Читати книгу - "Мій чоловік за контрактом, Кетрін Сі"

— Тоді я ледь зловив його, щоб він не пішов до інших будинків! А на ранок він ходив з натягнутою кепкою від сорому.

— Він справді робив це? 

— А мій племінник в той час знімав, це шоу, тож якщо бажаєш, це побачити, запитай в нього. Ти ж знайома з Ітаном?

— Звісно знайома! — гадаю я почала втрачати здоровий глузд і віддаватися алкоголю. — Вони з моїм гарним чоловіком, найкращі друзі. Він був на нашому весіллі.

— А мене не запросили, — якось сумно мовив Берт, — А це ж я був тим, хто з… почекай! Ти ж знаєш товстий секрет свого чоловіка?

— Агов! Я взагалі-то досі тут. 

— Не хвилюйтеся, я знаю.

— Це я з нього зробив цього накачаного та мускулистого чоловіка, — від здивування в мене відкрився рот. 

— Нічого собі, це дивовижно.. але мені сподобався пухляш Тайлер! 

— Ти була знайома з ним в той час?

— Так, ми з ними одноклассники, — я повністю перестала контролювати те, що кажу і роблю. — Він був таким милим та добрим в той час, а зараз.. він геть не схожий на себе. 

— Тобі не подобається?

— Подобається.. 

Моя голова в одну мить стала важкою і я поклала її на стіл, очі закрилися і я почала засинати. До мене доносилися уривки їх розмови: 

— Гадаєш, я не бачив як вона пила за вас обох?

— Дядьку.. 

— Цінуй її! Вона закохалася в тебе зі школи, тож навіть не думай зробити її боляче, інакше я відріжу тобі ногу, а краще руку.

— Так, дядько.. 

Останні спогади про той вечір в мене дуже розмиті, а ще на додачу жахливе похмілля. Прокинулася я взагалі у машини Тайлера на задньому сидінні. Сам чоловік сидів за кермом і ми вже їхали по трасі. 

— Чому не розбудив мене? 

— Я будив, — Тайлер подав мені пляшку з мінеральною водою, — Ти сказала йти мені якомога подалі. 

— Нічого не пам'ятаю.. 

Холодна вода трохи привела мене до тями, але не врятувала від похмілля. 

— Я ж навіть не попрощалася з дядьком Альбертом, — засмучено мовила я.

— Попрощалася, Абі. 

— Також відправила подалі?

— Ні. Ти обійняла його і сказала, що він дуже крутий чолов'яга.

— Я випила занадто багато вчора, — продовжила пити воду. 

— Тобі краще відпочити зараз, оскільки ми одразу їдемо у цех. — голос Тайлера не такий як завжди, він відсторонений. 

— Краще одразу скажи, якщо я щось наробила і ти тепер ображаєшся.

— Абігейл, відпочивай, ми поговоримо після того, як виконаємо свою роботу.

— Гаразд. 

Сперечатися сил немає, тож краще зроблю як він каже. Заплющивши очі я майже відразу заснула з думкою про те, що більше ніколи не буду стільки пити. 

Тайлер розбудив мене за п'ять кілометрів до в'їзду у місто і дав таблетку від похмілля. Ми заїхали на найближчу заправку, щоб я привела себе трохи до ладу, раптом репортери будуть чекати нас під офісом, і вони дійсно чекали там нас. Тайлер дав коротке інтерв'ю, на тему “вкраденої” колекції, і пообіцяв, що жоден поціновувач його творчості, не залишиться байдужим, до нової колекції. 

В даний момент я вже займаюся зйомкою готових прикрас і сказати чесно — вони неймовірні. Якщо на папері вони виглядали просто гарно, то зараз, коли вони набули форм та кольору, — стали величними, неймовірними та дуже спокусливими. Фіолетово-рожевий відтінок ідеально виглядає. 

— Я справді не очікував, що ми впораємося. 

Ітан з Тайлером стоять позаду мене і спостерігають за тим, як я працюю. Ненавиджу таке, але працюючи фотографом для людей, я трохи звикла до такого. 

— Це завдяки тобі, Абігейл та Стейсі. Без вас я б не впорався. 

— Можеш подякувати грошима, — мовив Ітан. 

— А мені, навіть не думай сунути гроші, мільйонер! — Стейсі повернулася до цеху, вона ходила до вбиральні. — Ти як-не-як чоловік моєї найкращої подруги, я через це тобі допомогла.

— Тоді, що ти хочеш за свою допомогу? 

— Нічого особливого, можеш просто пригостити нас всіх вечерею у дорогезному ресторані. — якомога скромніше мовила дівчина. 

Ітан не втримався і розсміявся, а за ним і Тайлер. 

— Гаразд, — трохи заспокоївшись мовив Тайлер. — Вечер, так вечеря. Підеш з нами?

— Я ніколи не відмовлявся від безкоштовної їжі.

— З кожним днем мені все цікавіше почути вашу історію знайомства, — я нарешті закінчила фотографувати і підійшла до трійці, що сиділа на розкладних стільцях. 

— Не смій її розповідати! — Ітан пригрозив Тайлеру кулаком. 

— Як скажеш, друже. 

У цеху було дуже шумно, тож я була рада опинитися десь, де було не так гучно. Тайлер повіз нас у відомий ресторан, де сам часто буває. Я була дуже втомленою, але відмовитися від посиділок з ними просто не могла. 

Останнім часом я все частіше посміхаюся і відчуваю себе щасливою. Цей вечір точно один з тих, коли я була щаслива на всі сто відсотків. 

Ми сиділи і розмовляли на найрізноманітніші теми, жартували та смачно вечеряли, в той час, як дехто готував про нас з Тайлером жахливу статтю.