Читати книгу - "Аріанель , Arachne "

Лотарин м'яко посміхнувся, відчуваючи тепло у її погляді.

— Так, з першого моменту, коли я побачив тебе в лісі, — відповів він, не відводячи погляду від її блакитних очей. — З того часу ти завжди була в моєму серці, навіть коли ми були далеко один від одного.

Аріанель трохи здригнулася від його слів, її серце забилося швидше. Вона бачила в його очах не тільки силу, а й ніжність, яку він приховував за своєю магією та могутністю.

— Ти був зі мною у всіх моїх снах, — тихо промовила вона, притискаючи руку до грудей. — Я відчувала твою присутність, але не могла зрозуміти, звідки цей зв'язок... А тепер я знаю.

Лотарін простяг руку, обережно торкаючись її щоки. Його пальці були теплими, і вона мимоволі заплющила очі, насолоджуючись цим дотиком.

- Я люблю тебе, Аріанель. І завжди буду поруч, щоб боронити тебе, — прошепотів він, схиляючись ближче. — Ми пройшли через стільки випробувань, і я знаю, що наше кохання здатне подолати все.

Вона розплющила очі, знову зустрічаючись з його поглядом, повним щирості та глибокої прихильності. Її серце було переповнене емоціями, і вона нарешті усвідомила, що завжди любила його, навіть не знаючи про це.

— Я теж люблю тебе, Лотарін, — відповіла вона, їхні губи торкнулися ніжного поцілунку, який наче запечатав їхню обіцянку бути разом, незважаючи на всі перепони.

Зірки над ними сяяли яскравіше, немов благословляючи їхній союз, а вітер шепотів давні слова про кохання та вічність.

Увечері сидячи біля вогнища, коли Аріанель заснула, Еленвен помітив, що Лотарін був особливо задумливий.

— Щось не так? Вам довелося нелегко з Аріанель.

— Це випробування, ще не найважче, — сказав нарешті Лотарін, — я боюся, що попереду нас чекає ще щось страшніше.

Еленвен уважно подивився на Лотаріна, відзначаючи тривогу у його голосі.

— Ти думаєш, що це лише початок? — обережно спитав він, нахилившись ближче до вогню.

Лотарин кивнув, його погляд був спрямований у темряву за межами багаття, наче там ховалися тіні їхніх майбутніх випробувань.

- Так, - тихо відповів він. — Ці випробування перевіряють не лише наше кохання, а й нашу силу духу. Я відчуваю, що попереду на нас чекає щось набагато небезпечніше. Магія, що керує цим місцем, давня та могутня. Ми поки що бачили тільки її поверхню.

Еленвен зітхнув, поділяючи його занепокоєння. Він знав, що дороги назад немає — вони надто далеко зайшли.

— Хоч би що, — сказав він, намагаючись надати голосу впевненості, — ви впораєтеся. Ви сильні, і ваш зв'язок також сильний.

Лотарин на мить подивився на Еленвена, а потім знову перевів погляд на сплячу поряд Аріанель.

— Я не боюся за себе, — нарешті сказав він. — Я боюсь за неї. Вона надто багато пережила, і я не хочу, щоб вона страждала ще більше. Але якщо це єдиний шлях до нашої свободи і до нашого кохання... я готовий піти до кінця.

Еленвен кивнув, відчуваючи в його словах рішучість і глибоку турботу.

— Я з вами, Лотарін, — тихо промовив він. — Ми разом пройдемо через це.

Лотарін глянув на Еленвена, в його очах промайнула тінь тривоги.

— Саме це й турбує мене більше всього, - зізнався він. — Вона хоробра, сильна... але я не хочу, щоб вона заплатила за наше кохання надто високу ціну.

Еленвен зітхнув, розуміючи його почуття.

- Я розумію. Але вона теж зробила свій вибір, Лотарін. І ти маєш довіряти їй, як вона довіряє тобі. Ми всі разом пройдемо через це, і захищатимемо її, скільки б не знадобилося сил.

Лотарін кивнув, намагаючись знайти втіху в словах Еленвена. Він знав, що на них чекають ще більші випробування, але також знав, що заради Аріанель він готовий битися до останнього.

- Я досі не розумів, наскільки сильно її люблю. Раніше я думав, що якщо вона моя доля, значить повинен її захищати і берегти, але з кожним разом я закохувався в неї, її неможливо не любити, вона того варта.

Еленвен з розумінням кивнув, слухаючи Лотаріна.

— Кохання іноді приходить зненацька, — промовив він тихо. — Ти думав, що твій обов'язок — захищати його, бо так сказано у пророцтві. Але виявилося, що вона стала для тебе чимось більшим. Вона стала твоїм змістом, твоїм життям.

Лотарін глянув на сплячу Аріанель, і його погляд пом'якшав.

— Так... Я ніколи не думав, що почуття можуть бути такими сильними. Але тепер я знаю: я люблю її не тому, що маю, а тому, що не можу інакше. Кожен її погляд, кожен її жест... все в ній приваблює мене. Вона дійсно варта того, щоб боротися за неї до кінця.

Еленвен усміхнувся, бачачи, як любов до Аріанель наповнила Лотаріна новою силою та рішучістю.

— Я бачив любов її батьків, вона зароджувалась на моїх очах. Але... твоя любов до Аріанель, вражає мене, — зізнався Еленвен.

Лотарін задумливо глянув убік, ніби намагаючись знайти слова.

— Їхнє кохання було сильним і трагічним, — відповів він, згадуючи історію Еландіна та Арахни. — Я знав про їхню долю, знав, що вони пожертвували собою заради один одного. Але я вірю, що наша з Аріанель історія буде іншою. Я не дозволю їй пожертвувати собою, як це зробила її мати.

Еленвен кивнув головою, і в його очах позначилася повага.

— Я бачу, що твої почуття до неї глибші, ніж просто обов'язок чи пророцтво. Ти готовий боротися за неї до кінця... і це гідне захоплення.

— Я готовий на все, щоб вона була щасливою, — тихо відповів Лотарін. — Навіть якщо доведеться віддати все, що маю.

Їхній шлях був довгим і повним випробувань, але природа, що оточує їх, пом'якшувала труднощі подорожі, даруючи моменти тиші та спокою.

Ліс, крізь який вони йшли, був густим і сповненим життя. Високі дерева, немов стародавні сторожі, стояли велично, їхні крони перепліталися, пропускаючи лише м'яке золотисте світло. Листя, що шарудить під ногами, створювали мелодію природи, що супроводжує кожен їх крок. У гілках ховалися птахи, чиї пісні звучали, як легкий шепіт серед густих чагарників. Аромат сосен змішувався з холодним повітрям, наповнюючи його свіжістю.