Читати книгу - "Хіморода, Анастасія Тоцька"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Єремій замовчав, а потім додав:
— У тебе є ще питання?
— Чому ти кажеш тільки про мене, якщо бабця казала про переїзд нас обох?
— Агнесо, у мене немає грошей.
— Я можу заплатити. Будемо вважати це за кредит.
— Що? Тобто? Ти погоджуєшся?
— Попереду кілька місяців літа, у мене достатньо коштів на відпочинок і я можу знайти віддалену роботу. Тому можемо їхати разом.
— Чому тобі на мене не все одно?
— Бо ти мій друг, — із цими словами Агнеса зайшла у свою кімнату, залишивши Єремія одного.
"Я її друг..."
Ввечері друзі зібрались за столом на кухні, щоб поговорити про майбутній відпочинок, навіть Нера вирішила доєднатися.
— Ми можемо поїхати на все літо, але...
— Але в готелі буде досить дорого. У мене є пропозиція!
— Ти якийсь дуже задоволений, здивуй.
— Ми можемо спробувати кемпінг, а також ночувати у місцевих, замість подяки, можна буде допомогти їм із чимось. Хоча... стій, Нера буде з нами? — Єремій із цікавістю глянув на кішку.
— Так.
— Тоді кемпінг не вийде, а якщо вона втече?
— Не втече, їй буде ліньки, — Нера задоволено нявкнула, погоджуючись із подругою.
— Тоді, як тобі пропозиція?
— Потрібно купити спорядження для кемпінгу і зможемо реалізувати цю ідею.
— На три місяці треба багато речей, не тільки для кемпінгу, що можна зробити із цим.
— Ми можемо взяти валізи і перші дні провести у когось, у кого можна буде їх залишити.
— Думаєш, нам дозволять?
— Ми це і перевіримо.
— Тоді коли ти хочеш вирушити?
— Квитки можна купити до Ясиня, на післязавтра. Виїзд о другій.
— Що? Так скоро?
— А ти хочеш потягнути час? Завтра можна купити необхідне спорядження і почати збиратись у дорогу. Навіщо відтягувати час?
— Я просто не очікував, що ти так швидко зміниш думку і почнеш планування. Дуже швидко.
— Із цим вирішили, а що із твоїм рисунком?
Напередодні Агнеса просила Єремія зробити рисунок виду із вікна. Це були багатоповерхівки. Хлопець впорався із цією задачею і гордо показав рисунок дівчині.
— Цього разу забагато деталей!
— Як так? Мені що прибрати вікна із багатоповерхівок?! Як можна зменшити деталі?
— Просто не приділяй їм багато уваги. Треба замислитись над тим, яка твоя ціль. Що ти хочеш рисувати горщики на підвіконнях багатоповерхівок чи самі багатоповерхівки?
— Багатоповерхівки.
— От над ними і треба працювати. Завтра у тебе не буде часу відпрацьовувати навички, але післязавтра ми вже будемо в потязі. Намалюєш наше купе.
— Але це ж не архітектура?
— Так, але тобі потрібно буде попрацювати із перспективою, це хороший варіант.
"Аж не віриться..."
Ще вчора, ні, ще сьогодні вранці Агнеса і думати не хотіла про поїздку, але зараз... Напевне варіант із відпочинком надихав більше, ніж переїзд.
У друзів небагато речей, тому було вирішено у поїздку взяти все, а квартиру залишити на власника, більше не орендувати. Скоріше за все, вони навіть не повернуться до цієї квартири, на радість сусідкам. Наступного дня друзі купили все необхідне і із нетерпінням чекали на подорож, яка вже завтра стане реальністю, а не просто недоречною погрозою бабці.
Такі рішення "на емоціях" іноді справді дієві. Бо ми робимо те, чого справді бажаємо, що справді нам потрібно. Такі рішення часто вирішують нашу долю, подальше життя. Спортсмени-бійці перед боєм часто кажуть — "головне не почати думати". Їх бої будуються на реакції, запрограмованих діях. Так і в Агнеси та Єремія, якщо не думати про увесь цей безлад із якимось прокляттям, постійними невдачами і все таке, діяти стане набагато легше. Варто лиш довіритись відчуттям. І почуттям.)
Настав цей день. Друзі вирушають до Карпат, до гір. Набиратися сил та відпочивати. Вони нарешті у потязі, у своєму купе, у них купа речей, думок, очікувань і зовсім трохи страху. Їм нічого втрачати, вони забрали все із собою.
Дівчина викупила все купе, щоб їм було комфортно, тим більше із Нерою.
Кішка сиділа на столі, із цікавістю роздивляючись усе навколо. Єремій, хоч і було незручно, але намагався зробити якісь замальовки купе, користуючись підказками Агнеси, яка, разом із Нерою, слідкувала за тим, що коїться ззовні.
— Агнесо... — раптом сумно мовив Єремій. До цього він був спувнений радісних емоцій, але раптом засумував, — ти справді не пам'ятаєш, що сталося із твоїми батьками?
— Чому ти раптом згадав про це?
— Мені просто цікаво... як можна було забути стільки речей, пов'язаних із твоїм дитинством?
— Щож... це дуже важка історія.
— Важка? Розкажи, я з тобою таким ділився.
— Мої батьки померли у пожежі. Я жила у будинку із татом, мамою і дядьком. Дядько та батько були мисливцями. А мама, щось на кшталт ворожки. Одного вечора, коли дядько із татом повернулись із полювання, дядько раптом влаштував скандал, він наче сказився, він розкидував речі, бив посуд, погрожував батьку вбити його. І в один момент з його вуст пролунало, що він завжди кохав мою матір, але вона вирішила вийти за мого батька, його рідного брата. Десять років мій дядько жив у домі де його рідний брат кохався із його ж коханою жінкою. Дядько кричав на мою матір, питав, чи вона не знала, що він її любив. А мама завжди про це знала, але любила мого батька. Дядько не витримав такого, вийшов із дому, а потім... повернувся із каністрами із бензином, розлив його на дім і підпалив. Все загорілось дуже швидко, я єдина, кому тоді вдалось втекти і вижити. Батьки згоріли заживо у вогні. Дядька теж зненацька охопило полум'я.
— Це так... жахливо, — відповів Єремій, не знаючи навіть як коментувати таку історію.
Агнеса опустила очі, теж не знаючи як відповісти.
— Бабця сказала, що твоє місце не тут... як би то спитати...?
— Ми їдемо туди, звідки я родом.
— ЩО?!!! Ти серйозно?! Але як так сталося?! Тоді... тоді... твоя мама? Вона була не ворожкою, а, скоріше...
— Мольфаркою.
— Тоді от чому ти знаєш про такі дивні речі! А як щодо того, що ти опинилась і Дніпрі?!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіморода, Анастасія Тоцька», після закриття браузера.