Читати книгу - "Жагучі серця, Ксана Рейлі"

Я намагалася заснути, але мені це чомусь ніяк не вдавалося. В уяві чомусь щоразу з'являвся Алекс і те, як він цілував мене тоді на капоті. Я ніколи раніше не відчувала такого сильного бажання. Повіки затремтіли. Я заплющила їх, а моя рука мимоволі піднялася до шиї. Я легко провела пальцями по шкірі, уявляючи, що це пальці Алекса. Вони в нього ніжні, але злегка з затверділими подушечками. Робота з автомобілями інколи буває важкою. Я опустилася нижче до своїх ключиць та контурів грудей. Тихий стогін вирвався з моїх вуст, а я ще міцніше заплющила очі. Моя уява малювала зеленоокого красеня, що нависав наді мною, торкався своїми пальцями та губами моєї шкіри. Приємне тепло з'явилося в моєму животі, віддаючи пульсацією. Серце почало глухо битися в грудях. Я опустила руку ще нижче, до свого живота. Ніжно провела нігтиком навколо пупка. Впевнена, що Алекс би зробив так само. Пальці зачепили пояс мереживних трусиків, і я закусила нижню губу. Дихання стало важким через збудження. Я запустила свої пальці в трусики, даруючи собі неймовірну насолоду, але в цей час уявляла, що це були руки Алекса. Я не відчувала сорому зовсім, адже бажання було сильнішим за це. Лише коли я доставила собі задоволення та тихо скрикнула в ейфорії, відчула, що зашарілася. Міцно притиснула до себе ковдру, важко дихаючи. Чорт! Здається, я починаю божеволіти від Алекса...

— Ніяких ризикованих дій на треку, зрозуміла? — суворо наказував батько.

Я кивала головою, слухаючи його, але поглядом намагалася знайти Алекса. Ми так давно не бачилися з ним, не говорили. Я сумувала за його дотиками та поцілунками. Цей чемпіонат забирав увесь час, а зустрічатися десь за межами автодрому було дуже ризиковано. Я завмерла, а серце затріпотіло, коли неподалік замиготів яскравий помаранчевий колір. Костюм Алекса виділявся серед інших. Він глянув на мене, а я відчула, що мої щоки почервоніли. Боже! Якби він знав, що я робила, думаючи про нього кожної ночі, то його б самолюбство виросло вдвічі. Я не стримала своєї сором'язливої усмішки. Він теж ледь усміхнувся мені та кивнув головою, вітаючись.

— Вікторіє! — різко сказав тато. Я помітила, що він прослідкував за моїм поглядом. — Мене повинно тривожити те, як ти дивишся на нього?

— Ні. Ми лише привіталися. Не хвилюйся, тату, я знаю, що з ним не варто зв'язуватися.

— От і добре! Ти ж у мене розумничка.

Тато поцілував мене в чоло та побажав удачі, хоч і ніколи не вірив у неї. Я зробила великий ковток води, щоб заспокоїтися перед заїздом. Другий етап чемпіонату — один з найважливіших, тому треба впоратися з цим на відмінно. Я наділа шолом на голову та застрибнула в автомобіль, міцно стискаючи кермо. Тіло тремтіло в передчутті, а на обличчі з'явилася задоволена усмішка. Я готова до перемог!

На диво, їхати сьогодні було легше, аніж минулого разу. Я чудово впоралася з першими тридцятьма колами. Похвала батька додавала мені впевненості. Ми з Алексом знову боролися за лідерство. Я міцно стиснула зуби, намагаючись обігнати його. На одному з поворотів мені це вдалося. Я бачила, що він одразу ж позаду, але мій автомобіль таки був ближче до фінішної прямої. Залишилося одне вирішальне коло. Я чула підказки тата, але в моїй голові чомусь з'явився Алекс та його розмова з батьком. Він їхав поряд і міг з легкістю підрізати мене, але Алекс не робив цього. Він знову обирав мене, а не перемогу. Серце стиснулося від болю за нього. Того разу його тато йому спуску не дасть. На одну секунду я міцно заплющила очі, вагаючись. Чомусь з'явилися дурні сльози. Дідько! Як же важко обирати. Я полегшила натиск на педалі газу та понизила швидкість. Усе... Вибір зроблено. Алекс з легкістю перегнав мене.

— Вікторіє, що відбудеться? — почула через навушник голос тата. — Щось з автомобілем? Ти надто різко зменшила швидкість. Якщо це якийсь злам, то терміново з'їжджай до піт-стопу! Механіки уже чекають на тебе. Ти чуєш?

— Все добре, тату, — прошепотіла я.

Він ще щось казав, але я більше не слухала. Попереду побачила, як автомобіль Алекса першим перетнув фінішну пряму. Я приїхала другою, але зовсім не почувалася засмученою. Щось мені підказувало, що піддатися Алексу — це був правильний вибір. Він завжди обирав мене, а цього разу я вирішила обрати його.

Як тільки вийшла з автомобіля, то одразу ж побачила батька. Він почав оглядати його зі всіх сторін.

— Я нічого не розумію, — почав тато, насупившись. — Все в порядку! Ти так чудово трималася. Чому почала падати швидкість?

— Мені здалося, що педаль газу заїла, тому я трохи зменшила натиск. Не хотіла ризикувати.

Це була суцільна брехня. Тато не надто довірливо дивився на мене, але все ж кивнув головою.

— Я перевіряв педалі перед заїздом, — пробурмотів він. — З ними все було добре.

— То перевір ще раз! — буркнула я, а потім глибоко вдихнула, щоб заспокоїтися. — Вибач, я трохи знервована.

— Ти все одно молодець. У тебе прекрасні очки, Вікторіє. Ще багато шансів стати чемпіонкою.

— Піду приведу себе в порядок перед пресконференцією, — тихо сказала та поспішила до парку команд.

Я не бачила ніде Алекса, а мені так сильно хотілося обійняти його. Показати, що я справді рада, що він переміг у цьому заїзді. Я поспішила до приміщення, а тоді таки побачила хлопця. Він стояв біля того гаража, де минулого разу я підслухала його розмову з батьком. Поруч з ним ніколи не було, тому я підбігла та міцно схопила його за руку. Потягнула до гаража та притиснула до стіни в темному куточку.

— Привіт! — сказала я, не стримуючи своєї усмішки. — Вітаю з перемогою. Я скучила за тобою, і мені дуже хочеться подарувати тобі поцілунок переможця.

Я потягнула до нього, але він чомусь відвернувся від мене. Я насупилася, спостерігаючи за ним. Хлопець не надто обережно стиснув мою руку вище ліктя. Його погляд зупинився на моїх очах. Він дивився так, наче готовий був мене спалити на місці.

— Навіщо ти зробила це? — сердито спитав він.

— Ти про що, Алексе?

— Навіщо ти піддалася мені?

— Я не...

— Годі! Не треба брехати, Вікторіє. Я все чудово розумію. Думаєш, мені складно було помітити, що ти сповільнила рух перед фінішем та пропустила мене вперед?

Я напружилася та часто покліпала очима, щоб стримати свої сльози. Ніколи не бачила Алекса таким злим.

— Я не хотіла, щоб твій батько знову вичитував тебе, — тихо прошепотіла я.

— Мені не потрібні твої подачки! — майже виплюнув він мені в обличчя. — І я не хочу, щоб ти мене жаліла.

— Це не так.

Його зелені очі спалахнули неприхованим гнівом. Він різко відпустив мою руку, а я відступила від нього.

— Якщо це боротьба, Вікторіє, — Алекс не відривав від мого обличчя свого погляду, — то борися чесно. Не треба піддаватися мені! Не забувай, що ми суперники, і я можу вдарити тебе тоді, коли ти найменше цього очікуватимеш.

— Ти не зробиш цього! — впевнено сказала я.

— Краще не випробовуй мене. Ти абсолютно нічого не знаєш про моє життя.

І з цими словами він пішов геть, залишаючи мене в гаражі наодинці зі своїми думками. Я швидко витерла мокрі щоки, та глибоко вдихнула, щоб заспокоїтися. Якщо він хоче боротьбу, то я влаштую йому її.