Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Лексикон націоналіста та інші есеї, Микола Юрійович Рябчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Лексикон націоналіста та інші есеї, Микола Юрійович Рябчук"

39
0
04.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лексикон націоналіста та інші есеї" автора Микола Юрійович Рябчук. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 47
Перейти на сторінку:
мо­ж­на сказати, «серцем”, у другому ро­зумом. У першо­му ви­пад­ку їхня від­повідь має суб’єкти­вним ха­рактер, вона об­умовле­на особи­стим, найча­сті­ше родин­ним досві­дом, парти­ку­ля­рною інформа­ці­єю, почу­тою десь чи про чи­та­ною. У другому ж ви­пад­ку від­повідь макси­мально об’єкти візована, тут уже більше доводи­ться покла­дати­ся на фа­кти, на ви­сновки фа­хі­вців, а не на приват­ні вра­же­н­ня, бабу­си­ні спо­га­ди чи побутові чу­тки. В першо­му ви­пад­ку від­повідь засадни­чо ретро­спекти­вна, зорі­є­нтована на ми­ну­ле, у другому — прагмати­чна, зорі­є­нтована на майбу­т­нє.

Певно, саме то­му польська не­приязнь (чи, ска­жі­мо так, невели­ка приязнь) до украї­нців ви­кли­кає менше занепокоє­н­ня, ніж російська «лю­бов». Бо, незале­ж­но від суб’єкти­вно­го ставле­н­ня, поля­ки вба­ча­ють в украї­нцях окремий народ, хай навіть подеколи мало­си­мпати­чний. А від­так — намага­ю­ться бу­дувати з ним кон­структи­вні, добросусі­дські ває­ми­ни, без жодно­го намі­ру якось зміни­ти, применши­ти чи запере­чи­ти украї­нську іденти­чність. Російська ж «лю­бов» не перед­ба­чає жодної рі­вноправності, оскільки украї­нці для росі­ян — не окремий народ, а лиш від­міна власно­го. Вони лю­блять їх, як самих се­бе, але лю­блять лиш до­ти, доки украї­нці по­годжу­ю­ться з від­веденою їм ро­л­лю сі­льсько­го недорі­ку­вато­го ку­зена, що не мо­же й не сміє ступи­ти кроку без брат­ньої опі­ки. По­га­ні стосу­нки між дво­ма суверен­ни­ми народами мо­ж­на полі­п­ши­ти; для цьо­го, власне, й існує між­народна політи­ка. Нато­мість стосу­нки між Робінзоном і П’ят­ни­цею (чи між міським і сі­льським ку­зенами) немо­ж­ли­во ані полі­п­ши­ти, ані по­гі­рши­ти, то­му що вони апріорі ви­знача­ю­ться їхнім статусом: у цих від­носи­нах є лиш один суверен, і від­так самі від­носи­ни є предметом вну­трі­шньої політи­ки, а не між­народної.

Комплекс Робінзона

Бу­ло б, звісно, пере­більше­н­ням стверджу­вати, ні­би поля­ки ці­лком позбули­ся компле­ксу Робінзона. Він проя­вля­є­ться не ли­ше у «порадах» польських політи­ків украї­нським ко­ле­гам що­до істори­чної політи­ки, яку ті мали би проводи­ти, і що­до на­ціональних ге­роїв, яких би їм слід (чи не слід) бу­ло вшановувати, а й у роз­мовах ці­лком інтелі­гент­них пань, ко­трі гордо оповід­ають прия­телькам: «А моя украї­нка не ли­ше добре при­би­рає, а й чу­дово го­тує!..»

Су­премати­стський комплекс, слід ви­знати, при­та­ман­ний тою чи тою мі­рою всім народам так звано­го Першо­го сві­ту стосовно Третьо­го і проя­вля­є­ться у поді­бній зверх­ності, пате­рналі­змі та специ­фі­чному дискурси­вному іншу­ван­ні (othering), що йо­го в постко­ло­ніальних сту­діях не зовсім точно нази­вають орі­є­нталі­за­ці­єю.

Хресто­матійним при­кла­дом та­ко­го іншу­ва­н­ня мо­жуть слу­гу­вати два ре­порта­жі з польсько-украї­нсько­го кордону, ци­товані в роз­ділі «Понад му­рами». В обох фрагментах деталі­зований, квазі­доку­ментальний опис реалій з польсько­го боку кордону ви­творює від­чу­т­тя автенти­чності і тим самим поле­г­шує паси­вне, не­про­бле­мати­зоване сприйня­т­тя чи­та­чем «іншо­го» сві­ту — по другий бік нової залі­зної завіси. На від­міну від польсько­го боку, де жи­вуть конкрет­ні лю­ди з реальни­ми го­ло­сами і зроз­уміли­ми всім про­бле­мами, з украї­нсько­го боку мая­чить зага­д­ковий і грізний світ, із юрбами ла­сих до чу­жо­го добробуту ім­мі­грантів і під­ступ­них контрабандистів, від яких ті­льки й мо­жуть поря­тувати авто­мати, гелі­копте­ри, сні­гомобілі, собаки і двад­ця­ти­крат­не збільше­н­ня кі­лькості поліцаїв у ко­ж­ному селі. Чи­тач та­ких текс­тів ні­ко­ли не здо­га­дає­ться, що по той бік завіси жи­вуть пере­ва­ж­но та­кі самі лю­ди, які зовсім не прагнуть до ім­мі­гра­ції і не схильні до контрабанди, лю­ди, які так само пле­кають ді­тей, бу­дують бу­ди­нки, ви­ро­щу­ють хліб, ходять іноді до театру, чи­та­ють і навіть подеколи пи­шуть кни­жки. Навпаки, східний кордон Польщі пред­ставле­но як крайній край Європи (sic), кі­нець космосу, за яким почи­нає­ться ха­ос — світ орків і тро­глоди­тів, ци­кло­пів і песи­го­ло­вців.

На поча­тку деяких своїх гостьових ку­рсів у Польщі я пропоную сту­дентам напи­сати три сло­ва/поня­т­тя, з яки­ми їм насамперед асоцію­є­ться Украї­на. Найча­сті­ше вони зга­дують «руський базар», заробі­тчан (при­би­ральниць, бу­ді­вельни­ків,

сі­льсько­господарських робі­т­ни­ків) і, на третьо­му місці, степ/ козаків, — що, скоріш за все, є спад­щи­ною Сенке­ви­ча або, ще ймовірні­ше, Єжи Гофмана. Вря­ди-годи до спи­ску по­трапля­ють політи­ки — від Бандери до Яну­кови­ча, зале­ж­но від актуальної масмедійної кон’юнктури. А та­кож подеколи — спорти­вні зі­рки на кшталт Ві­та­лія Кли­ч­ка та Андрія Ше­вче­нка (але аж ніяк не Та­раса). Ку­льтурні по­статі до спи­ску практи­чно не по­трапля­ють — ані Юрій Андру­хович, усі кни­жки яко­го пере­кла­дено в Польщі, ані Бог­дан Осад­чук, який му­сив би стати у Польщі ле­гендарною по­ста­т­тю, ані Бог­дан Ступ­ка, який успішно зі­грав чі­льні ро­лі у кі­лькох польських фільмах, зокрема у «Во­гнем і ме­чем», ані, зре­штою, сорат­ник Пілсу­дсько­го Си­мон Петлю­ра.

Тенденція зага­лом оче­ви­дна: «третій світ» не асоцію­є­ться із ку­льтурою (хі­ба що з фо­лькло­ром) і, взага­лі, з якимсь ви­щим ду­ховним, інтелектуа­льним жи­т­тям. Навіть політи­ка як­що й по­трапляє до асоціати­вно­го ря­ду, то ви­клю­чно у брута­льних, ди­ку­нських формах — від гайдамач­чи­ни і бандері­вщи­ни до яну­кови­чі­вщи­ни й тя­гни­бокі­вщи­ни. Поча­сти, звісно, у цьо­му вин­ні масмедії, ко­трі впливають на смаки пу­блі­ки. Але й пу­блі­ка впливає на дискурс масмедій, від­даю­чи пере­вагу насамперед тій інформа­ції, яка від­повід­ає її смакам, уявле­н­ням і по­тре­бам.

Не­що­давно одна інтелі­гент­на пані поясню­вала мені, що «у вас, на Сході», тоб­то, слід ро­зумі­ти, що десь між Украї­ною і Ки­та­єм, на конвертах пи­шуть споча­тку на­зву краї­ни і міста, а щойно по­тім прі­звище адресата. Це то­му, казала добродійка, що держава у вас — це все, а лю­ди­на — ні­що. Інша пані, моя редакторка, поясню­вала, що «це у вас, на Сході» дають у пере­лі­ку самі лиш прі­звища, без імен (Мілош, Ге­рберт, Ку­ндера), а у нас, тоб­то в ци­вілі­зованому сві­ті, це вияв неповаги. Зре­штою, їх обох пере­вершив ми­т­ник, ко­трий запи­тав мене якось у звичному пані­братському дусі: «Што візьош?» — «Кни­жки», — скро­мно від­повів я. — «Так ти што, кні­га­мі торгу­єш?» — здо­га­дався кмі­тли­вець.

Усві­до­млю­ва­н­ня контекс­тів

Утім, поза ци­ми ку­р­йозни­ми, сумови­то-смі­шни­ми історія­ми, Украї­на і Польща сти­каю­ться з ни­зкою конце­птуа­льні­ших про­блем, від ви­рі­ше­н­ня яких — інди­від­уа­льно­го й спільно­го — вели­кою мі­рою зале­жать їхні майбу­т­ні стосу­нки.

Для Украї­ни це насамперед про­бле­ма навздо­гін­ної модерніза­ції — політи­чної, правової, соціально-економі­чної. Без її ви­рі­ше­н­ня украї­нців volens-nolens спри­ймати­муть у «першо­му сві­ті» як та­ких собі недо­лу­гих П’ят­ниць, непо­трі­бних сьо­годні жодному Робінзонові, крім хі­ба що російсько­го; а втім, і в ньо­го, як показують соціо­ло­ги, цей інтерес по­ступово сла­б­шає, — схо­же, що біло­руський хи­трун Лу­ка­ше­нко сформу­вав уже в бага­тьох росі­ян алергію до об’єд­на­вчих проектів чи, принаймні, до об’єд­на­вчої ри­тори­ки.

Друга украї­нська про­бле­ма, ті­сно взає­мопов’язана з першою, — це заверше­н­ня хо­ло­дної громадя­нської війни у своїй краї­ні, зокрема війни пам’ятей, си­м­волів та іденти­чностей. Без її ви­рі­ше­н­ня украї­нська реакція на рі­зноманіт­ні ви­кли­ки бу­де не­адекват­ною, гіпертро­фованою в той чи той бік, зале­ж­но від пере­бу­ва­н­ня по один чи інший бік ідео­ло­гі­чної бари­кади. Це стосує­ться зокрема і реакції украї­нців на польські претензії що­до «неправи­льної» політи­ки пам’яті, пошану­ва­н­ня «не тих» ге­роїв чи невід­повід­ної інтер­прета­ції контроверсійних подій. Для украї­нців з анти­совє­тсько­го та­бору ці претензії ви­глядають як зрада, пере­хід на совє­то­фільський

1 ... 23 24 25 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лексикон націоналіста та інші есеї, Микола Юрійович Рябчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лексикон націоналіста та інші есеї, Микола Юрійович Рябчук"