Читати книгу - "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна"

– Ой! Дійсно, що ж це я, насправді…

Мати потяглася до мобільного, який лежав скраю стола, але Кіра її зупинила:

– Не треба! Ні в коєму разі! Це має бути сюрприз!

– Ну, добре, якщо ти так вважаєш…
Мати сіла на місце, а батько навпаки підвівся:

– От що, дівчатка, піду я занесу Кірини валізи до неї в кімнату, а потім – нагору, покимарю, бо нічка буде веселою…

– Іди, іди! Ми тут ще пару хвилин попліткуємо про своє жіноче, і я нарешті відпущу нашу дівчинку в душ.– озвалася мати.

Батько пішов. Ще з хвилину чутно було як він підймається сходами, а потім все стихло. Мати підсіла ближче до Кіри:
– Давай, кажи! По очам бачу – тобі є що сказати мені…

Кіра посміхнулася:

– Авжеж, нас, матерів, не обдуриш, правда, мам?

– Так, нас дійсно не обдуриш, доню. Отже?

Обличчя у Кіри стало дуже серйозним:

– Перше, що я маю сказати – вітаю, тебе мамо, зовсім скоро ти станеш прабабусею, бо Карина вагітна, і десь за місяць в неї має бути весілля. Я думаю, що від цієї новини всі будуть у захваті.

Кіра подивилася на матір – тій так і свербіло почати обійматися, але матір розуміла, що зовсім не про це казали стурбовані очі Кіри, отже Кіра продовжила: 

– … а друге – це те, що я теж скоро стану мамою. В мене теж буде дитина, мамо!
Мати нарешті дала волю своїм почуттям, і кинулася обіймати доньку.

– Яка радість! Яка радість, доню, ти просто не уявляєш, яка я щаслива! А що кажуть лікарі?– мати раптом стала серйозною і суворо подивилася на доньку.

– Лікарі кажуть, що я ще дам фору багатьом дівчаткам.

Кіра посміхнулася, а мати знов кинулася її обіймати. Коли напад ніжностей трохи вщух, мати знов посерйознішала:
– А чоловік?

– Що “чоловік”?
Мати зам’ялася:

– Вибач, доню… Я мала на увазі… ну… ти сама будеш дитину виховувати? чи…

– Сама, мамо, сама… це не є проблемою – спонсор мені не треба, ти ж знаєш.– Кіра посміхнулась.

– Та знаю, знаю…добре, не будемо про це… А як Карина віднеслася до звістки щодо появи братика чи сестрички?

Кіра зітхнула:

– У тім-то й річ.. Я ще не казала їй. А найголовніше – не знаю як сказати, не знаю, що їй розповісти про батька дитини… Бо він той ще покидьок виявився… Розумієш?

На очі в матері навернулися сльози:

– Бідна ти моя дитино... Хто ж тебе скривдив? Ти ж тільки скажи – батько позвонить своїм у Харків, вони його з-під землі…

– Не треба, мам, я сама кого хочеш з під землі… але тут я сама винна. Втрачати голову у моєму віці треба із розумом.– і Кіра невесело хмикнула.

Мати притулила її до себе.

– Може скажеш Карині що то було ЕКО? Зараз усі скрізь роблять ЕКО.

– Та думала я теж про ЕКО. Але ж воно точно десь колись та вилізе, що не було ніякого ЕКО, і вийде, що я просто стара брехуха…– Кіра зітхнула,–  Та й не по собі навіть думати, як комусь скажеш, що дитина в тебе від анонімного донора… А так – був чоловік, та десь дівся… 

– Може ти й права… Якось незвично – анонімний батько… Але не переживай. Щось придумаємо і для Карини, і для людей… Головне, щоб тобі благополучно народити, а там видно буде…

– Дякую, мамо. Ти просто не уявляєш, як мені приємно, що ти мене підтримуєш…

Мати здивовано підняла брови:

– А хіба може бути інакше?

– Звісно ж не може… але я все одно дуже тобі вдячна.

Мати взяла Кіру за руку. 

– Ти не проти, якщо я розповім батьку?

– Авжеж не проти. Я взагалі мала вам обом розповісти, але… якось..

– Я все, розумію, Кіро... я сама. Так і тобі легше буде, і йому.

– Спасибі, мам, ти в мене супер.– Кіра обережно поцілувала матір в щоку і пішла до себе – приймати душ.

О пів на дев’яту вирушили до Вадима. 

Хоча до його вілли було менше двох кілометрів, батько все одно наполягав їхати на машині, і коли Кіра побачила ту купу подарунків, які вони мали взяти із собою, то не могла з ним не погодитись. Батько вигнав з гаража свій “капріс”, вони завантажили подарунки, мамину випічку і за кілька хвилин були на місці.

Івент-компанія, яку найняв Вадим сповна відпрацювала свої гроші: на узбережжі Майамі їм вдалося відтворити атмосферу справжньої зимової казки. Скрізь на газонах і на привезених організаторами  ялинках лежав штучний сніг, біля фонтану стояло двійко кумедних снігових баб, а посеред двору – велика ялинка, перед якою мерехтіла вогниками справжня ковзанка із фігуристками на ковзанах. При ближчому розгляданні ковзанка щоправда виявилася не крижаною, а ковзани фігуристок – роликовими, але це аніскільки не применшувало краси новорічного свята.

Кіра мужньо пережила несамовите захоплення Вадима та його сімейства з приводу її несподіваного прибуття до Майамі. Потім була церемонія обміну подарунками та експрес-обмін останніми новинами і побажаннями. Коли ж нарешті зазвучав оркестр, віщуючи початок свята, Вадим з дружиною помчали до гостей, тато з мамою пішли опікуватися онуками, а Кіра залишилася сам на сам із віруючим навколо святом.

Вона стояла у елегантній, але доволі вільній вечірній сукні темно-синього кольору, біля шведського столу і спостерігала за тим, що відбувається. Волосся Кіра забрала у французький пучок, тобто стягнула на потилиці і підняла вгору до маківки. 

– Чудовий вечір, правда? – Почула Кіра чоловічий голос і, озирнувшись, побачила сивого чоловіка в синьому оксамитовому піджаку та у штанях кольору слонової кістки.. Він стояв прямо в неї за спиною і був надзвичайно вражаючий. На вигляд – років під п'ятдесят, хоч і сивий. І дуже елегантний.

– Так, правда, – чемно посміхнулася Кіра.

Вона не хотіла давати йому приводу для більш тісного спілкування, оскільки була не в гуморі. Хоча на вигляд цього, напевно, сказати було не можна. Виглядала вона краще за багатьох гостей. Однак тут були присутні партнери Вадима, та його друзі. Кіра вирішила, що незнайомець якраз із їхнього числа.