Читати книгу - "The Russia Conundrum, Mikhail Khodorkovsky"

Сьогодні Росія керується тим, що найкраще можна описати як неофеодальну модель, коли регіональні еліти, ставленики Путіна, зобов’язуються забезпечувати центр голосами і доходами, а натомість отримують свободу розпоряджатися фінансами свого регіону так, як вони вважають за потрібне. Точніше кажучи, ці еліти мають повну свободу дій для досягнення особистих фінансових стимулів, а Кремль заплющує на це очі, доки отримує свою частку. Механізм виглядає приблизно так: 60 відсотків доходів, зібраних з населення, йдуть до центру, а 40 відсотків залишаються на витрати регіону. Але цього недостатньо для того, щоб регіональна еліта була задоволена, тому центр відраховує їй ще від 10 до 20 відсотків грошей (у випадку Рамзана Кадирова в Чечні ця цифра становить понад 90 відсотків регіонального бюджету) в обмін на її непохитну лояльність і політичну підтримку.

Це один із механізмів, який Кремль використовує для збереження свого контролю над країною. Інший - переконатися, що всі чиновники змушені брати хабарі. Якщо ви не берете хабарів, центр просто усуває вас від влади. А якщо ваша лояльність в якийсь момент починає коливатися, у них є докази попередніх хабарів, тож у них є чавунне кримінальне звинувачення, за яким вони можуть посадити вас за ґрати.

Існує також третій механізм, який використовує Путін, що полягає у підтримці мінливого балансу влади між групами чиновників, чиї інтереси можуть потенційно конфліктувати. Центральною економікою продовжує керувати так звана ліберальна група - вони аж ніяк не ліберали, але саме так їх прийнято називати. З іншого боку - “силовики” - люди з військових та силових структур. Силовики постійно шукають гроші, тому Путін грає в гру. З одного боку, він дає вказівку ліберальній групі не давати силовикам ні копійки більше. З іншого боку, він скаржиться: - Я ледве їх утримую, ці хлопці просто вириваються вперед. - Час від часу ці дві групи зіштовхуються, і хтось із них потрапляє до в’язниці. Інколи Путін нацьковує підфракції всередині “Силовиків” одна на одну з аналогічними результатами.

Путіну потрібні ці макіавеллівські механізми, щоб зберегти контроль над системою, не допустити розвалу адміністративної машини. Він змушений діяти таким чином, тому що Росія під його владою не має формальних структур та інститутів, які зазвичай забезпечують належне функціонування суспільства, громадянську чесність і верховенство права. Окрім того, що це робить Росію схожою на країну третього світу, це також створює потенційно дуже небезпечну ситуацію. Тому що подальше існування всього візантійського апарату залежить виключно від Путіна, який продовжує натискати на важелі. Якщо прибрати Путіна з рівняння, система втратить рівновагу і країна увійде в катастрофічний стан кланової фрагментації. Це, звичайно, не випадковість: Путін влаштував все так, щоб унеможливити його усунення.

Скільки людей входить до сьогоднішньої кремлівської мафії? Важко назвати точні цифри, але на вершині знаходяться улюблені соратники Путіна, серед яких такі люди, як Ігор Сєчін, Геннадій Тимченко, Аркадій Ротенберг, брати Юрій та Михайло Ковальчуки, Микола Патрушев. Про більшість з них я розповім трохи пізніше. Але є й інші кола, включаючи “наглядачів” в адміністрації президента, таких як голова адміністрації Путіна Антон Вайно і його заступник Сергій Кирієнко; і керівників ФСБ - Олександра Бортнікова, Сергія Корольова, Івана Ткачова, Олексія Сєдова, чия робота полягає в переслідуванні політичної опозиції, і Олега Феоктистова, який номінально перебуває у відставці, але все ще наполегливо працює. Потім є регіональні боси, такі люди, як Олексій Дюмін і Сергій Собянін, які виконують волю президента у великих містах і регіонах; плюс, звичайно, кремлівські “олігархи”, такі як Олексій Міллер з “Газпрому” і Андрій Костін з банку ВТБ; і голови деяких судів, деякі судді і керівники Слідчого комітету і прокуратури; і, нарешті, їхні поплічники, які виконують брудну роботу.

Загалом на кремлівську мафію працює кілька тисяч людей, але разом вони контролюють величезну частку національного багатства. Вони не зберігають гроші на своїх іменах і власних банківських рахунках - це було б занадто очевидно - а передають їх іншим людям, яким кажуть, що вони повинні мовчати або зіткнутися з серйозними наслідками. Люди, яким Путін довіряє свої гроші, походять з невеликої свити старих друзів, більшість з яких він зараз тримає на відстані витягнутої руки. Не висовуючись, вони можуть залишатися поза увагою, володіючи при цьому величезними статками, які Путін не може записати на своє ім’я. Розслідування “Панамського архіву” 2016 року показало, що Сергій Ролдугін, професійний віолончеліст, якого Путін знає з тисяча дев’ятсот сімдесятих років, є фронтменом компаній вартістю понад 2 мільярди доларів, що є значно більшим багатством, ніж у більшості класичних музикантів, і ці гроші, як вважають, є частиною готівки, яку Путін вкрав у російської держави. Аркадій і Борис Ротенберги, друзі дитинства президента (Аркадій - його колишній спаринг-партнер по дзюдо), отримали прибуткові контракти від державного енергетичного гіганта “Газпром” і на інфраструктурні проекти, такі як міст, що з’єднує Крим з материковою частиною Росії. Це зробило їх обох мільярдерами, а Аркадія - “Героєм праці”, почесним званням, що залишилося з радянських часів. Геннадій Тимченко, російський бізнесмен і давній союзник Путіна, який раніше мешкав у Швейцарії, а зараз повернувся до Росії через міжнародні санкції, за чутками, володіє мільярдами доларів від імені свого старого друга.

Нафторозподільчий бізнес Тимченка, Ганвор, протягом багатьох років слугував каналом для закордонних доходів від російського енергетичного сектору, а Міністерство фінансів США стверджує, що “діяльність Тимченка в енергетичному секторі безпосередньо пов’язана з Путіним, що Путін має інвестиції в Ганвор і що він, можливо, має доступ до фондів Ганвор. - Всі друзі Путіна отримують вигоду від зв’язку з ним. Вони отримують вигоду від комерційних можливостей, які він надає, і вони свідомо отримують вигоду від злочинної діяльності кремлівської мафії. Силовики займають командні висоти влади в політиці, економіці та національних інституціях. Вони мають у своєму розпорядженні всілякі потужні ресурси, включаючи ФСБ і ГРУ, зовнішню військову розвідку. І вони підтримують один одного як члени однієї організації. Їхню ідеологію найкраще описати як “нашизм”, оскільки вона протиставляє “нас” і “наше” “їм” і “їхньому”. Вони перебувають поза межами дії закону, тому вільні застосовувати насильство проти будь-кого, хто