Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Утрачений рай, Джон Мільтон 📚 - Українською

Читати книгу - "Утрачений рай, Джон Мільтон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Утрачений рай" автора Джон Мільтон. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 75
Перейти на сторінку:
Долівку

Встеляли крокуси та гіацинти

Й фіалки, мов коштовне гаптування

У блискітках всіх кольорів весни.

В той незрівнянний Затишок заглянуть

Не сміла комашня, птахи чи звірі.

Не мав такого ні міфічний Пан,

Ні Фавни, ані полохливі Німфи.

Колись тут Єві вперше довелося

Самій лягти у запахуще ложе,

І вперше пролунав весільний спів,

Коли приведена сюди за руку

Творцем, вона в Адамових обіймах

Притихла у розкішній наготі

Звабніша од вродливої Пандори,

Що їй боги не шкодували чар.

(А скільки ж горя людського від них!

Уловлені в жіночі ніжні сіті,

Ото намучились сини Яфета!

З них Прометея, що вогонь Небесний

Украв, ревниво покарав Зевес.)

Адам і Єва в темрявій Криївці

Спинилися і підняли обличчя

До зористого місячного Неба

І чистим серцем воздали хвалу

Створителеві Неба і Повітря,

Землі й Небес: «Ти, Боже, дав нам Ніч

По Дневі, що в трудах ми провели

І в злагідній взаємодопомозі

Щасливо завершили. Хай любов,

Дарована усім як вище Благо

Серед надмірно щедрої Природи,

Де нам удвох не вистачає рук, —

Нехай любов допомагає! Ми

Плодиться будем по твоєму слову

На сій Землі. Хай повниться вона

Завжди і скрізь Твоєю благодаттю».

Ні жертв, ані поклонів – тільки це

Прості серця їх наймиліші Богу

Достойно мовили. Удвох лягли

Та обнялись у чистій наготі.

Їм одяг надокучливий не був,

Як нам, на перешкоді для кохання.

Адам, достойний муж, не одвернувся

Од ніжної дружини. Та й вона,

Уважлива до шлюбних тайнодійств,

Їх радо прийняла… Хай лицеміри

Бурчать і просторікують калічно,

Вважати те нечистим, що у Бога

Чисте! Бог дозволяє це усім

І многих зобов’язує до цього.

Плодітеся! – наказує Творець.

Хто ж вчить повздержливости, той – руйнач,

Ворожий Сотворителеві й Людям!

Хвала і честь тобі, Любове шлюбна,

Велика Таїно, Кринице чиста,

Безсмерте і Доробку вічний людства!

Від тебе, щедрої, втіка розпуста.

Ти розумом освячена, правдива,

Достойна, вірна, добра. Всі родинні

Чуття турботливі про батька, сина.

Братів і рідних – все іде від Тебе.

Я й подумки не зважуся назвати

Тебе гріховною! Бо Ти цілюща.

Твоє завжди жаданне чисте ложе

Приймало патріархів і святих.

На ньому учта й полум’я людського

Кохання – а не куплених злягань, —

Розпусливих, безлюбних, безжиттєвих,

Безрадісних, хапливо випадкових.

І не в кривляннях хтивих залицянь,

Не у вихляннях сороміцьких танців,

Не в серенадах кволих кавалерів

Під вікнами зманіжених гординь,

Не вартих залицянь! Найперші люди

В Раю – в обіймах – втомлені – заснули.

На їх міцні тіла квітчаста стеля

Ронила прохолодні пелюстки

3-між пуп’янків, які й розквітнуть завтра.

Щасливі ви коханці! А були б

Іще щасливіші, коли б то знали,

Що знати більш, як треба, – не є щастя,

А лихо. Ночі гостроверха тінь

Націлилась у зоряний зеніт,

Коли недремна ангельська сторожа

У визначений час, суворим строєм,

При зброї, почали нічний обхід.

Тоді-то Гавриїл, начальник варти,

Так наказав заступнику своєму:

«Ти, Узриїле, поділи загони

Надвоє. Сим – на Південь, тим – на Північ,

А стрінуться на Заході». Мов спалах,

Розпалася надвоє охорона,

Але не вся: двом воїнам найдужчим

І найкмітливішим – Ітуриїлу

Й Зефону – Старшина звелів: «Огляньте

Ретельно сад І квітники. Пильнуйте,

Де ходять ті створіння милі – люди,

Що зараз у своїй Криївці сплять.

Увечері, коли сідало Сонце,

Той Хто Далеко Бачить прилітав

Сказати, що Пекельний Дух (се дивно!)

Явився тут із наміром лихим.

Знайдіть його, впіймайте й приведіть».

Загони ангельські місяцесяйні

Знялися й полетіли, а Зефон

З товаришем до Схованки людей

Дійшли у пошуках і там знайшли

Диявола. У Єви біля вуха

Він обернувсь ропухою й шептав,

Навіюючи в сон химерні мрії,

Щоб ті вкорінювалися у тіло,

Пронизуючи органи життєві

Отрутою фантазій. Наче мряка,

Що сіється над чистою рікою,

Фантазії проймають кров і сіють

Думки недобрі, ненаситні мрії,

Дурну гординю і жадання марні —

Зухвальства виплоди. Ітуриїл,

Простяглій списа, прищемив Ропуху.

Гартоване на Небесах оружжя

Враз викрило облуду. Сатана,

Заскочений зненацька, стрепенувсь.

Як пороху запаси в арсеналі,

Що ждуть війни, коли в їх чорну масу

Впаде іскра, спалахують ураз, —

Так вибухнув до розмірів гігантських

Диявол. Одсахнулись сторопіло

Два Ангели, зустрівши віч-на-віч

Пекельного Царя. Проте безстрашно

Озвались перші до Архиврага:

«Тебе як звати, бунтівничий духу?

Чого ти втік із Пекла? Чом чаївся

Бридото-скритий в узголов’ї сплячих?»

«А ви, бідненькі, не впізнаєте?! —

З погордою у відповідь їм кинув

Диявол. – Ви, дрібнота стадна, й глянуть

Не наважились туди, де я у славі

Осяйній витав – не рівня вам, незнаним.

Чи, може, озираючись лякливо,

Прикинулись незнайками?» Зефон

На ту погорду відповів з презирством:

«Ти, духу бунтівничий, забуваєш,

Що ясна велич і небесна слава

Тобі світили, доки в Небесах

Ти знаний був як чистий світоносець.

А тут стоїш брудний, потворний, темний,

Як темний і обридливий твій гріх.

Ходи-но! Поведемо до того,

Хто нас послав оберігать се місце

Й невинних сих істот». Так Херувим

По-юному поривисто й суворо

Картав Брага, і в тих простих словах

Була краса. Осікся Сатана,

Бо пройняло його жахне величчя.

Та перед ангелами непохитний

І гордовитий, зверхньо відповів:

«Де старший сторож?! Вже як сперечатись,

То краще з ним, ніж з усіма. Мене вам

Не подолать». На те йому Зефон:

«Отак маліє проти Правди Зло,

Бо навіть ще не провчене оружжям

Сахнулося». Здавивши лють, Диявол

Змовчав. Мов басовитий кінь в уздечці

Дибки стає,

1 ... 23 24 25 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Утрачений рай, Джон Мільтон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Утрачений рай, Джон Мільтон"