Читати книгу - "Спустошення"

Ти перетворюєшся на старого парубія. І справді — ще п’ять років тому сценарій їхньої першої ночі мав би геть інший вигляд.

Зона відповіла йому. Він зустрів Смирну. А до цього — йому подзвонив Карманов. Усе, що йому треба тепер робити — це наважитися ступити на нову територію, яка розпочиналася одразу ж біля його ніг. Усе працює.

Федір ще довго сидів на ліжку, підперши під спину подушку, курячи і видихаючи дим у відчинене вікно, намагаючись вмістити в себе це розуміння. Намагаючись скласти докупи той світ, у якому існувала і визначала хід речей Зона.

Перед сном він завважив непрочитане повідомлення від Карманова. «Привіт, Федоре! Вибач, не міг передзвонити, мав нараду. Звісно, всі пропозиції дійсні. Дзвони, будемо розмовляти».

* * *

О шостій, як звичайно, він прокинувся — і першою була думка про те, що Смирни тут немає, що це все — лише марихуана і розбурхана фантазія. Та варто було вийти в коридор, як запах чужого тіла одразу ж ударив у носа. Ось її шльопки, ось її килимок для йоги. Ось прочинені двері в кабінет, де видно, що хтось досі спить, наполовину розкрившись у сні від нестерпного жару який ішов зсередини її тіла.

Федір пішов на кухню, навстіж відчинив двері на балкон і, поки готувалася кава, вийшов на повітря викурити першу, найкращу за день сигарету.

Пахне теплом і сухим листям. У місто крізь ранки вкрадалася осінь. Осінь — хороша пора міняти щось у житті. Цей запах свіжості в повітрі після задушливого літа наче сам додавав сміливості й робив неможливі речі зовсім близькими.

* * *

Смирна прокинулася близько дев’ятої. Федір чув, як вона довго ходила з кухні у ванну, з ванної в кімнату, то включала душ, то сопіла, роблячи вправи з йоги. Він сидів на застеленому ліжку зі щоденником у руках і закреслював пункти з плану власного життя, складеного ще два роки тому. У День народження він завжди намагався робити підсумки і ставити нові цілі на рік, та цього разу, здається, йому кортіло просто вирвати всі ці плани разом із сторінкою, зжувати їх і виплюнути у вікно. Поруч із ним лежали відкриті «Коран» і «Рамаяна», які він читав з однаковою неуважністю ось уже котрий місяць. Коли Смирна постукала в двері, він збирався викинути у вікно записник — разом з усіма замітками, цитатами і контактами, які там були.

— Кави? — спитала вона обережно, спіймавши на собі його лютий погляд.

— Без молока і без цукру, — гиркнув він і розпластався. Смирна спробувала зайти, та Федір одразу ж попередив: — Не наближайся, я не в гуморі, — і вона сумирно ретирувалась геть.

Федір прикрив голову записником, щоб якось зупинити галоп думок і, здається, це якось допомогло.

* * *

Випивши зі Смирною кави, він сказав, що має зробити ще кілька справ у місті, й запропонував їй самій вирішити, хоче вона залишатися чи кудись піде. Здається, таке байдуже ставлення трохи ошелешило Смирну, однак вона зіслалася на те, що наразі немає куди піти.

—У мене в батька психічні розлади. Я не можу залишатися в домі, коли в нього припадки.

— Добре, — сказав він. — Можеш купити якихось продуктів, — і залишив їй кілька купюр, а сам сунув ноги в капці — на вулиці було все ще достатньо гаряче як на вересень — і рушив у вересневе тепло дня вирішувати свої справи.

* * *

Справа була всього одна — потрібно було зайти на студію і пояснити, що він уже не продовжуватиме контракту, і зробити він це хотів щонаймиролюбніше.

Перш ніж вирішувати остаточно з телеканалом, Федір, ще не виїхавши з двору, набрав Карманова.

— Федоре, вітаю, — почув він бадьорий голос. — Як справи?

— Вітаю, пане Дмитре. Дзвоню щодо нашої недавньої розмови. Хочу предметніше обговорити співпрацю.

— Дуже радий це чути, — негайно озвався той. — Можемо зустрітися прямо сьогодні, якщо ти не проти.

— Я вільний весь день.

— Прекрасно. Можеш під’їхати прямо до нас в офіс, це вже саме по собі буде досвідом, який розширює свідомість. Тут у нас панорама з двадцять сьомого поверху. Дуже надихає на ділові розмови. Тут і поговоримо, гаразд?

— Яка адреса?

Карманов продиктував адресу — це був великий бізнес-центр за п’ять хвилин пішої ходи від квартири Могили, тож Могила ще раз подумки зауважив, як раптом речі, які він не збирався ніколи зв’язувати, неочікувано зустрілися і поєдналися сюжетною ниткою в нову послідовність. Навколо нього запрацювали приховані механізми, і з’явилося відчуття, що тепер він, аби встигнути переходити з однієї шестерні долі на іншу, не має права ловити ґав — тепер, поки коридор відкритий, необхідно лише прямувати за білим кроликом.

* * *

На студії його звільнення сприйняли спокійно, і це навіть дещо ранило Федора — він гадав, за нього битимуться до останнього.

— До нас саме приходить нова ведуча, — сказала директорка. — Аксель Гожинська. Ми її поставимо замість тебе, якщо ти не проти.

Звісно, він був не проти — єдине тільки, він не очікував, що якась собі Аксель на раз-два може замінити його — легендарного й одіозного. Після розмови з директоркою він випив пляшечку кока-коли і викурив кілька сигарет, перш ніж отямився. І нагадав собі, що все відбувається, як він і хотів — час залишати минуле, час рухатись уперед.

На лоббі його зупинила охорона, і Федір набрав Карманова.

— Зараз тебе зустріне Каріна, — сказав йому той.

Натовпи працівників звільняли бізнес-центр, наче під час радісної евакуації. Над турнікетами висіли годинники: на одному з них був час за Києвом, на іншому — за Москвою, на третьому — вказувався час за Лондоном. За кілька хвилин, що однаково наблизили сутінки в усіх трьох містах, за ним спустилася секретарка Карманова.

— Я вас проведу, пане Федоре, — сказала вона. — Мене звати Каріна. І у нас є спеціальний хід!

Каріна показала йому ключик.

— Це наш приватний ліфт, ми його блокуємо, коли нам потрібно, щоб не чекати черги, — пояснила вона.

Потрапити в офіс Карманова він зміг опісля сканування рогівки ока й великого пальця і проходження через металошукач.

— Потім процедура спроститься, — заспокоїла його Каріна, стукаючи каблуками по викладеній білим каменем підлозі офісу. — Ось тут у нас кухня, це ще нерозпаковані картини. Пробачте, ми нещодавно переїхали. А ось кабінет Дмитра Івановича. Дмитре Івановичу, до вас прийшли!

Федір ступив крок у напівтемряву кабінету Карманова й одразу ж відчув, як земля