотило, немов лихоманкою.

 Вперше в житті вона не могла дати ради своїм почуттям та реакціям. Бо ще не стикалася з такою… підступністю? Зневагою, можливо, жорстокістю. Розбещеністю у найгіршому сенсі.

 І, мабуть, також вперше, їй буквально життєво потрібно було якось зігрітися! Щоб витравити з себе цю картину, цей присмак нудоти… Вперше закортіло дійсно забутися!

 Саме тому, побачивши вивіску магазину алкоголю, просто піддалася імпульсу! Не думала, не аналізувала, не зважувала – підсвідомо пішла за нелогічною потребою отримати хоч щось, що б зігріло її! Зсередини. Так, як ніякий чай чи кава не зігріє. Щоб витравило цю нудоту з горла.

 Тому хутко зайшла всередину, не стільки від дощу ховаючись, як у пошуку якогось полегшення. Іншим же допомагає!..

 Дідько, Григорія підкидало наново! В неї хоч є гроші, щоб туди соватися? Цей магазин-бар був не з дешевих, уже він-то знав чудово!

 От що за прокльон на ньому?!

 Григорій взагалі не збирався розгрібати оце лайно, соплі, сльозі й так далі!.. Чи лікувати розтрощені мрії цього провінціального дівчиська, яке спало та бачило себе майбутнім журналістики… 

 Він просто не вмів втішати дівчат. Тим більше ту, яка його навіть мовчки вміла дістати до печінок! 

 І він вже зробив для неї все, що міг!

 То якого ж біса вже наступної миті він заскочив в той дурний генделик, роззираючись у всі боки?!

– Софія… – дівчина стояла перед поличками з пляшками вина.

 За нею пильно стежив продавець. Який відразу кивнув та трохи неначе розслабився, коли зʼявився Григорій. Чого? Вирішив, що вони разом?

 Так, він його знав у обличчя. А от першої реакції не зрозумів? Не думав же, що вона щось вкраде?! Та в неї на обличчі комплекс відмінниці написаний!

 Чи, можливо… переживав за незнайому дівчину? Бо так само по ній було помітно, що Софія в повному розпачі.

 Ця думка отримала підтвердження, коли хлопець мовчки показав один палець та хитнув головою на відкриту пляшку коньяку.

 Так, тут можна  було просто випити. І, судячи з усього, вона це вже знала на практиці. От же ж, трясця його матері!

 – Софія, – так і не знайшовши відповіді на питання, що саме він забув тут, Григорій підійшов до неї впритул.

 Дівчина здригнулася та… тихо схлипнула. У неї в руках був пластиковий стаканчик із прозорою брунатною рідиною. Вочевидь, той самий коньяк.

Вже пила?.. Судячи з рум'янцю на щоках – цілком можливо. Очі Софі здалися вологими.

 Чесно кажучи… він не знав, чи звикла вона до алкоголю.

 До Григорія вона так до пуття й не повернулася. Зіщулилася більше, почувши голос. А ще так обдивилася полички… що він впевнився у своїй здогадці – на такі ціни вона не розраховувала. Воно й не дивно: комплекс, де жив Алекс, був дорогим, “елітні” новобудови. Ну й магазини поруч – відповідали рівню. 

– Пішли, я тебе відвезу у студмістечко, – з якось дива ляпнув він, опустивши руку їй на плече, та злегка стиснув через пальто… як потягнувши на себе.

– З чого б це?! – смикнулася вона та обурилася. Розвернулася до нього.

 Хоча й тихо кинула те. Можливо, продавця соромилася.

 Але точно плакала. Тепер краще її очі бачив. Різонуло в грудях ні з того ні з сього.

– Хіба ти мене не повернути туди хочеш? – глянула на нього підозріло. – У цьому ваша гра?! На що закладалися? На мене? – прошипіла майже звинувачуючи. – Хто і як перший… трахне?! – її немов ледь не знудило від цього слова. Та самої ситуації.

 А Григорій аж щелепи чогось зціпив від образи. Сіпнувся, готовий пирхнути!.. Але… стримався, стиснувши кулаки.

 Добре, може, можна й зрозуміти її недовіру. Мабуть, таке для будь-кого стане шоком. Григорій теж… не міг сказати, що вийшов “сухим”. І йому було гидко.

Та й попри войовничо скинуте підборіддя, дівчина виглядала не схожою на саму себе звичайну. Немов була розчавлена зараз морально.

 Його то чомусь до аорти продрало, най і не зізнався б нікому. Тому скрипнув  зубами, але зусиллям волі зберіг спокій.

_________

Схоже, Григорій самого себе більше обманює... і залишити її не може)))

А ще сьогодні можна автора привітати з Днем народження, додавши книгу до бібліотеки та поставивши сердечко, якщо ви ще цього не зробили ;-) Мені буде неймовірно приємно! ❤️