Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

Атрік хлюпнув в обличчя холодною водою і вийшов із-за напівпрозорої перегородки. Без ентузіазму порився в тонкій купці одягу, вибрав потерті джинси і майку із символікою зоозахисників. Грайливі дитинчата лайсів – це ж і неофіційно, і без претензій, і просто, і… Ну так, і безнадійно тупо для чоловіка з пикою горили. Райс має оцінити. Якщо вірити «Бляшанці», він любить оригінальність та відкритість. Головне – не глянути випадково в дзеркало, бо мозок закипить від когнітивного дисонансу.

Годинник «Зари» показував час нульового меридіана Аріппи (рідної планети капітана і зорельоту), де саме світало. Атрік одягнувся, поснідав, подивився новини… Зрозумів: минуло всього пів години, але від неробства хотілося лізти на стіну. Звички – страшна сила! Коли руки відпочивали, мозок теж відмовлявся працювати і займався ниттям. Як з таким настроєм будувати плани державного перевороту?

Стук у двері став приємною несподіванкою.

– Відкрито!

Стулка трохи відійшла, давши змогу побачити край смугастої футболки, чорні легінси та рожевий капець.

«Не Райс», – розчаровано зауважив Атрік.

Прикро. З капітаном треба налагодити контакт, перш ніж «Каселона» досягне Імодалісу. З іншого боку, корабель можуть і не пустити до системи. Причина? Ну, колишній злочинець на борту, наприклад. Усі знають – політичні «колишніми» не бувають.

– Заходьте, доку. Щось трапилося?

У каюту наполовину просунувся незвично великий планшет із вмонтованим голографічним кристалом, але сама гостя поки що залишалася за кадром.

До Матіси Атрік ставився більше позитивно, ніж нейтрально. Він виховувався в сім’ї, де цінували працю, а лікарка, жодних сумнівів, жила роботою. Її дослідження про зменшення рівня стресу для організму еліан під час екстреного розляльковування були справжнім проривом у науці, а доведена теорія про паразитарну природу кус-клітин стародавніх віандійців породила чимало суперечок і мало не спровокувала локальну війну.

– Мені до вас вийти? – Атрік підвівся з ліжка. – Впевнені?

Матіса переступила поріг і з грюкотом зачинила двері.

– Давайте відверто, – сказала, помахуючи планшетом. – Я попросила в Імодалісу вашу медичну карту, щоб зрозуміти, хворий ви на всю голову чи просто дурень. Випадково чи навмисно, але мені надіслали все. Абсолютно все. Ви знали, що інформація про ваші дитячі кошмари, юнацькі фантазії та дорослі бажання зберігається в базі даних? Повний лайс. І в що я влізла?

– То ви прийшли виконати мої бажання, доку? – не дослухавши, Атрік кинувся в контратаку. – Чудово, я якраз із душу. Музику ввімкнути?

– Ви хочете смерті чи змін? – тон Матіси не змінився.

– Хочу напхати черево, відіспатись і когось…

– У вас з’явилася геніальна ідея, але їй чогось не вистачає? – перебила Матіса. – Ви розумієте, що за королем Іможеном стоїть планета, закон та традиції, а за вами немає нікого? Чи відчуваєте, що у вас є козир, але сумніваєтеся в його реальності? Я вивчала вас усю ніч, Атріку, і не збираюся зупиняти. Може, домовимось? Я не розповім капітанові про причини, що привели вас на «Каселону», а ви…

– А я?..

– Ви розповісте про причини, які привели сюди мене.

Атрік ніяково кашлянув. Під прямим поглядом світлих очей докторки Лью він почувався незатишно. Здавалося, вона дивиться не на людину, а на піддослідний об’єкт у природному середовищі існування. Сам Атрік, препаруючи книжковий образ Райса, бачив у ньому особистість, і відсторонене сприйняття Матіси боляче дряпало самолюбство.

– Ідею мою не озвучите, доку? Геніальну? Ну, щоб я перейнявся власною геніальністю і розм’як як еліанін після спарювання.

– Еліанка. Вагітна.

– Що?!

– Під час формування плоду деякі тверді тканини еліанок розм’якшуються, щоб полегшити виношування потомства. І оскільки ми вже розібралися з вашою мужньою геніальністю…

– Залишилась ідея. – Атрік плюхнувся назад на ліжко і закинув ногу на ногу. Мабуть, він був задоволений ненавмисним поворотом розмови. Принаймні докторка Лью начебто зрозуміла, що перед нею – не лабораторний щур. – Мені стало цікаво.

Матіса торкнулася планшета, і на екрані з’явилося зображення круглолицього чоловіка років п’ятдесяти, одягненого в чорний мундир із золотими еполетами, вузькі штани з яскраво-червоними лампасами та високі блискучі чоботи.