Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Вибрані листи 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані листи"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вибрані листи" автора Гай Пліній Молодший. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 51
Перейти на сторінку:
й затримують мене тут. Бувай здоровий!

Лист 7

Пліній Канінієві Руфу[82] — вітання

Щойно довідався, що у своїй садибі поблизу Неаполя відійшов з життя Сілій Італік[83] — відмовився від їжі. Причиною — хвороба: через невиліковну пухлину, яка з’явилась у нього, ним оволоділа така нехіть до життя, що він, сказати б, не йшов, а таки біг до смерті — навідхильно й рішуче. А був чи не до останнього дня людиною щасливою; втратив, щоправда, молодшого сина (було їх двоє), зате старшого, кращого й у розквіті сил, залишив консуляром. Дещо заплямував себе при Нероні (подейкували, що виступав добровільним звинувачем), але як приятель Вітеллія поводився розумно і зичливо.

Доброї слави зажив і в Азії, де був проконсулом; повернувшись, відсторонився від справ: похвальним дозвіллям змив давню свою негарну запопадливість. Був він, хоч із перших осіб у державі, та вже без влади, отже, й без чиєїсь заздрості. Приходили повітати його, пошанувати. Багато часу проводив у ліжку. Його спальня бачила чимало гостей, та не таких, що сподівались тут якогось зиску; з ними, якщо не писав, то вів вельми поважні бесіди. А писав він вірші, що засвідчували радше його пильність, аніж хист; іноді виголошував їх перед слухачами, аби почути їхній суд.

Нещодавно, зважаючи на свій вік, полишив Рим і перебрався до Кампанії; не зрушився звідти навіть з нагоди прибуття нового принцепса. Велика хвала цезарю, при якому вільно було так поступити, велика хвала й тому, хто зважився тією волею скористатися. Був він аж такий philokalos,[84] що, здавалось, уже й захворів на те купування: у тих самих місцях мав по декілька вілл; захоплюючись новими, занедбував старі; куди не глянь — повно книг, усіляких статуй, портретів; він не просто мав їх — пошановував, обожнював, передусім, — Вергілія, чий день народження обходив урочистіше, аніж свій власний, надто в Неаполі, де ходив на його могилу, мов у храм. У цьому спокої й відійшов на сімдесят п’ятому році життя, радше хирлявий, аніж хворий. Був він останнім із консулів, яких призначав Нерон, та й пішов зі світу останнім із тих, кого Нерон призначав. Варто й таке зазначити: з Неронових консулярів останнім пішов з життя той, за чийого консульства Нерон загинув.

Коли згадую все це, то підступає смуток: якою ж то крихкою є людина! Чи буває щось іще тісніше окреслене, щось коротше, аніж, хай навіть найдовше, людське життя? Хіба не здається тобі, що Нерон тільки-но був поміж живими? А тим часом нікого вже немає навіть із тих, хто був за нього консулом. Але чим я тут здивований? Ось нещодавно Л. Пізон, батько того Пізона, якого в Африці так підступно вбив Валерій Фест, не раз повторював, що в сенаті не бачить уже нікого з тих, кого, будучи консулом, він просив висловити свою думку. В таких уже вузинах замкнене життя такої сили людей, що, здається мені, не вибачливості, а похвали заслуговують ті царські сльози. Ксеркс, кажуть, озирнувши своє незчисленне воїнство, раптом заплакав: скільки-то тисяч за такий короткий час піде за обрій життя!

Тому, якщо вже не дано ділами (тут ми нічого не вдіємо), то, скільки вже є тієї перелітної крихти часу, продовжмо її, ту крихту, нашою літературною працею і, раз нам відмовлено у довгому житті, — залишімо після себе якийсь слід, що засвідчив би, що ми загалом жили. Я знаю, ти не з тих, кого треба підганяти гостряком, але моє сердечне чуття до тебе змушує мене покваплювати й квапливого, як і ти — мене покваплюєш. Agathe d'eris[85], коли друзі, підганяючи один одного, підживляють у собі жагу безсмертя. Бувай здоровий!

Лист 12

Пліній Катілієві Северу[86] — вітання

На обід я прийду, але ось мої умови (викладу їх заздалегідь): той обід має бути простий, скромний, а багатий — хіба що бесідами у сократівському дусі[87], хоча й у них важливо триматися міри. Буде, ще до світанку, галас клієнтів[88]; зіткнутися з тією громадкою довелося й самому Катонові — і то не безкарно для нього[89]. Втім, докори, які йому робить цезар, я радше б назвав похвалою. Він описує, як ті вітальники, зустрівши його й стягнувши п’яненькому з голови плащ, самі ж почервоніли від сорому; потім додає: «ти б міг подумати, що не вони заскочили Катона в цьому стані, а він — їх». А й справді, чи можна виявити ще якусь більшу повагу до Катона? Навіть напідпитку викликав таку шанобу до себе! Що ж до нашого обіду, то все тут, кажу, хай буде в міру: обстава, витрати, сам обід, та й час за обідом. Ми ж не з тих, кого вороги, хоч і ганьблять, — та не без похвали. Бувай здоровий!

Лист 16

Пліній Непотові[90] — вітання

Здається, я вже якось зазначав, що є діла й слова, чи то чоловіків, чи жінок, славні, а є — величні. Цю мою думку підтвердила вчорашня розповідь Фаннії, внучки тієї Аррії, яка стала для мужа і розрадою, і зразком у смерті. Різне розповідала вона з життя своєї бабусі, і все це, хоча й не уступає її вчинку, все ж не таке відоме. Гадаю, читатимеш про це з таким самим подивом, з яким я — слухав.

Хворів її муж, Цеціна Пет, хворів і син; обоє, як з’ясувалося, — смертельно. Син помер. А був то юнак рідкісної вроди й такої ж чистоти звичаїв, тож батьки любили його не лише як сина, а й, не менше, як чудового хлопця. Вона ж — подумати лише! — так підготувала похорон синові, так його провела, що муж і не знав про це. Мало того, щоразу заходила до його спальні з таким настроєм, начебто син живе й краще почувається, а коли муж розпитував про сина, як там він, то відповідала: «Гарно поспав, зі смаком поїв». А коли вже їй годі було стримувати сльози, коли вони вже ось-ось мали пролитися, вона поспіхом виходила й тоді вже давала волю і їм, і своєму болю. Виплакавши усі сльози, вже з сухими очима та спокійним обличчям поверталась у спальню, мовби за порогом лишивши своє сирітство. А той її вчинок — таки вершина слави: добути ножа, вдарити собі ним у груди, витягнути, подати його мужу зі словами безсмертними, ледь не божественними: «Пете, це

1 ... 23 24 25 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані листи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані листи"