Читати книгу - "Час смертохристів. Міражі 2077"

в Пакистані, Фощенко тренувався посміхатися так, щоб на його повнявих щоках з'являлися симпатичні ямочки, як у малих, добре вгодованих хлопчиків. Чиновники з Державного департаменту, з управління «перехідних країн» — України, Казахстану, Палестини і Колумбії — так і називали посла: DIMPLE. Він так звик до своєї маски, що й сидячи в порожньому кабінеті посміхався без причини, хоча тривога стискала його серце, бо знав жорстокий норов гетьмана: посла непокоїла історія з Гайдуком, цим холодно-високомірним негідником, який працював у Конфедерації поза контролем посла Фощенка, а тепер ускочив у якусь халепу. Посол так і не зрозумів, що трапилося з Гайдуком: чи нарешті люди маршала Алекса Джозефа ліквідували цього самовпевненого відморозка, чи, може, йому вдалося уникнути справедливого покарання. Від цього залежало його, Фощенкове, майбутнє. Фощенко, який вважав себе інтелектуально й фахово вищим за Гайдука на кілька порядків (сатанинська погорда і зневага до інших сиділа в душі цього завжди усміхненого посла), не забув особистого приниження, коли під час візиту до Вашінгтона гетьмана, Махун на переговори в Білому домі взяв з собою не Фощенка, а Гайдука: переговори велися в форматі тет-а-тет, з боку Конфедерації брали участь президент Ван Лі та директор Центральної Служби Безпеки адмірал Стенлі Фішер, з українського — Гетьман та Гайдук.

Скинувши усміхнену, з ямочками на щоках маску, Руслан Фощенко, який понуро сидів у службовому приміщенні Білого дому, чекаючи закінчення переговорів, накинувся з брудною лайкою на Гайдука, щойно той вийшов з Овального кабінету.

— Ти хто такий, — кричав він на Гайдука, незважаючи на здивовані погляди американців. — Ти знаєш, що я... я! тут головний. Ти читав закон про дипслужбу?

— Руслане, заткнись, блядь, і сиди тихо, — миролюбно кинув на ходу гетьман, поспішаючи в сусідній будинок на зустріч з віце-президентом. А Гайдук взяв Фощенка за вилоги піджака, звів їх разом так, що послу подих перехопило, і сказав:

— Ти, сміхунчику... Є речі, які знати тобі не можна. Ти лакей. А лакеям не довіряють. Пішов геть!

І, відштовхнувши Фощенка, побіг наздоганяти гетьмана. Фощенко запам'ятав боксерський погляд Гайдука — коли боєць визначає місце наступного нокаутуючого удару. Переляк і невпевненість залишилися надовго в душі Надзвичайного і Повноважного Посла України, агента розвідки Чорної Орди в Україні і в Конфедерації, довіреного конфідента членів Ареопагу Крейди та Басманова. І люта ненависть, і заздрість до Гайдука, бо завдяки саме діяльності Бюро товарообмін з Конфедерацією підтримувався на досить високому рівні — за рахунок купівлі-продажу високотехнологічних товарів, переважно військового характеру. А це вже було досягнення посла, який очолював спільну комісію з торгівлі (інформуючи одночасно хазяїв з Чорної Орди про нові системи озброєнь, якими обмінювалися Україна і Конфедерація). Діяла ще стара угода про стратегічне партнерство між цими державами, хоча Україна давно перестала бути в сфері стратегічних інтересів Конфедерації. Все котилося за якоюсь дивною інерцією, хоча розсипалися колишні геополітичні союзи і зв'язки, і наближалося нове глобальне зіткнення, новий Армагеддон, в якому Україна могла зникнути з лиця землі від вибуху однієї мегабомби вакуумно-ланцюгової дії SOD-666 Scythe of Death (коса смерті), яка з 2075 року була взята на озброєння Конфедерації та Чорної Орди. Фощенко думав свою похмуру геополітичну думу, вирішуючи, куди забрати дітей і онуків з України, де знайти безпечне місце на світі? Хіба що Коста-Ріка? При цьому він усміхався, перевіряючи кінчиками пальців, чи утворилися при цьому ямочки. Колись п'яний американець сказав йому, що з такими ямочками (dimples) можна і Гетьманом стати — і це запало в пам'ять Руслану Фощенку. Він подзвонив до помічника маршала авіації Алекса Джозефа, щоб домовитися про особисту зустріч з маршалом. Предмет зустрічі — обговорення строків прибуття делегації ВПС України до Конфедерації, план заходів під час перебування делегації та підготовка спільного комюніке. Домовився, але настрій не покращав, God damn.

У двері тихенько постукали, хоч наказав нікого не пускати. Визирнуло біле, як чищена картопля, личко шифрувальника Бєлкіна:

— Простіте, ваше високопрєвосходітельство.

— Что там? — рявкнув Фощенко, змітаючи з обличчя усмішку.

— Там, — показав Бєлкін вказівним пальцем униз —... Звоніт...

Фощенко по руху губ Бєлкіна здогадався, ХТО дзвонить. Скочив з крісла і помчав через просторий кабінет, обшитий темним дубом, до дверей. Там, ледь не зім'явши Бєлкіна і повногруду секретарку Свєту, побіг не на ліфт, а на сходи, перестрибуючи через східці і закладаючи гострі віражі на поворотах. За ним майже нечутно дріботів Бєлкін. Внизу, у старовинній частині посольства, де побував у березні 1791 року Джордж Вашінгтон, який саме в цьому приміщенні підписав декрет про заснування федеральної столиці, містився напівпідвал, так звана «кам'яна зала». Насправді колись це було приміщення для рабів, яких привозили сюди на баржах, що снували по каналу, який йшов уздовж Потомака. У «кам'яній залі» обладнали спеціальне приміщення для шифрувальників і поставили сталеву камеру розміром три на два метри для таємних переговорів і трансатлантичних телефонних розмов з Києвом. Камера мала необхідні системи захисту розмов, чого не можна було сказати про проходження сигналу від Вашінгтона до Києва. І хоча використовувався спеціальний високочастотний шифратор голосу зі зміною кожні 0,1 секунди кодів, розроблених найкращими математиками України, але ті п'ятнадцять тисяч американських математиків, що працювали в Національному центрі обробки інформації поблизу Аннаполісу, також не сиділи, склавши руки, і з допомогою найпотужнішого в світі комп'ютера ZEUS-MD 17/35 могли спокійнісінько розшифровувати таємні шифроповідомлення і розмови. Тільки робили вони це не часто, бо Україна мало хвилювала керівництво Центральної служби безпеки. Цього разу ЦСБ поцікавилась розмовою Києва з Вашінгтоном.

Фощенко схопив трубку спітнілими пальцями:

— Слухаю.

— Ето ти, Руслан? — почув знайомий хрипкий бас Басманова.

— Да, да. Я работаю над етім вопросом.

— Расслабся. По данним Мєрєжко он пронік в Кієв.

— Боже, — щиро злякався Фощенко.

— Нє бойся. Ето наш вопрос. Я говоріл с гетьманом относітельно тєбя. Пора тєбє менять роботу.

Фощенко похолов. Здійснювались його найгірші передчуття.

— Ти что там — заснул? — занепокоївся Басманов.

— Я слушаю, — тихо і приречено мовив Надзвичайний і Повноважний посол, уявивши, як вручає в Сьєра-Леоне вірчі грамоти генералу Мгуанбо — людоїду і трансвеститу, який закохувався у чужоземних послів будь-якої статі.

— Думаю, ти должен получіть новоє назначеніє...

— Но я же здесь на мєстє, — почав пручатися Фощенко. — Готовім ваш візіт. Я договорілся з Огненной Сарой, она вас пріймєт.

— Ну какой ти дурак, — сердито перебив його Басманов. — Не она меня, а я єйо пріму. Еслі