Читати книгу - "Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова"

Настав день ярмарку… Шалено боюся зустрічі з тим Вольдемаром. Ну дуже не хочеться мені знову виглядати дурепою, а поряд із цим ще й хочеться довести, що я не така. От нащо воно мені? Щось доводити… Та й кому? Якомусь стежнику лісовому? Хоча дивно, що він настільки схожий на просту людину. 

Я нарядилася як слід, на цей раз вже без зайвих упереджень скориставшись гардеробом Ядвіги. Мені ж треба тут у чомусь ходити? Мене сюди закинули, а валізу зібрати ж не дали! Сприйматиму це як орендований одяг. Раз уже мене сюди викликали виконувати обов’язки, то має бути й компенсація якась? Дивно, що Берегині не передбачена платня… Виходить, усі ці лісові істоти задарма працюють? А я ще й скаржуся…

Як же мені до вподоби ця сукенка з пишною спідницею до колін та з жакетом. Виглядає досить офіційно, трохи святково, але завдяки простій тканині — цілком принагідно для ярмарку.

Що мене чекає на тому ярмарку, уявлення не маю, але дива починаються ще на шляху туди.

— То ти вкажеш мені дорогу? — нетерпляче запитую жихарку, поправляючи свої локони, які я напередодні накрутила сама за допомоги рушника. Людська побутова магія левел 10! Ну треба ж хоч щось робити самостійно та перестати нещадно експлуатувати диво-лиску, бо я потім не уявляю, як житиму без її швидкої магічної допомоги.

— Якщо готові, то можемо вирушати.

Прямую до дверей, готуючись вийти надвір, аж раптом мій шлях перегороджує величезна діра, яка розверзлася просто переді мною. Від переляку відскакую назад та наштовхуюся на канапу.

— Лишенько, що це за… ? — вирвалося в мене нецензурне слово, яке я зазвичай взагалі не використовую в лексиконі, але від неочікуваності просто не стрималася. Усі ці сюрпризи вже потроху стали набридати, ще й серце почало боліти від постійних несподіванок та стресу.

— Це портал, не хвилюйтеся!

— Та що ти! Звісно, не буду! Ти б хоч попереджала.

Лисичка вдавила голову у плечі й перелякано склала руки на грудях.

— Пробачте.

— Ні, це ти мене пробач, Лесю. Просто я ще не звикла до усіх цих штук. Я тепер наче в кіно потрапила чи фентезі-книгу. То що мені робити із цим?

Вдивляюся у діру і на диво тепер бачу якесь інше місце, чужих істот, які снують по той бік, якісь кіоски чи то прилавки. Неймовірно! Це щось дивовижне!

— Коли будете готові, крокуйте всередину. Може трохи нудити, але постарайтеся не подати виду, як опинитесь на іншому боці.

— Що ж, добре. Не будемо тягнути. 

Хочу спершу просунути руку в інший вимір, але Леся зупиняє:

— Краще одразу переступайте в інший вимір, не варто висувати руку. А раптом з тог боку хтось зачепить чи ще щось... 

Ой лишенько! Не вистачало ще такого. Наступне пояснення я вже не чула, бо вистачило й цього. Роз'єднуватися із власною рукою мені не хочеться, тож вирішила поспіхом ускочити всередину, міцно обійнявши себе руками. Зажмурюю очі, а сама стискаюся у грудку. Одразу ж наздоганяє відчуття різкого перепаду, наче я стала у швидкісний ліфт або раптово опинилася високо над землею, десь у стратосфері, де зовсім інший тиск. Різко стало погано. Від нудоти скрутило живіт, підкошуються ноги, здавлює подих. Оце так легка нудота! 

Вже за мить я мало не вивалююся з порталу. Від ганебного падіння посеред людного ярмарку мене врятувала лапка Лесі, яка турботливо підхопила мене дуже вчасно.

І от я на ярмарку.

З трудом стримую позив до блювання, постоявши трохи на місці. Вуха заклало від несподіваного шуму базарної площі, що розкинулася прямо посеред лісу.

Всюди купа магічних істот, продавці щось викрикують, звідусіль лунає музика та захоплені вигуки.

Подавши знак Лесані, що все добре, йдемо гуляти площею. Не забуваю і чемно вітатися у відповідь з усіма, кого зустрічаю на своєму шляху, адже мене тут знають всі. Тільки от я геть нічого не розумію, що коїться.

— Ікло вурдалаки! Купіть ікло вурдалаки! Не дорого! — озивається до мене свиноподібний товстун у смішних штанцях та яскравому картатому капелюсі. Проходжу повз, дурнувато посміхаючись. З іншого боку його перекрикує зморщений тонконогий довгань із крильцями на спині, який нагадує богомола:

— Пані, найсмачніші куртолики! Беріть – не пошкодуєте! Візьміть спробуйте! Берегине, вам знижку зроблю — змовницьки шепоче він мені на вухо, дихнувши страшенним смородом. Я налякано відсуваюся, на мить втративши посмішку, але швидко повертаю її на обличчя, відчувши щипок Лесі за руку. Весь цей час вона міцно тримає мене за лікоть. Зростом вона нижча за мене, тож йдемо повільно, щоб вона встигала перебирати лапками. А швидше й неможливо, адже на шляху постійно виростають то продавці, то покупці.

Довгань вже мало не пхав мені до рота загадкового куртолика, схожого на кавелдик, від якого я спритно уверталася, але до нього підійшла пара ельфів, яка явно цікавилася делікатесом, тож він швидко переключився на них, забувши про нас із Лесаною.

Ми швиденько покрокували з-поміж рядів.

Трохи звикнувши до обстановки, я з більшою цікавістю розглядаю, чим торгують дивовижні істоти на цьому ярмарку. Мою увагу привернула лавка із камінцями та прикрасами. Все так виблискувало, що я не змогла пройти повз.