Читати книгу - "Аріанель , Arachne "

Вони проминули прозору річку, її вода була кришталево чистою, відбиваючи блакитне небо та пишну зелень лісів. Річка петляла між скелями та деревами, створюючи невеликі водоспади, які весело вирували на камінні. Іноді Лотарін та Аріанель зупинялися біля берега, щоб набрати води та освіжитися. У тиші можна було почути, як течія річки несе свої води до далеких морів.

Поляни з м'якою травою і дикими квітами простягалися перед ними, немов зелені килими, посипані безліччю фарб. Квіти - білі, жовті, сині - тягнулися до сонця, виливаючи тонкі аромати. Навколо пурхали метелики, їхні різнокольорові крила блищали на сонці. Іноді вони перетинали тихі озера, де вода була настільки спокійна, що здавалося, ніби вона застигла в моменті. Поверхня озера відображала їхні обличчя, наче вони дивилися у величезне дзеркало, а відбитки гір на горизонті надавали цим видам величі та спокою.

Долині простягалися до самого горизонту, далекі пагорби тяглися ланцюжком. Тут природа була спокійнішою — хвилі зеленої трави колихалися на вітрі, створюючи нескінченні галявини, а рідкісні дерева надавали тінь. Вдалині можна було побачити величні гори, вершини яких були вкриті снігом. Ці гори, здавалося, стояли на сторожі світу, величні та неприступні.

Кожен крок, кожна зупинка дарувала їм нові краєвиди, які змінювали одне одного. Але незважаючи на всю цю красу, серце Лотарина залишалося зосередженим на їхньому шляху, адже він знав, що попереду на них чекають нові випробування, і головне — захист Аріанель.

Лотарин раптом натягнув поводи, і його кінь зупинився, зітхнувши голову. Аріанель, помітивши його тривогу, теж завмерла, уважно оглядаючись довкола. Перед ними відкривався похмурий, зловісний краєвид. Ліс поступово поступався місцем пустельній, випаленій землі, де рідкі дерева виглядали скрюченими й мертвими, а небо над ними набуло багряного відтінку, наче сонце не могло пробитися крізь густий туман.

"Тут починається земля демонів і магів," - тихо промовив Лотарін, його голос був сповнений настороженості. "Звідси все стає небезпечнішим."

Аріанель відчула, як холод пробіг її спиною. Вона знала, що на них чекають серйозні випробування, але тепер перед ними стояла реальна загроза — сили темряви, які прагнули заволодіти перлиною та зруйнувати їхній союз.

Як тільки вони зробили перший крок на цю зловісну землю, повітря навколо них стало щільним, важким. Вітер, який ще хвилину тому був теплим, тепер обпікав холодом, приносячи з собою зловісні шепіти. Лотарин і Аріанель розуміли, що це не просто вітер — це магія темряви, яка намагалася проникнути в їхню свідомість, посіяти страх і сумнів.

"Не піддавайся цьому," - попередив Лотарін, міцніше стискаючи поводи. "Це лише початок їхніх ігор."

Вони продовжили шлях, але тепер кожен їхній крок супроводжувався все сильнішим відчуттям чужої присутності. Навколо почали з'являтися тіні, безформні та всюдисущі. Вони рухалися на периферії зору, зникаючи, коли хтось намагався на них подивитися прямо. Раптом з густого туману з'явилися постаті, спочатку неясні, але поступово набули чітких обрисів.

Перед ними постали демони — істоти з вугільною шкірою та палаючими очима, їхні пазурі лапи були вкриті шипами, а роти — сповнені гострих, як леза, зубів. Вони оточували їх з усіх боків, видаючи злісні шипіння.

Але найнебезпечнішими були не демони. За ними стояли маги, оповиті темними мантиями, їхні обличчя ховалися під капюшонами, а руки стікали чорну магію, яка текла, мов густий дим, обвиваючи все довкола. Маги не нападали відразу, вони спостерігали, вичікуючи момент, коли їхні жертви виявляться найбільш уразливими.

Один з магів, найвищий, ступив уперед і заговорив глухим голосом, який лунав наче луна з далеких, порожніх глибин. "Віддайте перлину, і ми дозволимо вам піти. Опір марно."

Лотарін і Аріанель переглянулись. Лотарін уже знав, що цей момент буде критичним. Темні сили не нападали безпосередньо, вони намагалися зламати їх ізсередини, посіяти сумніви.

"Не слухай їх," - шепнув Лотарін Аріанель, готуючи свою зброю та магію.

Однак маги не збиралися чекати. Один з них раптово простяг руку, і чорна енергія кинулася до Аріанель. Лотарин миттєво кинувся вперед, поставивши магічний щит між Аріанель і атакою, але удар все ж таки був сильний. Щит затріщав, але витримав, а Лотарін, не гаючи часу, відповів блискавичною атакою — його руки засвітилися яскравим світлом, і спалах засліпив демонів і магів.

Демони завили, і кілька з них кинулися на Лотарина, але він, спритно відбивши їхні атаки, обрушив на них потужний удар, який змусив їх відступити.

Аріанель, тим часом, відчула, як магія проникла в її розум, намагаючись вселити їй сумніви. Голоси шепотіли їй, що Лотарін зрадить її, що їхня любов — ілюзія, що вони приречені на розлуку. Її розум затуманився, і на мить вона відчула, як її охоплює страх.

Але, дивлячись на Лотарина, який бився з демонами, захищаючи її, вона зрозуміла, що не може піддатися. Стиснувши руки в кулаки, вона зосередилася і викликала власну магію. Її дух був сильний, і вона вигнала темні думки зі своєї свідомості, надіславши потужну хвилю світла у бік магів.

Світло Аріанель пробило їхній захист, і маги відхитнулися, закричавши в агонії. Їхня чорна магія ослабла, і демони почали танути в повітрі, перетворюючись на тіні, що відступають у туман.

Один із магів, усвідомивши, що програє, спробував напасти знову, але Лотарін був швидше. Він випустив потужний заряд енергії, що відкинув мага на землю. Той зник у клубах диму, залишивши по собі лише темний слід.

Коли битва закінчилася, Лотарін та Аріанель залишилися стояти серед пустелі, оточені тишею. Повітря знову стало чистим, а небо почало світлішати.

"Ми впоралися," - видихнула Аріанель, дивлячись на Лотаріна з вдячністю. "Але я відчуваю, що це ще не кінець."

"Так," - погодився він, оглядаючись навкруги. "Ці сили не здадуться так легко. Але ми сильні разом, і ні демони, ні маги не зможуть розлучити нас."